WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Японська модель переходу від тоталітаризму до демократії - Реферат

Японська модель переходу від тоталітаризму до демократії - Реферат


Реферат на тему:
Японська модель переходу від тоталітаризму до демократії
План
1. Становлення і крах японського тоталітаризму. Перехід до демократичного суспільства 3
2. Ідеологічні та економічні аспекти демократизації Японії 5
3. Японська політична система на сучасному етапі 6
Висновки 9
Література 10
1. Становлення і крах японського тоталітаризму. Перехід до демократичного суспільства
Становлення японського тоталітаризму відноситься до 30-х років ХХ століття. Світова економічна криза 1929-1933 рр. болісно вдарила по японській економіці, що пояснювалося насамперед вузькістю внутрішнього ринку, низкою концентрацією капіталу. Різко скоротилося (на 30-40%) промислове і сільськогосподарське виробництво. В пошуках виходу з кризи Японія у вересні 1931 р. окупувала Маньчжурію, створивши маріонеткову державу Манчжоу-го, котра стало базою для агресії проти Китаю і СРСР. В цих умовах активізувався ультранаціоналістичний рух "молодих офіцерів". Організовані ними в 1932 і 1936 рр. військові путчі були придушені, але разом з тим вплив військових різко посилився.
26 листопада 1936 р. був підписаний "Антикомінтернівський пакт" між Японією і Німеччиною, який заклав основи формування блоку фашистських держав. 27 вересня 1940 р. Японією, Німеччиною і Італією був підписаний "Троїстий пакт", який відбив їхні прагнення до поділу світу. В липні 1937 р. Японія розпочала війну в Китаї, що набула затяжного характеру. Розгром японської армії у озера Хасан в 1938 р. і на річці Халкін-Гол в 1939 р. показав небезпеку для Японії агресії проти СРСР і примусив правлячі кола обрати шлях на південь в надії, що європейські держави не зможуть захистити свої володіння в Азії. В ході підготовки до війни відбувалася фашизація економічної і політичної структури суспільства, подальше укріплення тоталітарної державної моделі.
Після нападу Німеччини на СРСР японські мілітаристи зайняли вичікувальну позицію, сподіваючись у випадку значної поразки СРСР вступити у війну. Розгром гітлерівських військ під Москвою став одним з основних факторів прийняття Японією стратегічного курсу на встановлення свого панування у Східній Азії. 7 грудня 1941 р. Японія без оголошення війни атакувала Перл-Харбор і інші бази союзників на Тихому океані. До середини 1942 р. вона захопила біля 7 млн. км2 території Азії з населенням більше 500 млн. чоловік. В 1942 р. наступив перелом у війні. США наносили Японії одну поразку за іншою. Це, а також успіхи СРСР у війні з Німеччиною і розгортання національно-визвольного руху в Азії примусили Японію перейти до оборони.
У відповідності до рішень Ялтинської конференції в лютому 1945 р. СРСР зобов'язався вступити у війну з Японією через 2-3 місяці після капітуляції Німеччини. 5 квітня 1945 р. радянський уряд заявив про намір денонсувати Пакт про нейтралітет з Японією у зв'язку з докорінною зміною обстановки. Вступ СРСР у війну 9 серпня 1945 р. після того як Японія відкинула вимоги Потсдамської конференції про капітуляцію, розгром Квантунської армії, визволення Маньчжурії і інших територій на Далекому Сході нанесли вирішальний удар по японському мілітаризму, прискорили закінчення Другої світової війни. Здійснювані США атомні бомбардування Хіросіми (6 серпня) і Нагасакі (9 серпня) не були викликані військовою необхідністю і були, головним чином, демонстрацією сили. 2 вересня 1945 р. Японія капітулювала.
Політика США в період окупації Японії носила двоїстий характер. Сполучені Штати хотіли позбутися Японії як економічного конкурента і не допустити відродження мілітаризму, але в той же час прагнули підтримати великий капітал як опору і союзника у післявоєнні роки. Важливим фактором глибоких демократичних перетворень, що означали ліквідацію попереднього політичного і соціального ладу мілітаристської імператорської Японії стала боротьба прогресивних сил, профспілковий рух. Ці перетворення відповідали інтересам буржуазних партій, які стали знову утворюватися в Японії.
