WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Лук’яненко Левко Григорович - Реферат

Лук’яненко Левко Григорович - Реферат


Реферат на тему:
Лук'яненко Левко Григорович
(нар. 24.08.1928, с. Хрипівка, Городнянського р-ну, Чернігівської обл.)
Видатний діяч українського національного руху, один з організаторів Української робітничо-селянської спілки (УРСС), член-засновник УГГ, Голова УГС і УРП.
Виріс у родині селян, людей працелюбних, умілих.
1944 призвали до війська. Служив в Австрії, на Кавказі в м.м. Орджонікідзе, Нахічевань.
З раннього дитинства багато читав, задумувався над тим, як пригнічений український народ. Прочитав двотомну історію дипломатії і вирішив для себе, що нема нічого понад національні інтереси.
Після поїздки у відпустку додому в 1950 р., де побачив нужду, приниження, Лук'яненко дійшов висновку, що треба боротися за незалежну Україну і цьому слід присвятити життя. Для досягнення цієї мети необхідно дійти до вершин влади в державі, а оскільки влада зосереджена в руках партії, то треба просуватися по партійній лінії. Необхідно здобути вищу освіту. 1951-1953 вступив у комсомол, у партію. 1953 поступив на юридичний факультет Московського університету. 1954 одружився. Вів активне громадське життя.
До 1956 зрозумів, що обраний ним шлях помилковий, призупинив свою громадську діяльність і вирішив з 1957 орієнтуватися на підпільну боротьбу.
У вересні 1958 за розподілом був спрямований штатним пропагандистом райкому партії в Радехівський р-н Львівської обл., де й поселився з дружиною.
Робота була пов'язана з постійними поїздками по селах району. Він бачив, як людей заганяли в колгоспи, знищували цілі хутори.
Разом зі Степаном Віруном і Василем Луцьківим вирішили створити підпільную партію Українська Робітничо-Селянська Спілка (УРСС).
У середині 1959 переїхав до Глинянського р-ну і, щоб мати більше вільного часу, з райкому перевівся в адвокатуру. Тут він знайшов однодумців І.Кандибу та А.Любовича.
7.11.60 у Львові відбулася перша, організаційна зустріч, на якій обговорили програму. Оскільки програма була дуже жорстка і гостра, вирішили її знищити, а до наступної зустрічі, яка мала відбутися 22.01.61, доручили Л. скласти нову, м'якшу. Але 21.01.61 були заарештовані І.КАНДИБА, С.Вірун, В.ЛУЦЬКІВ, А.Любович і Л., пізніше І.Кіпиш та І.Боровницький.
У травні 1961 Львівський обласний суд засудив Лук'яненко до розстрілу за ст. 56 ч. 1 і 64 КК УРСР. Звинувачення було побудоване на першому проекті програми УРСС. Винуватили в тому, що він "з 1957 виношував ідею відриву УРСР від СРСР, підривав авторитет КПРС, зводив наклепи на теорію марксизму-ленінізму".
Через 72 доби Верховний Суд замінив розстріл 15-ма р. позбавлення волі. Інші дістали терміни від 10 до 15 р. позбавлення волі.
Кару відбував у Мордовії, з 1967 3 р. у Владимирській тюрмі, потім знову в Мордовії.
1966 в Мордовські табори прибувала нова ґенерація політв'язнів - шістдесятники. Вони ведуть боротьбу з адміністрацією таборів за фактами грубого порушення законодавства і прав в'язнів. Дані про цю боротьбу стають відомими світовій громадськості. Лук'яненко бере в цій боротьбі активну участь. Щоб посилити ізоляцію, 500 найактивніших політв'язнів переводять у Пермські табори. У 1974 за організацію страйку Чусовський районний суд засудив трьох ініціяторів, у т.ч. Лук'яненко, до тюремного ув'язнення у Владимирській тюрмі.
До кінця терміну залишалося менше двох років, то щоб легше було слідкувати за Л. на волі, КДБ разом з адміністрацією тюрми спрямував його на експертизу до психлікарні. Виписали з діагнозом "іпохондричний синдром" і визнали інвалідом 2 групи.
10.12.1975, у день прав людини, разом з іншими політв'язнями оголосив голодівку. Саме в цей день його вивезли в Чернігівськую тюрму, де утримували до закінчення терміну. Після звільнення взяли на рік під адміністративний нагляд.
Оселився в Чернігові. Улаштуватися на роботу за фахом не міг. Пішов електриком в обласну дитячу лікарню.
