WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Американо-українські відносини (1991-2005 рр.) - Курсова робота

Американо-українські відносини (1991-2005 рр.) - Курсова робота

тероризму, розповсюдженні зброї масового знищення та плануванні миротворчих операцій. Після оприлюднення цієї пропозиції Генеральний секретар НАТО генерал лорд Робертсон стверджував протягом свого візиту в Москву, що з боку Росії цілком реалістичним є очікування право вето на рішення альянсу у деяких сферах.
Таке масштабне порозуміння Росії із Заходом викликало суперечливу реакцію в Україні. Думки про його можливі наслідки для України суттєво розділилися. Оптимісти розглядали його як шанс нарешті реалізувати "багатовекторність" української зовнішньої політики, адже тепер її раніше конфліктуючі між собою вектори почали зближуватися. Після очевидного потепління у відносинах між Заходом та Росією в Україні на вищому державному рівні знову "євроатлантичне співробітництво" було замінене "євроатлантичною інтеграцією".
"Аргументи тих, хто вважав, що в України не може бути більш тісних відносин із Заходом, тому що це б ускладнило відносини з Росією, просто зникли. Це більше не фактор, тому що і Росія розвиває тісні взаємовідносини
із Заходом", -заявляв посол США в Україні Карлос Паскуаль. Та проте настрої в Україні з цього приводу були менш оптимістичними. Було помітно стурбованість з приводу зближення векторів. Досить довго метою української дипломатії було створення на Заході образу України, який би розглядався окремо від Росії. Тепер виявилося, що Україна стала заручницею власної політики. Після примирення Росії з Заходом Україна втрачала свій головний козир, адже здійснення впливу на Росію до цього часто відбувалося саме через Україну. Тривалий час розігруючи карту небажання перетворитися на "буферну зону" між Заходом та Росією, Україна чи не вперше реально опинилася перед такою загрозою. Поступово складалося враження, що Захід забуває про її "вдале геостратегічне розташування", адже Київ був занадто довго неспроможний знайти механізмів його реалізації.
Небажання повторити помилки осені-зими 2000-2001, коли США своєю справедливою, але часом занадто різкою критикою сприяли поверненню України в бік Росії, знову призвело до маніпулювання географічними термінами. Офіційна риторика визначала Україну як "центральноєвропейську" або принаймні "східноєвропейську" державу якщо не зараз, то у майбутньому (віднесення України до Європи у США зазвичай є виміром її демократичності, до Центральної-більшої, до Східної-дещо меншої міри). Українську владу наполегливо запевняли, що Україна не стане "футбольним полем" для геополітичної гри між США та Росією.
І все ж після антитер ори стичної кампанії стосунки України з США вже не були занадто теплими. Адміністрація Дж. Буша реалізовувала досить жорсткий підхід стосовно України. Якщо раніше у США популярно було говорити про демократичну Україну, що стане поштовхом до демократизації Росії з її імперськими амбіціями (той же Зб. Бжезінський проповідував дану тезу), відтепер ситуація змінилася. "Якщо Росія буде продовжувати розбудовувати сильні інституції, а це саме те, чим вони займаються, це стане великою допомогою Україні. Вони [росіяни], мабуть, взмозі зробити це краще,
ніж ми",- заявив Джек Метлок, колишній посол США у Росії. "Саме з Москви може здійснюватися тиск на Україну для того, щоб реформи проходили більш визначено", - говорив Аріель Коен у своєму інтерв'ю "Дзеркалу тижня". Американський аналітик, який іще в період "касетного скандалу" голосно говорив про імперську стосовно України політику Росії, після зближення Росії з США несподівано помітив нову тенденцію: "...сьогодні... в Росії...почали відмовлятися від попередніх стереотипів, від імперського мислення".
Після здобуття незалежності Україна завжди мала стабільні партнерські відносини з НАТО. Формула такого поглибленого співробітництва була чітко окреслена і зафіксована в Хартії про особливе партнерство між Україною і НАТО, підписаний сторонами у 1997 р. у Мадриді. Основою подальшого співробітництва України і НАТО було поєднання спільних зусиль у зміцненні загальноєвропейської та євроатлантичної безпеки. Така формула відносин проіснувала до Празького ( 2002р.) самміту НАТО. Празький самміт відбувся в умовах кардинальної трансформації системи міжнародних відносин, пов'язаної з актуалізацією таких глобальних загроз, як міжнародний тероризм, поширення зброї масового знищення дестабілізаційний вплив авторитарних режимів на Близькому Сході. Результатом Празького самміту стали постановка перед Альянсом завдань глобального характеру, які виходять за межі євроатлантичної зони його відповідальності. Початок другої " хвилі " розширення, яка завершилася приєднанням до Альянсу таких країн, як Болгарія, Румунія, Словенія, Словаччина, Литва, Латвія і Естонія, та розширення формату відносин Росія - НАТО.
Україна мала реагувати на такі кардинальні зміни. Формула звичайного чи поглибленого співробітництва вже не відповідала вимогам часу, оскільки можливості України у боротьбі із загрозами глобального характеру обмежені. Як наслідок, Україна не така цікава для США і НАТО, як, наприклад, Росія, для якої спеціально відведено формат "20-
ки", і не могла претендувати на аналогічне співробітництво. До того ж і НАТО не бажало сприймати Україну, як свого потенційного члена, оскільки на той час унаслідок низки політичних обставин Імідж України мав непривабливий вигляд і ставлення країн Заходу до неї було негативним.
За таких умов було віднайдено проміжну формулу відносин з НАТО, яка перевищує рівень відносин у рамках " 20-ки ", оскільки передбачає внутрішні трансформації відповідно до вимог членства в НАТО. Такий воєнно-політичний курс України щодо Організації Північноатлантичного договору, схвалений Радою національної безпеки і оборони України 23 травня 2002 року.
Прийняття Радою національної безпеки і оборони України політичного рішення щодо набуття Україною у перспективі повноправного членства в НАТО стало переломним етапом у відносинах нашої держави з Альянсом, закономірним кроком на тлі його трансформації з військово-політичної організації у політично-військову, глобалізації міжнародного середовища безпеки після 11 вересня 2001 року, реалізації стратегії розширення НАТО на Схід.
Це рішення про внутрішньополітичні пріоритети і зовнішньополітичні орієнтири розвитку має винятково важливе значення для майбутнього України, як впливової держави європейського регіону. Ним покладено край багаторічним ваганням і невизначеності і поставлено складні, але конкретні завдання перед органами державної влади.
Здійснюючи курс на євроатлантичну інтеграцію, Україна як невід'ємна частина Європи прагне до співпраці з іншими європейськими державами, долучитися до розбудови загальноєвропейської системи безпеки. Відмова від участі у такій системі об'єктивно створила б для нашої держави загрозою опинитися на перефірії європейських інтеграційних процесів.
В цілому за 2003 рік з 256 запланованих заходів цільового плану виконано 230. Таке інтенсивне виконання заходів
Loading...

 
 

Цікаве