Після закінчення війни і поразки японського мілітаризму були передані суду військові злочинці, розпущені збройні сили і праві організації, проведена земельна реформа, ліквідоване поміщицьке землеволодіння, реорганізовані монополістичні концерни - дзайбацу, прийняті антимонопольні закони. За конституцією 1947 р. проголошувалася суверенна влада народу, запроваджувався в якості вищого органу державної влади парламент, декларувалися демократичні права і свободи. Імператор позбавлявся владних функцій, Японія відмовлялася від застосування збройної сили як засобу вирішення міжнародних спорів. В розвиток конституції була прийнята серія законів, що стосувалися усіх боків політичної, економічної, соціальної сфер життя Японії.
Післявоєнні перетворення в їхній сукупності ознаменували завершення буржуазно-демократичних реформ; японський капіталізм позбавлявся феодальних пережитків і набував рис сучасного розвиненого капіталізму, а японська політична система, в свою чергу, переживала перехід від тоталітарної традиції до демократичного суспільства.
2. Ідеологічні та економічні аспекти демократизації Японії
Біди, принесені японським мілітаризмом народові, страшна трагедія Хіросіми і Нагасакі, військові акції США в Кореї і Індокитаї призвели до зростання пацифістських настроїв серед усіх верств японського суспільства. З ними не могли не рахуватися японські політики, що прийшли до влади після закінчення Другої світової війни. Вони зробили висновок, що у Японії, яка була морською державою, немає іншої альтернативи, окрім відновлення своїх позицій у міжнародній торгівлі, причому домагатися цього слід під захистом найбільш сильної капіталістичної держави - США. А в країні в цей час необхідно присвятити свою енергію економічному розвитку, використовуючи дешеву привізну сировину. Саме ці ідеї стали основою так званої доктрини Йосида, проголошеної на початку 50-х років першим післявоєнним прем'єр-міністром Японії і якої додержувалися в більшій чи меншій мірі усі японські політичні лідери. Японські лідери змогли реалістично оцінити внутрішні можливості Японії і міжнародну обстановку, яка склалася в світі завдяки протистоянню двох великих держав і відсутності якої-небудь воєнної загрози для Японії. Цей курс призвів до концентрації усіх матеріальних, моральних і інтелектуальних сил нації на відновлення і розвиток промислового і технологічного потенціалу, підвищення життєвого рівня народу, становлення демократичних інституцій.
Відносно низькі військові видатки Японії, запровадження інновацій і новітніх технологій в мирні галузі промисловості стали одним з найбільш важливих факторів конкурентноздатності японської продукції і відносно стабільних темпів її економічного розвитку.
Необхідно підкреслити важливе значення зовнішнього чинника у післявоєнному розвитку Японії. Воєнний союз з США і створення на японській території американських військових баз призвели до певного обмеження суверенітету Японії, що значною мірою визначило напрямки її політичногорозвитку. В обмін на участь в американській військово-політичній стратегії Японія отримала можливість імпортувати з США важливу для себе сировину, новітні технології і фундаментальні знання, країна отримала величезний ринок, на котрий припадало близько 30% її експорту, головним чином промислових товарів.
Тиск Заходу призвів до певних змін внутрішньої політики правлячих кіл Японії.
Найбільш рельєфно це відбилося в курсі уряду Я. Накасоне, який знаходився при владі з 1983 по 1987 рік. Накасоне закликав до зміцнення моральних підвалин японського суспільства, заохочував націоналістичні
Loading...

 
 

Цікаве