WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Інтеграційні та дезінтеграційні чинники багатовекторних процесів на європейському та пострадянському просторах (науковий реферат) - Реферат

Інтеграційні та дезінтеграційні чинники багатовекторних процесів на європейському та пострадянському просторах (науковий реферат) - Реферат

імпортером російської паливно-енергетичної сировини.
В умовах розпаду СРСР темпи гіперінфляції набули дуже широкої диференціації. В цих умовах все масштабніше почали діяти цінові обмеження попиту. Коштів, отриманих від реалізації продукції, внаслідок нового підвищення цін на сировину і комплектові було недостатньо для закупівлі їх у обсягах, необхідних для випуску колишньої кількості продукції. Саме це з'явилось головним чинником згортання міждержавних зв'язків, охопивши спочатку виробничо-технічний сектор, а потім і споживчий.
Існує ще один аспект спільних інтересів пострадянських країн - взаємодія у військовій сфері. Проте розпад СРСР явився одночасно і припиненням існування біполярного світу. Це ліквідувало такий могутній інтеграційний чинник, як необхідність воєнного протистояння спільноті країн іншої політичної системи.
Таким чином, на пострадянському просторі має місце посилення дії дезінтеграційних чинників при зменшенні впливу інтеграційних чинників. Проте, навіть якби тенденції були протилежні, для успішного розвитку інтеграційних процесів необхідні певні умови. Основними з них є три:
1. Сталість соціально-економічної і політичної ситуації;
2. Певна рівність економічного потенціалу;
3. Єдині засади побудови виробничих відносин.
Ці умови на сьогодні практично відсутні. Пострадянські країни знаходяться у процесі розбудови своєї державності, зміни основних засад господарювання, радикальної перебудови усього господарського комплексу. Практично жодна країна не має повністю сформованої законодавчої бази по регулюванню всіх аспектів економічної діяльності та міжнародних стосунків. Йде активна диверсифікація політичного життя, становлення політичних партій та громадських організацій. Формується приватний сектор. На цьому тлі у цілому ряді країн СНД виникають кризові ситуації, що іноді переростають у воєнні конфлікти (у Таджикистані такий конфлікт з опозицією ще не зупинено, продовжуються озброєнні сутички між Абхазією та Грузією, невирішеність питання Нагірного Карабаха теж може знову спалахнути війною). Тому про сталість ситуації говорити неможливо.
Трансформаційна криза, що охопила всі пострадянські країни, наклавшись на різні природно-виробничі умови, різні принципи і темпи ринкових перетворень, відмінності у соціально- політичній ситуації обумовила значні розбіжності у сучасному економічному становищі пострадянських країн. Хоча в СРСР проводилась політика вирівнювання рівнів економічного розвитку та структури виробництва союзних республік, особливо за показником використання національного доходу на душу населення, проте вже у передостанній, 1990, рік існування Союзу різниця між максимальним та мінімальним рівнем ВНП на душу населення для радянських республік, що через рік стали незалежними державами, досягала трикратного розміру.
За даними Світового банку, який визначив рейтинг країн за рівнем виробництва ВНП на душу населення, цей показник у 1990 р. для окремих республік СРСР становив: Латвія - 7522 дол. США, Естонія - 7426, Росія - 6805, Білорусь - 6718, Литва - 5245, Україна - 5085, Молдова - 4829, Казахстан - 4595, Вірменія - 4490, Азербайджан - 3594, Грузія - 3486, Киргизстан - 3232, Туркменістан - 3183, Узбекистан - 2724, Таджикистан - 2206 дол. США [5].
За період 1991-1997 рр. офіційне падіння ВНП у країнах СНД, за винятком Узбекистану, наблизилось до 50% або перевищило цю відмітку. Рецесія (тобто спад) виробництва, як свідчить таблиця 1 [6], у перше п'ятиріччя 90-х років відбулася в усіх пострадянських країнах, але темпи її в різних країнах і в різні періоди не були однакові, як і сама динаміка падіння, що мала свої пікові роки, специфічні для окремих країн. Для дев'яти з п'ятнадцяти республік колишнього СРСР піковим був 1992 рік. Для України такими стали 1993 - 1994рр.
