WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Вплив сучасних політичних реалій на взаємовідносини між Росією і НАТО - Реферат

Вплив сучасних політичних реалій на взаємовідносини між Росією і НАТО - Реферат

російській політичній арені з'явилисясили, які добре розуміли непродуктивність "вічної мерзлоти" у взаємовідносинах з НАТО. Росія і альянс - занадто великі гравці на полі європейської і глобальної політики, щоб безкінечно продовжувати ігнорувати чи конфронтувати один з одним. Поетапне відновлення контактів між Росією і Північноатлантичним альянсом відповідає зовнішньополітичній лінії Москви, орієнтованій на більш прагматичне ведення справ з країнами Заходу і державами, що раніше входили в так званий "східний блок". При цьому враховуються конструктивні заяви керівництва альянсу про те, що він не може виключити Росію з процесу прийняття рішень з проблем європейської і світової безпеки, "оскільки в НАТО і Росії багато спільних інтересів і проблем глобального характеру, що потребують вирішення" [69, с. 57]. На думку російського керівництва, на даному етапі в Росії немає різко антагоністичних суперечностей з Північноатлантичним альянсом, які б могли призвести до відродження конфронтації епохи "холодної війни". В цьому відношенні Москва пов'язує потенційне покращення взаємовідносин між Росією і НАТО з особою нового Генерального Секретаря альянсу Дж. Робертсоном, який неодноразово заявляв про готовність НАТО надати своїм взаємовідносинам з Росією стабільний характер [59, с. 102]. В лютому 2000 р. контакти між Росією і НАТО було відновлено. 16 лютого Генеральний Секретар Північноатлантичного альянсу відвідав Москву, де провів переговори з виконуючим обов'язки президента Російської Федерації В. Путіним. В ході переговорів було підтверджено взаємну готовність зробити внесок в побудови стабільної і неподільної Європи. При цьому було відзначено, що ця робота повинна базуватися на нормах і принципах міжнародного права, перш за все Статуту ООН, Гельсінського Заключного акту, Хартії європейської безпеки, а також на Основоположному акті, підписаному НАТО і Росією 27 травня 1997 р. в Парижі. Сторони заявили, що будуть працювати в напрямку активізації свого діалогу в Постійній спільній раді і продовжуватимуть обмін думками з широкого кола питань в сфері безпеки, який дозволить їм реагувати на майбутні виклики і перетворити їх спільну співпрацю в основу європейської безпеки [122]. Разом з тим в ході тривалих дискусій Росія так і не отримала чітких запевнень з боку керівництва Північноатлантичного альянсу в тому, що НАТО в подальшому не застосує військової сили при вирішенні конфліктних ситуацій. Позитивним в цьому руслі стала заява керівника альянсу про необхідність проведення попередніх консультацій з Москвою про прийняття рішення про використання військової сили з метою пошуку шляхів розв'язання політичних конфліктів та попередження гуманітарних катаклізмів, на що російська сторона неодноразово звертала увагу. Однак, з боку НАТО не було зроблено чіткої заяви про те, що надалі альянс ніколи не буде використовувати військову силу за межами зони своєї відповідальності без санкції Ради Безпеки ООН [59, с. 103]. Після завершення переговорів з В. Путіним Генеральний Секретар Північноатлантичного альянсу Дж. Робертсон, виступаючи перед представниками російських засобів масової інформації, заявив: "Я вважаю, що ми зрушили з вічної мерзлоти на дещо м'якший ґрунт" [125]. 15 березня 2000 р. в штаб-квартирі альянсу відбулося перше засідання Постійної спільної ради Росія - НАТО на рівні послів з розширеною повісткою дня, під час якого, поряд з обговоренням ситуації в Югославії і проведення миротворчої операції в Косово, було розглянуто питання, що стосується стратегічної концепції НАТО і Концепції національної безпеки Росії. Одночасно відбувся обмін думками та інформацією стосовно широкого кола питань з контролю над озброєннями, втому числі проблему нерозповсюдження зброї масового знищення, підготовки конференції присвяченій огляду виконання постанов Договору про нерозповсюдження ядерної зброї тощо [73, с. 25]. Разом з тим залишились невирішеними цілий ряд проблем. Зокрема, сторони не визначили ні графік, ні форми відновлення участі Росії в реалізації програми "Партнерство заради миру", ні терміни і формат роботи Росії в Раді євроатлантичного партнерства, ні порядок розблокування всіх напрямків взаємодії між Росією і НАТО. Не було досягнуто домовленості і по відношенню відкриття дипломатичного та інформаційного представництв Північноатлантичного альянсу в Москві, на чому наполягає керівництво НАТО, посилаючись на відповідний розділ Основоположного акту [93, с.11]. 17 березня 2000 р. в Москві відбулося засідання Міжвідомчої комісії Росії по взаємодії з НАТО, в ході якої було розглянуто питання про основні напрямки взаємовідносин між Росією і Північноатлантичним альянсом. В центрі уваги зустрічі знаходились питання поетапного відновлення відносин з НАТО, які були обговорені в контексті спільного завдання будівництва нової Європи без розмежовуючих ліній, регіонів з різним рівнем безпеки і силових підходів до вирішення політичних проблем [91, с. 20]. Президентські вибори в Росії в березні 2000 р. і обрання главою держави В. Путіна ознаменували собою початок формування нового зовнішньополітичного курсу Російської Федерації, названого експертами "доктриною Путіна". Ця доктрина поєднала в собі елементи неоізоляціоністських та інтеграціоністських підходів з перевагою останніх. Основним принципом нового зовнішньополітичного курсу Росії стало прагнення "нормального прагматизму, який повинен переважати ідеологізований підхід до міжнародних відносин" [113, с. 242]. Практичним втіленням цієї доктрини стало відновлення широкомасштабних відносин між Росією і Північноатлантичним альянсом. Серед вищого російського керівництва почала формуватися більш сприйнятлива позиція щодо процесу подальшого розширення НАТО на Схід, задекларованого під час Вашингтонського саміту 1999 р. [10, с. 14]. В її основу було покладено розуміння того, що сама підготовка до вступу в альянс сприятливо відображається на політиці країн-претендентів, стабілізуючи їхні політичні системи, згладжуючи територіальні та етнічні суперечності [63, с. 75]. Свідченням цього став візит міністра закордонних справ Російської федерацї І. Іванова до Польщі наприкінці березня 2000 року, в ході якого було зроблено заяву, в якій відзначалося, що "відносини між Росією і НАТО на даному етапі характеризуються прагматизмом, а Північноатлантичний альянс розглядається Москвою як важливий, хоч і не єдиний елемент нової архітектури безпеки" [87, с. 2000]. 28 червня 2000 р. було затверджено нову редакцію концепції зовнішньої політики Російської Федерації. В положеннях, присвячених співпраці з Північноатлантичним альянсом, зокрема, відзначено: "Росія, реально оцінюючи роль НАТО, в своїй політиці виходить з важливості співпраці з альянсом в інтересах підтримки безпеки і стабільності на континенті відкрита для конструктивної взаємодії. Разом з тим, з цілого ряду параметрів сьогоднішні політичні і військові установки НАТО не співпадають з інтересами безпеки Російської Федерації, а іноді прямо їм суперечать. В першу чергу це
Loading...

 
 

Цікаве