WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Політичні погляди Кирило-Мефодіївського братства - Реферат

Політичні погляди Кирило-Мефодіївського братства - Реферат

республіці".
Ще докладніше малює нам той устрій всеслов'янської федерації, про яку мріяли члени братства, його статут. Тут говорилося, що духовне й політичне об'єднання слов'ян є їх справжнім призначенням, до якого вони мусять прямувати. Слов'янські народи в будучині мусять приєднатися до Росії й скласти з нею одну федерацію. При прилученні кожний слов'янський народ зберігає свою самостійність. Росія мала би бути поділена на три великоруські штати (держави), на два українські, два надволзькі, два південні, два сибірські, два кавказькі, один білоруський; далі мали бути штати польський, чехословацький, сербський і болгарський. На чолі федерації стояв би загальний сейм із представників усіх слов'янських народів. Київ не повинен би належати ні до якого штату й служив би місцем зборів загального сейму. В кожному штаті був би свій сейм і свій президент, вибираний на чотири роки. Верховна центральна влада належала б всесоюзному президенту, вибираному також на чотири роки.
Думки, які лягли в основу програми чи статуту товариства, були розвинуті в цілій низці творів, документів і листів, які збереглися до нашого часу в архівах. Найяскравіше ці думки були висловлені в творі Костомарова "Книга битія народу українського". Безперечно, цей твір був складений під впливом відомих "Ksiegpelgrzymstwa polskiego" Адама Міцкевича. Але він відзначається далеко більшим радикалізмом: він написаний у чисто республіканському дусі й перейнятий таким самим, як у Міцкевича, месіанізмом, з тою різницею, що в Костомарова месіаністична роль послужила визволенню всіх слов'янських народів замість Польщі відводиться Україні.
З усіх практичних намірів Кирило-Мефодіївських братчиків, на-скільки можна бачити з їх планів, найактуальніший характер мала боротьба проти кріпацтва. Цю боротьбу вони мали провадити шляхом безупинної пропаганди в школі і в літературі, стараючися виховати нове покоління дворян в антикріпацькому дусі. Рівночасно вони вважали за потрібне негайно взятися за ширення просвіти в народних масах, за видання популярних книжок і часописів і взагалі старатися підвести культуру широких народних мас. Планам українських ідеалістів не судилося здійснитися, але їх ідеї не загинули марно. Боротьба за емансипацію закріпощеного селянства стала гаслом української літератури: можна сміливо сказати, що перше, ніж кріпацтво було скасоване самим урядом, йому вже був нанесений смертельний моральний удар у літературі, однаково, як в українській, так і в російській.
Протягом приблизно 14 місяців існування товариства його члени підготували низку програмних положень, найважливіші з яких знайшли своє відображення у творі М. Костомарова під назвою "Закон Божий (Книги Буття українського народу)".
Українська справа у цьому творі пов'язувалась із долею інших слов'янських народів, з бажанням об'єднати всі слов'янські народи, кожен з яких творив би свою державу і мав змогу розвивати свою культуру. Всі вони повинні були розвиватися на демократичних засадах рівності, свободи, релігійної толерантності. Члени товариства виступали за визволення селян від кріпацтва. Передумовою перебудови існуючого ладу на нових засадах товариство вважало знищення абсолютизму, повалення царату. Провідне місце у слов'янському об'єднанні відводилось Україні. У книжці М. Костомарова "Закон Божий" говорилось:
"І встане Україна з своєї могили, і знову озветься до всіх братів своїх Слов'ян, і почують крик її, і встане Слов'янщина, і не позостанеться ні царя, ні царевича, ні царівни, ні князя, ні графа, ні герцога, ні сіятельства, ні превосходительства, ні пана, ні боярина, ні кріпака, ні холопа - ні в Московщині, ні в Польщі, ні в Україні, ні в Чехії, ні в Сербії, ні у Болгар. І Україна буде не підлеглою Речі Посполитої в союзі Слов'янським. Тоді скажуть всі язики, показуючи рукою на те місце, де на карта буде намальована Україна: "От камень, него же не берегоша зіждущії, той бисть во главу угла!".
Кирило-Мефодіївське товариство проіснувало дуже недовго; воно не встигло вийти з підготовчої стадії, не встигло ще розвинути якоїсь практичної роботи, як уже на початку 1847 р. члени його були заарештовані, вивезені до Петербурга й після адміністраційного суду дуже суворо покарані тюрмою й засланням. Тільки через десять років по смерті царя Миколи І, який особисто кермував судом і визначав кару, члени братства змогли вернутися до літературної й господарської діяльності. Але ідейне значення братства було величезне. Можна сказати, що його ідеї й його програма надовго зазначили головні напрямні лінії українського національного відродження.
Слід відзначити, що, поділяючи загальні засади своєї програми, члени товариства розходились у питанні про першочергові завдання. М. Костомаров вважав першочерговим домогтись єдності слов'ян. П. Куліш наголошував на розвитку, насамперед, української культури. Тарас Шевченко пристрасно відстоював ідеї соціального і національного звільнення українців. За радикалізм своїх ідей Тарас Шевченко був покараний найжорстокіше. Тут, до речі, слід наголосити, що творчість селянського поета-бунтаря, який піднявся від раба-кріпака до вершин поезії й мистецтва, відчутно позначилася й на формуванні революційно-демократичного крила в Росії 50-60-х років XIX ст.
Характерною ознакою політико-правових поглядів Т. Г. Шевченка є глибоке несприйняття, засудження самодержавства. Для нього немає "добрих" царів. У поемі "Сон", яку сам поет назвав комедією, він із нищівним сарказмом розвінчує образ царя як помазаника божого на землі, в творі "Юродивий" називає його "фельдфебелем на троні", верховодою зграї насильників і кровожерних поміщиків-нелюдів. За умов жорстокої реакції Т. Г. Шевченко сміливо поставив питання "чи довго ще на сім світі панам панувати?". В історії експлуататорських держав він бачив сатрапів, тиранів-царів, цезарів, імператорів, які правили, спираючись на церкву, що освячу
вала свавілля й насильство над людиною. У творі "Царі" поет розкриває й рішуче засуджує злочинну сваволю самовладців-деспотів.
Феодально-самодержавна Росія змальовується в творах Т. Шев-ченка поділеною на два соціальні полюси: визискуване селянство й визискувачі-поміщики з царями на чолі. Івана Грозного він називає "мучителем", різко викриває гнобительську політику Петра І, їдко засуджує антинародний характер правління Катерини II, яка в 1782 р. наказала спорудити пам'ятник Петру І з написом "Первому - Вторая", цим самим підкресливши спадковість необмеженої влади монархів Росії.
До цього слід додати, що ненависть і рішуче політичне неприйняття в Т. Г. Шевченка було не лише до російського царизму, а й до українських експлуататорів. Гетьмани для поета - таке ж зло, як і царські чиновники. Він із презирством писав про тих українських діячів, які багато говорять про "неньку Україну", про її "долю-волю", анасправді заодно з російськими поміщиками та царатом "деруть шкуру" з селян, "праведную кров із ребер, як водицю точать".
Поряд із різко критичним ставленням Т. Г. Шевченка до аб-солютної монархії він не абсолютизує й буржуазно-республіканський лад, кваліфікує його як далекий від інтересів трудящого люду, від тої "челяді", кріпаків-трудівників, того стану, з якого
Loading...

 
 

Цікаве