За цей період мали місце значні розбіжності і у темпах інфляції, показниках життєвого рівня населення. Усі пострадянські країни здійснили перехід на власну національну валюту, проте внаслідок загальних кризових явищ стабільності національних валют досі не досягнуто.
У пострадянських країнах ще не завершився процес переводу виробничих відносин на ринкові засади. Здійснюється він різними темпами, на різних принципах, що обумовлює об'єктивно існуючі розбіжності у принципах господарювання.
За таких умов значно ускладнюються навіть звичайні міждержавні економічні стосунки, розвиток яких теж потребує стабільності, визначеності, прогнозованості, гарантованості тощо. Інтеграція ж за таких умов просто неможлива, так як стає загрозою національним інтересам і здатна викликати посилення кризових явищ.
Фундаментом і рухомою силою інтеграції може стати лише економіка. Потреба в інтеграції (тобто в об'єднанні) окремих сфер діяльності виникає лише при певному рівні розвитку кооперації господарських комплексів держав, коли вже тільки спільна політика стосовно тієї чи іншої сфери діяльності дозволяє забезпечити конкурентоспроможність її на світовому ринку. Тобто коли економічна користь від спільних дій переважає негативні соціально-політичні наслідки певного зменшення ступеню незалежності держави, що притаманно будь-якому інтеграційному процесу.
Тільки розгалужена, стабільна і взаємовігідна система міждержавних коопераційних зв'язків, зростаючий товарообмін реально і об'єктивно викликає необхідність спочатку тісної координації, а потім і об'єднання, тобто саме інтеграції, все більш широкого кола аспектів економічної діяльності держав. На пострадянському просторі всупереч усім деклараціям і домовленостям про реінтеграцію триває інтенсивний процес економічної дезінтеграції, що обумовлено вищезгаданими причинами. Індикатором цьогопроцесу в Україні стала ліквідація на протязі одного літа 1996 р. відділів кооперації у Кабінеті Міністрів та Міністерстві економіки, а також Центру розвитку і реконструкції економіки при Кабміні України, які активно займалися налагодженням міждержавних коопераційних зв'язків між країнами СНД у рамках Ашгабадської угоди, готуючи аналітичні матеріали для роботи Міжвідомчої комісії з кооперації виробництва, що регулярно працювала під керівництвом віце-прем'єр міністра Анатолія Кінаха і припинила свою роботу, як і вищезгадані підрозділи за розпорядженнями тодішнього голови Уряду України Павла Лазаренка.
Внутрішньодержавні (міжреспубліканські в межах СРСР) відносини на пострадянському просторі перетворилися на міждержавні з усіма специфічними наслідками, що випливають з цього. І доцільним здається оцінити їх з позиції інтеграційної термінології, що прийнята, зокрема, в Європейському Союзі і включає до себе поняття "негативної" та "позитивної" інтеграції.
Терміном "негативна інтеграція" (на нашу думку, більш точним є термін "пасивна інтеграція") позначається процес усунення дискримінації у відносинах між господарюючими суб'єктами країн-членів відповідного інтеграційного об'єднання. Мова йде про взаємне зняття бар'єрів на шляху руху товарів, послуг та виробничих факторів. Під "позитивною" (або "активною") ж інтеграцією розуміють розробку та проведення узгодженої структурної політики перебудови господарств країн угруповання, спрямованої на досягнення його основних економічних цілей. Як свідчить світовий досвід, стабільні інтеграційні ефекти мають місце тоді, коли обидва види інтеграції гармонійно доповнюють один одного.
Якщо з цих позицій підійти до оцінки поточного стану на пострадянському просторі, то виявиться досить
Loading...

 
 

Цікаве