WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Вплив сучасних політичних реалій на взаємовідносини між Росією і НАТО - Реферат

Вплив сучасних політичних реалій на взаємовідносини між Росією і НАТО - Реферат

2000 р. намітилось певне покращення стосунків. Поштовхом для налагодження партнерськихвідносин в значній мірі стали терористичні акти 11 вересня 2001 р. в Сполучених Штатах. Ці події переконали як Росію, так і Північноатлантичний альянс у необхідності співпраці для боротьби із спільним ворогом. Висновки Глибока суспільно-політична трансформація, яка відбулася в Європі і в світі загалом після розпаду Радянського Союзу та краху тоталітарних комуністичних режимів в Центрально-Східній Європі, змусила керівництво Росії (як правонаступниці СРСР на міжнародній арені) і Північноатлантичний альянс кардинально переглянути свої взаємовідносини. З розпадом СРСР та саморозпуском Організації Варшавського договору альянс втратив основного суперника і мету свого існування - протистояння військово-політичній та ідеологічній загрозі зі Сходу. В результаті організація вступила в епоху неминучої системної кризи, для подолання якої необхідно було знайти нові орієнтири і завдання, серед яких чи не найважливішим було налагодження діалогу, співробітництва і партнерства з Російською Федерацією. З іншого боку, Росія, яка на початку 90-х рр. перебувала в стані політичної нестабільності, спричиненою глибокою економічною кризою, була зацікавлена в налагодженні зв'язків із західними структурами (в тому числі і з НАТО). Протягом 1991 - 1994 рр. взаємовідносини між Російською Федерацією і Північноатлантичним альянсом розвивалися особливо успішно. Сторони перестали розглядати одна одну як потенційних суперників, що сприяло поступовому відходу від епохи "холодної війни" та стабілізації міжнародної обстановки в світі. Результатом налагодження діалогу між Росією і НАТО стала розробка конкретних механізмів співробітництва для реалізації поставлених завдань. Такими механізмами стали Рада Північноатлантичного співробітництва (з 1997 р. переіменована в Раду євроатлантичного партнерства) та програма "Партнерство заради миру", створені з ініціативи НАТО для налагодження співробітництва з колишніми країнами соціалістичного табору і, насамперед - з Росією. Певне невдоволення російського керівництва, в плані співробітництва з Північноатлантичним альянсом було викликане тим, що статус Росії у згаданих вище ініціативах був аналогічний статусові решти країн Центральної та Східної Європи, що співпрацювали з НАТО. Незважаючи на те, що альянс декларував принцип "рівних можливостей" у процесі співробітництва з країнами-членами колишньої Організації Варшавського договору, Москва намагалася добитися для себе особливого статусу. Ще одним фактором, який певним чином гальмував налагодження більш тісної співпраці між НАТО а Росією, було подолання взаємної недовіри породженою епохою "холодної війни". Альянс, як і весь західний світ, співпрацюючи з Росією і надалі не розглядав її як частину єдиної Європи. Х іншого боку, в російському суспільстві НАТО розглядалось як один з пережитків періоду "холодної війни". Посиленню суперечностей сприяла політика НАТО, спрямована на розширення альянсу за рахунок вступу в нього країн Центрально-Східної Європи. Росія, яка і надалі розглядала цей стратегічно важливий регіон як сферу своїх національних інтересів, намагалася протистояти процесові приєднання до альянсу своїх колишніх сателітів. Тривала дипломатична боротьба навколо питання про розширення альянсу на Схід завершились досягненням компромісу. Росія, фактично, погоджувалась на вступ в НАТО Польщі, Чехії та Угорщини, підписавши з альянсом "Основоположний акт про взаємовідносини, співробітництво і безпеку" та створивши Постійну спільну раду Росія - НАТО. Розглядаючи політичний курс альянсу на цьому етапі взаємовідносин з Росією, слід відзначити, що керівництво НАТО обрало подвійну стратегію. З одного боку, Північноатлантичний альянс продовжував свій курс, спрямований на розширення за рахунок вступу нових членів. Одночасно, керівництво НАТО поглиблювало діалог і співробітництво з Росією, намагаючись уникнути загострення взаємовідносин. З початку 1998 р. з боку Росії, почали лунати вимоги активізувати процес реформування НАТО. Незадоволення в Кремлі було викликане також перетворенням Постійної спільної ради Росія - НАТО в свого роду дискусійний клуб, який не приймав жодних реальних рішень. Зі свого боку альянс звинуватив Росію в порушенні прав людини під час ведення федеральними силами військових дій в Чечні. Взаємовідносини між Росією і НАТО особливо загострились в березні 1999 року, після того як збройні сили країн-членів альянсу завдали повітряних ударів по Косово, проігнорувавши рішення Ради Безпеки ООН. Ще одним негативним фактором стало оприлюднення під час Вашингтонського саміту нової стратегічної концепції альянсу, окремі положення якої викликали стурбованість серед російського керівництва. Результатом такого протистояння стала реальна загроза відродження конфронтації між Росією і Заходом, аналогічної періоду "холодної війни". Це змусило сторони відновити діалог. Прихід до влади президента В. Путіна ознаменував собою початок формування нового зовнішньополітичного курсу Росії, названого експертами "доктриною Путіна". Ця доктрина поєднала в собі елементи неоізоляціоністських та інтеграціоністських підходів з перевагою останніх. Основним принципом нового зовнішньополітичного курсу Росії стало прагнення "прагматизму, який повинен переважати ідеологізований підхід до міжнародних відносин". Практичним втіленням цієї доктрини стало відновлення широкомасштабних відносин між Російською Федерацією та Північноатлантичним альянсом. Саме у цього періоду серед вищого російського керівництва почала формуватися більш сприйнятлива позиція щодо подальшого просування НАТО на Схід, в основу якої покладено розуміння того, що сама підготовка до вступу в альянс сприятливо відображається на політиці країн-партнерів, стабілізуючи їхні політичні системи, згладжуючи територіальні та етнічні суперечності. Покращенню взаємовідносин між Росією і НАТО в значній мірі посприяли події 11 вересня 2001 р. в США. Допомога, надана Росією в боротьбі проти міжнародного тероризму, в значній мірі сприяла поглибленню співробітництва з Північноатлантичним альянсом. В цілому, розглядаючи взаємовідносини між Росією і НАТО протягом 1991-2001 рр. , слід відзначити, що цей процес носив циклічний характер, поєднуючи в собі як періоди поглиблення співробітництва так і загострення відносин. Однак, проблеми, існуючи між Росією і альянсом, в значній мірі гіпертрофуються, відсуваючи на другий план ідею співпраці. Світ вступає в ХХІ століття без гарантованої системи всебічної безпеки. В цьому відношенні ХХ століття виявилось століттям неврахованих історичних уроків, століттям втрачених сподівань та ілюзій. Перспективними в плані подальшого дослідження теми є вивчення проблем дипломатичної боротьби між Росією і НАТО в ході прийняття ряду рішень, еволюції позиції Росії стосовно процесу розширення альянсу на Схід, а також практичного співробітництва сторін під час врегулювання конфліктів на території Югославії.
Loading...

 
 

Цікаве