WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Михайло Грушевський – основоположник української політичної думки - Реферат

Михайло Грушевський – основоположник української політичної думки - Реферат

зрозуміло, чи йшлося про одне поняття з тотожним змістом, але у двох термінах ("народ" і "маса народня"), чи про два поняття, кожне зі своїм змістом. М. Пріцак, дослідник творчості М. Грушевського, зазначав, що ці поняття, як і поняття "маса", вживаються досить вільно. Крім свого загального значення, поняття "нарід" означає ще "суспільність", яка, називаючись ще "громадою", є лише активною частиною '"маси народньої". "Маса народня" - це вихідна точка опори, на oякій дослідник повинен координувати свої наслідки.
Щодо ролі мас, то М. Грушевський зазначав, що "безпосередніх вказівок стрічається мало, тому доводиться говорити про розвиток політичних подій, які визначали дальші напрями народного життя".
М. Грушевський надавав великого значення питанню відбиття у свідомостімас тих чи інших подій та ситуацій. Важливо знати не лише те, як проходили події, а й те, як вони були прийняті і відчуті сучасниками, як відбилися у їхній свідомості і які враження та настрої у них викликали. Особливо це стосується широких низів, де виняткове значення має зв'язок цих настроїв з економічною і соціальною обставиною їхнього життя. Тут ученого цікавило зростання свідомості в громадянстві і масах, їхнє бачення соціального і політичного, державного і національного тощо.
Складною була проблема відповідності політико-громадянського устрою народним ідеалам. Оскільки такої відповідності не було, то, на думку М. Грушевського, завдання наукових студій полягало в тому, щоб з'ясувати, якою мірою політико-державний устрій був справою самого народу, тобто чи виріс він на ґрунті народнім, чи звідкись був перенесений і накинений та чи відповідав потребам народним і яке значення й вплив мав на народні маси.
М. Грушевський розкрив бачення народу як дійової сили, яка у своїх змаганнях проносить головну ідею, що проходить крізь віки, крізь різні політичні і культурні обставини. Це ідея "національної самооборони" та "національної смерті". Вся історія українського народу - це розбудження відпорної енергії" національної .самоохорони перед небезпекою видимої національної смерті.
На такій історичній основі виростають ідеали українського народу, які ще досі не осягнуті. Це свобода, рівноправність та "народний ідеал справедливості", або автономія. У боротьбі за осягнення своїх ідеалів український народ пройшов складну і важку історію, яка принципово вплинула на виховання і самого М. Грушевського.
Але, як зазначав М. Грушевський 1920 р., він "був вихований в строгих традиціях радикального українського народництва, яке вело свою ідеологію від кирило-Мефодіївських братчиків і твердо стояло на тім, що в конфліктах народу і влади вина лежить на боці влади, бо інтерес трудового народу - се найвищий закон всякої громадської організації, і коли в державі трудовому народові не добре, се його право обраховатися з нею".
Як і народники, М. Грушевський під "народом" розумів "село, українське селянство". Таке бачення "народу" залишилося на все життя, навіть тоді, коли він очолював Українську Центральну Раду. І тоді його позиція як президента була "селоцентрична". У своїй програмній праці "Підстави Великої України" М. Грушевський писав: "Головною підставою цієї Великої України ще довго, коли не завжди, буде селянство, і на нім доводиться її будувати. У довгі часи нашого животіння ми все повторяли, що в селянстві і тільки в селянстві лежить будучина, українське відродження і взагалі майбутність України. Протягом усього XIX століття українство і селянство стало ніби синонімами. З того часу як інші верстви зрадили спою національність, від селянства черпався весь матеріал для національного будівництва, і воно покладало свої надії: Україна зможе встати тільки тоді, коли встане цей скинений у безодню пітьми й несвідомості титан, цей позбавлений зору і сили, обстрижений з своєї політичної й національної свідомості Самсон. Треба було подати йому цю чудотворну воду свідомості - тільки ж усе ходу не було, бо стеріг його пильно стоголовий цербер старого режиму".
Провідну роль селянства у суспільно-політичному та національному житті М. Грушевський бачив і у 20-х роках XX ст., коли в Україні відбувалися нові суспільно-економічні процеси. "Українська культурна робота, - зазначав він у 1926 р.,-для українського села ще не закінчена. Завдання сформування української робітничої верстви, що має завершити будову української національності, веде до села. Тільки коли вповні свідомі сільські верстви увіллються в робітничі верстви міста, фабрики, шахти та понесуть туди українську свідомість, українізуючи цю робітничу верству, замість самим підлягати її русифікаційному процесові, тільки тоді наша, фактично селянська Україна дійсно стане вповні робітничо-селянською країною. Ми разом ставимо свідомо перед собою це завдання - закінчити формацію української національності утворенням свідомої української робітничої верстви, через повне завер-шення культурного циклю села. Мусимо пам'ятати, що українська історична робота під аспектом всебічного досліду селянської верстви, поруч з новими завданнями досліду індустріалізації України, є ще не закінченим завданням, поставленим попереднім поколінням наших робітників. Важкі революційні переживання останнього десятиліття навчили нас звертати увагу на ті сторони історичного процесу, на котрі раніш ми менше зважали".
На доповнення поняття "народ" як національно-етнічної, духовно-культурної визначеності М. Грушевський дав дефініцію "народу", яка розкривала (чи включала) антропологічну та психофізичну характеристику. Учений підкреслював: "Так само відріжняється українська людність. від своїх найближчих сусідів прикметами антропологічними - в будові тіла, і психофізичними - в складі індиві-дуальної вдачі, у відносинах родинних і суспільних, у побуті й культурі матеріальній і духовній. Ці психофізичні і культурні прикмети, що мають за собою більше або менше поважну історичну давність - довгий процес розвою, зовсім виразно зв'язують в національну цілість поодинокі групи української людності супроти інших таких цілостей і роблять з неї живу національну індивідуальність "нарід", з довгою історією його розвою".
В органічному зв'язку з проблемою "народу", його ролі і значення в
Loading...

 
 

Цікаве