WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Інтеграційні та дезінтеграційні чинники багатовекторних процесів на європейському та пострадянському просторах (науковий реферат) - Реферат

Інтеграційні та дезінтеграційні чинники багатовекторних процесів на європейському та пострадянському просторах (науковий реферат) - Реферат

При цьому ЄАВТ отримувала усі пільги та торговельні прибутки від членства у Європейському співтоваристві, не беручи однак участі в роботі інститутів ЄС. Ця угода набула чинності з 1 січня 1994 р. Швейцарія була єдиною країною з країн-членів ЄАВТ, яка не приєдналась до цієї угоди, оскільки національний референдум Швейцарії відхилив її. Три країни ЄАВТ - Австрія, Фінляндія та Швеція - стали повноправними членами ЄС у січні 1995 р., припинив своє членство у ЄАВТ. Європейський економічний простір, створений цією угодою - це більше ніж просто економічна зона; він розповсюджує на країни-члени ЄАВТ принцип чотирьох свобод ЄС - вільний рух товарів, послуг, капіталу і населення.
Окрім перелічених раніше країн, у 1973 р. до ЄС увійшла Ірландія, в 1981 р. - Греція, в 1986 р. - Іспанія і до його складу стало входити 15 країн.
У своєму інтеграційному розвитку Європейське співтовариство пройшло ряд еволюційних етапів, основою яких була лібералізація торгівлі. Розвиток співробітництва у рамках ЄОВС та Євроатому підштохнув країни до зняття цілої низки бар'єрів, що перешкоджали розширенню торгівлі між ними, а також проведенню політики гармонізації регулювання зовнішньоторговельної діяльності. Було створено митний союз. У період 1958-1969 рр. формувався спільний ринок. Мито у взаємній торгівлі країн-членів поступово знижувалось, вже у 1962 р. були в основниму ліквідовані кількісні обмеження товарообміну, одночасно національні митні тарифи замінювались єдиним тарифом. Єдиний тариф члени Співтовариства почали застосовувати з 1 липня 1968 р. з одночасним усуненням мита всередені ЄС.
У цей же період в межах "Спільного ринку" здійснювався процес формування спільної сільськогосподарської політики, прийнятої під тиском Франції, зацікавленої у розширенні збуту своєї сільськогосподарської продукції всередені Співтовариства: були введені єдині ціни і правила регулювання ринків основних сільськогосподарських товарів, а також створений протекціоніський механізм торгівлі з третіми країнами.
Спільна митно-тарифна політика забезпечила утворення у 1970-х роках власних коштів Співтовариства, головним чином за рахунок надходжень від митних виплат і компенсаційних зборів, що стягувались при імпорті товарів з третіх країн.
У 70-ті роки новий етап НТР обумовив необхідність розробки і спільної політики структурної перебудови економіки в Співтоваристві - країни-члени об'єднали свої зусилля для подолання технологічного відставання від США та Японії. На цей час у ряді галузей промисловості великі американські та японські фірми, за рахунок технологічної переваги та скорочення витрат, настільки поширились в економіці Європейського Співтоваривства, що почали витискати з ринку національних виробників та диктувати свої умови. Щоб протистояти цьому було вирішено відійти від домінування Єдиной сільськогосподарської політики на користь вирішення інших економічних та соціальних проблем. Коло сфер інтеграції розширилось. Зокрема, країни об'єднали зусилля на широкомасштабних наукових та технологічних дослідженнях, почалось формування спільної індустріальної політики. За рахунок цих заходів ситуацію вдалось переломити.
Важливим елементом подальшої інтеграції стало створення Європейської Валютної Системи (ЄВС), що почала функціонувати з березня 1979 р., і перед якою були поставлені чотири головні цілі:
1. Досягнення валютної стабільності в межах ЄС;
2. Спрощення конвергенції процесів економічного розвитку;
3. Забезпечення стратегії зростання в умовах стабільності;
