WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Вплив сучасних політичних реалій на взаємовідносини між Росією і НАТО - Реферат

Вплив сучасних політичних реалій на взаємовідносини між Росією і НАТО - Реферат

стосується положень нової стратегічної концепції НАТО, яка невиключає можливості ведення збройними силами країн-членів альянсу силових операцій поза зоною дії Вашингтонського договору без санкції Ради Безпеки ООН" [8, с. 11]. 24 липня 2000 р. на засіданні Постійної спільної ради Росія - НАТО генерал В. Манілов, перший заступник начальника Генерального штабу збройних сил Російської Федерації виступив з брифінгом стосовно військової доктрини Росії, прийнятої 21 квітня 2000 року, та ставленням російської сторони до стратегічної концепції Альянсу. Однією з найважливіших проблем у відносинах між Росією і НАТО В. Манілов назвав "наповнення декларацій Основоположного акту практичним змістом (партнерством, рівноправністю в прийнятті рішень, рівноправна участь в реалізації спільно прийнятих рішень". Стосовно ідеї про можливість ступу Росії в НАТО, генерал В. Манілов заявив, що "це стане можливим лише тоді, коли альянс перестане бути, з політико-психологічної точки зору, рудиментом епохи "холодної війни" [67, с. 48]. В цілому, протягом 2000 р. Росія і Північноатлантичний альянс зуміли закласти підвалини нових, більш конструктивних взаємовідносин, значно розширивши спектр питань, вирішення яких стало актуальною темою для обох сторін [4, с. 214]. На початку 2001 р. Дж. Робертсон відвідав столицю Росії. В ході візиту 20 лютого було відкрито Центр інформації НАТО в Москві, що стало одним з напрямків практичного втілення положень Основоположного акту від 27 травня 1997 р. [41, с. 25]. Ще одним свідченням відчутного покращення взаємовідносин між Росією і Північноатлантичним альянсом стала кардинальна зміна офіційного курсу Кремля стосовно питання про подальше розширення НАТО на Схід (особливо гостро стояло питання відносно вступу в альянс колишніх радянських республік - Литви, Латвії та Естонії) [118]. Проблему було вирішено під час офіційного візиту президента Литви В. Адамкуса а Росію. В ході зустрічі зі своїм литовським колегою В. Путін заявив: "Кожна країна має право бути, або не бути членом того чи іншого договору або союзу. Проте, таке рішення не повинно шкодити безпеці сусідньої країни" [126]. Адміністрація В. Путіна взяла курс на поглиблення співпраці Росії з європейськими структурами. Президент Росії, звертаючись до Федеральних Зборів Російської Федерації 3 квітня 2001 року, відзначив зростаючу важливість подальших зусиль для розвитку взаємовідносин з Північноатлантичним альянсом. "Курс на поглиблення взаємовідносин з Європою, насамперед налагодження більш тісних зв'язків з НАТО, на сьогоднішньому етапі стало одним з ключових напрямків нашої зовнішньою політики", - відзначалося у звернення російського президента [117]. Подальшому зближенню Росії і Північноатлантичного альянсу сприяли терористичні напади на США 11 вересня 2001 року. Ці події призвели до кардинальної зміни відносин між Росією і Заходом, відкривши, зокрема, шлях для більш тісної взаємодії між Росією і НАТО. Спільним завданням для обох сторін ситуації, що склалася, полягала у тому, щоб не втратити можливість для розробки і створення нових механізмів прийняття і практичної реалізації рішень [34, с. 7]. Росія після терактів 11 вересня стала одним з найсерйозніших союзників Сполучених Штатів в їхній боротьбі з міжнародним тероризмом, оскільки європейські країни-члени НАТО, через існуючи в них внутрішньополітичні проблеми (насамперед - численні мусульманські громади) виявились нездатними надати реальну допомогу своєму союзнику по альянсу. В світлі цих подій на Заході стали розглядати Росію як найефективніший заслін від "ісламської загрози" [106, с. 8]. Водночас події 11 вересня посилили бажання країн-претендентів прискорити процес свого вступу в Північноатлантичний альянс. Під час зустрічі глав держав Вільнюської групи (Албанія, Болгарія, Македонія, Словенія, Словаччина, Латвія, Литва і Естонія), які розраховують на вступ в НАТО під час "другої хвилі" розширення, було зроблено досить неоднозначну заяву. 5 жовтня 2001 р. в Софії країни Вільнюської групи заявили про свою повну підтримку дій Сполучених Штатів в їхній боротьбі з міжнародним тероризмом. У відповідь адміністрація президента США запевнила їх, що нова обстановка жодним чином не вплине на процес розширення Північноатлантичному альянсу [16, с. 10]. В жовтні 2001 р. в Брюсселі відбулася зустріч В. Путіна і Дж. Робертсона, запланована в ході лютневого візиту Генерального секретаря НАТО до Москви. Під час зустрічі сторони обговорили проблеми боротьби з міжнародним тероризмом, подальшого розширення Альянсу на Схід, а також вдосконалення взаємовідносин між Росією і НАТО. Значну увагу було приділено перегляду стратегії Північноатлантичного альянсу - "від оборони і стримування - до попередження кризових ситуацій" [60, с. 20]. В листопаді 2001 р. прем'єр-міністр Великобританії Т. Блер в листі, адресованому президенту Росії В. Путіну, Генеральному Секретарю НАТО Дж.Робертсону та главам держав-членів альянсу, висунув пропозицію встановлення більш тісних взаємовідносин між Північноатлантичним альянсом і Російською Федерацією [116]. Подальша реалізація цієї пропозиції відбулася під час російсько-американського саміту в Кроуфорді (штат Техас). В. Путін у розмові з Дж. Бушем висловив готовність Росії розширювати співпрацю з Північноатлантичним альянсом і додав, що якщо змінити якість відносин, то перестане бути актуальним питання про подальше розширення НАТО [31, с. 9]. У спільній заяві В. Путіна і Дж. Буша президенти пообіцяли, що "Росія і США будуть працювати спільно з НАТО над поліпшенням, зміцненням і вдосконаленням відносин між альянсом і Росією, маючи на меті створення нових ефективних механізмів консультацій, співробітництва, спільного прийняття рішень і узгодження, або спільних, дій" [94, с. 11]. В результаті зустрічі було закладено основи для створення замість існуючої Спільної постійної ради Росія - НАТО більш дієвого органу взаємодії сторін, де можна б було на рівних обговорювати проблеми безпеки. Майбутня рада одержала неофіційну назва "19 + 1" [119]. Міністр закордонних справ Російської Федерації С. Іванов, оцінюючи здобутки у взаємовідносинах між Росією і Північноатлантичним альянсом, заявив: "Ніхто не може дорікати Росії в нестачі політичної волі до співпраці з Північноатлантичним альянсом. Російська сторона доклала немало зусиль для того, щоб поступово подолати ворожість і недовіру в наших відносинах, обумовлених тим, що НАТО в значній мірі асоціюється з минулим Європи" [45, с. 18]. В грудні 2001 р. Генеральний Секретар НАТО Дж. Робертсон і міністр оборони Російської Федерації І. Сергеєв обговорювали нову формулу відносин "двадцятки" - 19 країн членів НАТО і Росії. В центрі уваги переговорів знаходилась роль збройних сил в боротьбі з тероризмом, зокрема, в плані запобігання терористичних нападів і подолання їх наслідків. Спільні документити за підсумками зустрічі не публікувались [122]. Таким чином, після певного "похолодання" у взаємовідносинах між Росією і НАТО, викликаного військовими діями альянсу в Косово, з початку
Loading...

 
 

Цікаве