09.11.76, на пропозицію М.Руденка, увійшов до складу Української Гельсінкської групи (УГГ), підписує всі документи УГГ.
Л. пише звернення до Бєлградської наради 35 країн з приводу дискримінації українців, зокрема, права на еміґрацію. Виступив на захист художника П.Рубана, написав статтю "Зупиніть кривосуддя!". Радіо "Свобода" передало його нарис "Рік свободи".
12.12.77 Лук'яненко заарештований. Розуміючи, що його чекає в майбутньому, обголосив голодівку, відмовився давати покази, також відмовився від громадянства.
17-20 червня 1978 Лук'яненко засуджений Чернігівським облсудом за ст. 62 ч. 2 КК УРСР до 10 р. позбавлення волі і 5 р. заслання та визнаний особливо небезпечним рецидивістом.
Карався в таборі особливо суворого режиму в сел. Сосновка в Мордовії. Разом з іншими політв'язнями продовжує боротьбу, готує і передає на Захід інформацію. У лютому 1980 всіх в'язнів особливого режиму, в т.ч. Лук'яненка, переводять у спеціально збудовану тюрму в с. Кучино Пермської обл., за 200 м від 36-ї зони.
13.12.86 Л. з Кучино перевозять у Пермську пересильну тюрму, а звідти в Чернігівську, де з ним понад місяць "працював" слідчий КДБ. Повернули в Кучино. 08.12.87 етапували на заслання с.Березівка Парабельського р-ну Томської обл.
У березні 1988 заочно обраний головою відновленої УГГ, яка 07.07 діє як Українська Гельсінкська Спілка (УГС).
23.04.88 запропонували виїхати за кордон, та він відмовився, бо бачив, що ситуація в країні змінюється, вимальовується перспектива створення політичної партії.
Указом ПВР від 30.11.88 Левко Лук'яненко помилуваний, звільнений із заслання. На початку 1989 повертається в Україну.
У квітні 1990 на установчому з`їзді УГС обраний головою створеної на її базі Української республіканської партії. У березні обраний депутатом ВР України, був членом комісії з питань законодавства і законности, заступником голови Народної Ради. Лук'яненко - автор Акта про незалежність України від 24.08.91, балотувався на посаду Президента України.
У травні 1992 склав повноваження депутата і залишив посаду голови УРП у зв'язку з призначенням Надзвичайним і Повноважним послом України в Канаді. У листопаді 1993 через незгоду з політикою уряду України подав у відставку і повернувся в Україну.
З листопада 1993 до червня 1994 - голова передвиборного демократичного об'єднання "Україна". З травня 1992 - почесний голова УРП. Доктор права Альбертського університету, Канада. Нагороджений медаллю "Борцям за волю України ім Св. Володимира", почесною відзнакою Президента України. Автор книг: "Що далі?" (1989), "Сповідь у камері смертників" (1991), "За Україну, за її волю..." (1991), "Вірую в Бога і в Україну" (1991), "Не дам загинуть Україні!" (1994), "Народження нової ери" (1997), "У країні кленового листка" (1998), численних статей.
У 1998-99 Лук'яненко один з керівників "Національного фронту", що об'єднує праві націоналістичні партії.
?
Бібліоґрафія:
Л. Лук'яненко. Вірую в Бога і в Україну. К.: МП "Пам'ятки України",1991.
Л.Лук'яненко. Не дам загинуть Україні! - К.: Софія. - 1994.
А.Русначенко. Національно-визвольний рух в Україні.- К.: Видавництво ім. О.Теліги.- 1998.- С. 18, 23, 59, 79, 84, 92-96, 101, 104, 117, 182, 210, 211, 223, 262, 276, 289, 290, 291.
Вести из СССР. Т. 1. 1978-1981.- Мюнхен: Права человека.- 1979, 2-58, 3-3, 4-41, 8-32, 9-5, 9-103, 24-17.
Вісник репресій в Україні.- Нью-Йорк: Закордонне представництво Української Гельсінкської групи, 1982, 6-34, 6-39, 6-40.
Хроника текущих событий.- Нью-Йорк: Хроника, 1974, вип. 33.- С. 35, 36, 39, 47, 61.
ХТС.- Нью-Йорк: Хроника, 1977, вип. 43.- С. 21, 22, 95-96; вип. 44.- С. 44, 45, 52, 97-98.
Українська Гельсінкська Група. До 20-ліття створення.- К.: УРП, 1996.- С. 16-17.
Г.Касьянов. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-80-х років. - К.: Либідь, 1995.- С. 35-38, 40-45, 117, 154, 161, 162, 164, 173, 195, 197, 198, 205-207.
С.Карасик. Виправив В.Овсієнко
Loading...

 
 

Цікаве