4. Стабілізація міжнародних валютних та економічних взаємовідносини.
Базовим елементом ЄВС було запровадження розрахункової валютної одиниці - ЕКЮ.
Завдяки цьому, зокрема, країнам ЄС вдалось побороти валютну кризу початку 80-х років. Після подолання інфляції у 80-ті роки було відмінено обмеження в поточних фінансових операціях, а у 1990 р. було введено режим вільного руху капіталів.
У 1985 р. було підписано програму подальшого розвитку Європейського співтовариства і перетворення його в Європейський Союз ("Європа без кордонів"), а потім і досягнення цілковитої інтеграції. Ця програма набула чинності з 1 липня 1987 р. як Єдиний Європейський акт (або Маастрихська угода) - угода про створення економічного і валютного союзу, про політичне співробітництво, формування нових інституціональних (організаційних) структур.
З 1 листопада 1993 р. Європейське співтовариство перейшло у нову стадію економічної інтеграції і за рішенням держав і урядів країн-членів стало називатись Європейським Союзом. В межах ЄС планується перехід і до політичної інтеграції - створення нової наддержави конфедеративного або федеративного типу. Поступово ЄС набуває рис єдиної державності, контури якої проступають в економіці, політиці і в соціальнійсфері.
Метою ЄС є створення умов вільного пересування в його межах товарів, послуг, капіталів та робочої сили. До 1999 р передбачається створити Європейський центральний банк, впровадити спільну валюту, єдине громадянство, закінчити створення організаційного та правового механізму узгодження зовнішньої політики та політики безпеки держав-членів ЄС.
Найбільше протиріч на цьому шляху викликає ідея введення спільної валюти. Створення валютного союзу залежить від ступеню готовності держав до участі в ньому. Для цього ЄС визначило кілька умов-критеріїв:
1. Інфляція не може перевищувати рівень, існуючий у трьох державах-членах з найстабільнішими цінами, більш ніж на 1,5 процентних пункти.
2. Розміри бюджетного дефіциту мають становити не більш ніж 3% ВНП країни.
3. Коливання обмінних курсів національних валют (при відсутності їх девальвації у попередні 2 роки) має бути у межах, встановлених для європейської валютної системи ("+", "-" 2,25%).
4. Норма довгострокового прибутку не повинна перевищувати 2% від середньої норми прибутку трьох членів ЄС, які мають найнижчу норму прибутку.
5. Національний борг не повинен перевищувати 60% ВНП.
Було здійснено три невдалі спроби запровадження спільної валюти: у 1992, 1995 та 1997 роках.
У 1995 р критеріям Маастрихтського Договору за рівнем інфляції задовольняли 11 країн з 15; за процентними ставками - 10; за розмірами бюджетного дефіциту - 4 (Данія, Німеччина, Ірландія та Люксембург), причому показник дефіциту у цілому по ЄС склав 4,7%; за розмірам внутрішнього державного боргу - 5 (Данія, Німеччина, Люксембург, Франція і Великобританія). Тобто усі вимоги виконувала лише одна країна - Люксембург, а три вимоги виконували Німеччина, Франція, Великобританія, Данія та Ірландія.
Для покращання ситуації керівні органи ЄС передбачили низку заходів по посиленню контролю за економічною політикою держав-членів. Німеччина, зокрема, у грудні 1995 р. запропонувала укласти між майбутніми членами валютного союзу "стабілізаційний пакт". За цим пактом країни-учасниці мають добровільно взяти на себе зобов'язання навіть у несприятливий для економіки час не перевищувати трьохвідсоткового рівня дефіциту бюджету відносно ВНП. При сприятливій економічній ситуації цей показник зменшується до 1%. При порушенні цього зобов'язання країна має піддаватись штрафним санкціям ( у розмірі 0,25% ВНП за кожний відсоток понад трьохвідсоткову межу). Країни ЄС не підтримали пропозиції Німеччини і лише у грудні 1996 р.було досягнуто домовленості щодо механізму запровадження санкцій, які набувають чинності тільки після відповідного рішення політичної системи своєчасного
Loading...

 
 

Цікаве