WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Інтеграційні та дезінтеграційні чинники багатовекторних процесів на європейському та пострадянському просторах (науковий реферат) - Реферат

Інтеграційні та дезінтеграційні чинники багатовекторних процесів на європейському та пострадянському просторах (науковий реферат) - Реферат

своєрідна картина. "Позитивна" ("активна") інтеграція в СНД внаслідок відсутності необхідних політико-економічних умов носить значною мірою формальний характер, що призводить до недієвості прийнятих рішень і майже зовсім не впливає на реальну практику господарської взаємодії між його членами (за винятком двосторонніх домовленостей).
Водночас у межах СНД відбуваються процеси, які з певними застереженнями можна назвати "негативною" ("пасивною") інтеграцією, проте це скоріше лише намагання відновити нормальні стосунки суб'єктів господарювання. В умовах "прозорості" нових державних кордонів декларативність "позитивної" ("активної") інтеграції компенсується реальною стихійною самоорганізацією економічної співпраці за рахунок активності фізичних та юридичних осіб окремих країн пострадянського простору.
Крім того, парадокс теперішньої ситуації в СНД полягає у тому, що саме зараз, коли в новоутворених державах зникли ілюзії щодо їхньої самозабезпеченості та можливостей виходу на світові ринки, все частіше виникає цілком об'єктивна необхідність в господарчому відокремленні з тим, щоб влада могла б зберегти хоча мінімальний контроль над і без того надзвичайно складною і невизначеною соціально-економічною і політичною ситуацією.
Таким чином можна стверджувати: якщо "активна" інтеграція в СНД є головним чином номінальною, то "пасивна" - або тимчасовою, або достатньо слабкою, щоб компенсувати відсутність першої. Взаємодія "позитивних" і "негативних" елементів інтеграції нібито й простежується, проте це поки що викликає скоріш песимізм, ніж оптимізм. Взагалі, можна стверджувати, що сьогодні розвиток країн СНД знаходиться на перехідному етапі більш-менш довгострокової диверсифікації етносів, кожен з яких робить спроби досягти ідентичності через відособлення.
Реальність свідчить, що міждержавні стосунки країн Співдружності як у межах цього утворення в цілому або окремих угрупованнях країн, що виникають останнім часом на його терені, так і двосторонні взаємовідносини ще довгий час неможливо буде характеризувати як інтеграційні.
Вище йшлося, що основою міжнародної економічної інтеграції є насамперед відповідний рівень економічного розвитку. Тому найвищого ступеню зрілості економічна інтеграція досягла у групі промислово розвинутих країн, передусім у Західній Європі. Саме тут успішно функціонує Європейський Союз - єдине поки що об'єднання країн, розвиток інтеграційних процесів у якому, послідовно пройшовши чотири попередні фази (зона вільної торгівлі, митний союз, спільний ринок, економічний союз), дозволяє сьогодні говорити про створення валютного союзу - найвищого ступеню міжнародної економічної інтеграції. І, безумовно, етапи формування, еволюції ЄС, його організаційно-правова побудова, сфери діяльності, механізми прийняття рішень та забезпечення їх виконання є унікальним досвідом для будь-яких міжнародних інтеграційних утворень, і для СНД у тому числі.
Міжнародні економічні зв'язки країн Західної Європи завжди вирізнялись високою інтенсивністю. У повоєнні роки розвитку тут виробничої кооперації сприяли транснаціональні корпорації (ТНК). У Західній Європі в період 1946-1958 рр. було розташовано 40% зарубіжних філіалів ТНК в обробній промисловості, що створило у цьому регіоні густу мережу міждержавних мікроекономічних зв'язків на рівні суб'єктів господарювання. На їх основі стали розвиватися і макроекономічні зв'язки, тобто зв'язки між національними господарствами і країнами в цілому. Як наслідок - посилилась взаємозалежність промислово розвинутих країн Західної Європи.
Інтеграційні процеси підштовхувались високим рівнем розвитку продуктивних сил, поглибленням спеціалізації виробництва в умовах відносно незначних масштабів внутрішніх ринків країн Західної Європи. Необхідно відзначити, що вагомим чинником інтеграційних процесів у Європі стала і необхідність протидії цілковитому домінуванню США у світовому господарстві. У 1948 р. США виробляли понад 60% сукупної продукції промислово розвинутих країн, на їх долю припадало близько половини усіх довгострокових зарубіжних капіталовкладень і майже 80% усіх золотих запасів капіталістичного світу. Крім того, створена після війни система міжнародних валютних та інших економічних відносин, а також мережа міжнародних економічних організацій - МВФ, МБРР, ГАТТ, - були побудовані таким чином, щоб зміцнити економічне становище і вплив США, які домінували і у політичних союзах: від НАТО до АНЗЮС. Жодна країна Західної Європи поодинці не могла бути для США рівноправним партнером, для цього потрібен був міцний і довгостроковий економічний союз, єдиний господарський простір, який би міг зівставлятися з національним господарством США.
Все це і обумовлювало необхідність консолідації західноєвропейської економічної еліти на власній основі. З цією метою у рамках створеної у 1949 р. Ради Європи було здійснено ряд проектів регіональної інтеграції - від об'єднань у межах окремих галузей промисловості до величезних проектів західноєвропейської федерації. За одним з таких проектів ("план Шумана") у квітні 1951 р. було підписано Паризьський договір про заснування Європейського об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС) у складі Франції, ФРН, Італії, Бельгії, Нідерландів і Люксембургу зорганізацією не тільки спільного ринку чотирьох продуктів гірничорудної промисловості ( вугілля, залізна руда, сталь і металобрухт), але й спільного регулювання обсягів виробництва і рівня цін, інвестиційних програм і раціонального використання робочої сили. Цей договір набув чинності у 1953 р. ЄОВС контролювало 60% виплавки сталі і 50% видобутку вугілля у Західній Європі.
1956 р. в ЄОВС виник план перетворення цієї організації в зону вільної торгівлі, але суперечності між країнами, особливо між Англією і Францією, призвели до укладення у березні 1957 р. в Римі лише шістьма (з17) країн - членів на той час ЄОВС Римської сепаратної угоди про заснування Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) - "Спільного ринку",- з перспективною програмою економічної і політичної інтеграції. Кінцевою метою ЄЕС було проголошено створення Сполучених Штатів Західної Європи. Одночасно в Римі цими ж державами ЄЕС було украдено угоду про заснування Європейського співтовариства з атомної енергії (Євроатом), метою якого було створення ще одного спільного галузевого ринку, об'єднання ресурсів атомної енергії та атомної промисловості. У цей же час Великобританія, яка не приєдналась до ЄЕС, організувала Європейську Асоціацію Вільної Торгівлі (ЄАВТ) у складі 7-ми країн.
1967 р внаслідок злиття органів управління ЄОВС, ЄЕС і Євроатому утворилась триєдина інтеграційна організація з офіційною назвою Європейські співтовариства, або Європейське співтовариство. У 1973 році Великобританія і Данія вийшли з ЄАВТ і приєднались до ЄЕС. Португалія зробила те ж саме у 1986 р. Проте до ЄАВТ приєднались інші три країни, і ця організація знову стала складатися з сіми членів: Австрії, Фінляндії, Ісландії, Ліхтенштейн, Норвегії, Швеції та Швейцарії. Ідея створення ЄАВТ полягала у розвитку торгівлі між країнами, проте без об'єднання влади та створення офіційних інститутів, уповноважених вести законодавчу діяльність, як це зроблено у ЄЕС.
1984 р. ЄАВТ і ЄЕС домовились створити єдиний економічний простір і поширити своє співробітництво на такі галузі, як економіка, валютна та промислова політика, дослідження та технології, охорона навколишнього середовища, рибальство, виробництво сталі та транспорт.
Loading...

 
 

Цікаве