WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Інтеграційні та дезінтеграційні чинники багатовекторних процесів на європейському та пострадянському просторах (науковий реферат) - Реферат

Інтеграційні та дезінтеграційні чинники багатовекторних процесів на європейському та пострадянському просторах (науковий реферат) - Реферат

конкурентоспроможність національної економіки.
На ринку продукції ресурсовиробляючих галузей ситуація протилежна - пострадянські країни-споживачі цієї продукції зацікавлені у збереженні традиційних каналів її надходження, в той час як країни - її виробники зацікавлені у розширенні експорту цієї продукції за межі Співдружності. Крім того, розширення та поглиблення модернізації господарських комплексів країн СНД також призводять до подальшого згортання кооперації пострадянських країн у виробничій сфері. В цілому доцільно підкреслити, що інтеграція країн СНД у виробничій сфері означає консервацію до певної міри застарілих технологій та збереження неефективної структури господарського комплексу і промислового виробництва, що означає практичну неможливість рівноправної та достойної участі у міжнародному поділі праці, яка відповідала б національним інтересам країн.
Інтеграційним чинником в межах пострадянського простору виступає і специфіка виробничої інфраструктури колишнього СРСР, в першу чергу, - транспортної мережі. СРСР мав достатньо розгалужену внутрішню транспортну інфраструктуру. Проте зовнішні стосунки СРСР були повністю централізовані, що обумовило відповідну специфіку розвитку транспортної мережі.
Так, абсолютна більшість прикордонних залізничних та автомобільних переходів, трубопроводів, морських портів, орієнтованих на Європу, розташовані на територіі України. Більш ніж 94% газу, що Росія експортує до країн Європи, подається по трубопроводах, прокладених на території України, ще 3% - по трубопроводах Білорусі. Туркменістан та Казахстан, які також зацікавлені у експорті енергоносіїв до європейських країн (в тому числі і до деяких країн СНД), вимушені користуватись трубопроводами, розташованими на території Узбекистану, Росії та України.
Морські порти, що відійшли після розпаду СРСР Росії, за технічним оснащенням не відповідають навіть середньому світовому рівню і забезпечують лише близько 60% потреби Росії у відповідних послугах. Переважна більшість інших країн Співдружності взагалі не має виходу до моря. Україна ж має порти світового рівня (Одеса, Миколаїв), пропускна здатність яких значно перевищує потреби однієї країни.
Автомобільне, залізничне, повітряне сполучення східних країн Співдружності з Заходом неможливе без використання відповідної транспортної інфраструктури Росії, Білорусі, України та Молдови. І навпаки, ці країни не можуть не користуватись послугами колишніх радянських середньоазіатських чи кавзазьких республік у своїх стосунках зі східними партнерами.
Доступ до транспортної інфраструктури, експлуатація, підтримка робочого стану транспортних мереж, розвиток нових, зокрема, сучасних автомагістралей, аеропортів, є спільним інтересом усіх пострадянських країн і виступає інтегруючим чинником. Проте і у цій сфері інтересів присутня дезінтеграційна складова.
Зумовлена вона тим, що розвиток торгово-економічних стосунків переважної більшості пострадянських країн з іншими країнами світу і навіть з іншими країнами СНД знаходиться в значній залежності від політичної волі країн, на території яких пролягає транспортна мережа. При цьому іноді ці країни є конкурентами на світовому ринку, як, наприклад, Росія і Середньоазіатські країни СНД є конкурентами на ринку енергоносіїв.
За таких умов для забезпечення власної економічної безпеки та відстоювання національних інтересів пострадянські країни активно формують нові транспортні коридори, залучаючи до цього процесу інші країни. Зокрема, активізувалась діяльність у цій сфері країн ОЕС (Організації економічного співробітництва, до якої входять Азербайджан, Казахстан, Киргизстан, Туркменістан, Таджикистан, Узбекистан, а також Афганістан, Туреччина, Пакистан та Іран), які одним з найголовніших напрямків своєї співпраці вбачають створення багатоваріантної регіональної трубопровідної системи, що дозволить вивести енергетичні ресурси Центральної Азії на світові ринки без участі Росії. Активно розвиваються транспортно-комунікаційні коридори, що пов'язують країни Балто-Чорноморського регіону. Росія також планує побудову трубопроводів, що не пролягатимуть територією України. Все це зменшує взаємозалежність РФ та інших країн СНД, а відтак і зацікавленість їх у співпраці у цій сфері. Тобто і тут посилюються дезінтеграційні чинники.
Суттєвим інтеграційним чинником є свого роду дифузія населення СРСР, тобто проживання на території тієї чи іншої пострадянської країни значної чисельності людей нетитульної національності - виходців з інших союзних республік. У радянський період тим чи іншим чином були переселені з місць історичного проживання мільйони людей.
З розпадом СРСР, в нових державах ці люди опинились абсолютно в іншому, іноді навіть ворожому оточенні. Повернення соціальної захищеності та спокою ці люди вбачали у відбудові знову ж таки спільної держави, що виступало як інтеграційний чинник. Проте з часом дія і цього чинника зменшується. Пов'язано це з тим, що внаслідок національної політики деяких пострадянських країн, загострення соціальної ситуації аж до збройних конфліктів, частина колишніх переселенців повернулась на свою історичну батьківщину. Інша ж частина таких людей визнала за свою батьківщину своє теперішнє місце проживання.
З цими змінами у структурі населення, які співпали із змінами у загальній духовній орієнтації суспільства пострадянських країн, пов'язано і посилення дії такого могутнього дезінтеграційного чинника, як наявність на пострадянському просторі країн різного релігійного спрямування. Світовий досвід не знає прикладів тісної інтеграції країн з різними панівними релігіями. І сьогодні простежується активна переорієнтація Середньоазіатських країн та Азербайджану до країн ісламського світу, що засвідчує їх активна участь у тому ж ОЕС, на останньому, у травні 1998 р., саміті якого була прийнята спільна декларація, що передбачає створення інтеграційних структур цього об'єднання.
Значна взаємозалежність пострадянських країн, яка існувала відразу після розпаду СРСР, обумовила виникнення такого вагомого інтегруючого чинника, як необхідність безконфліктного вирішення питань,пов'язаних з визначенням території, кордонів та власності утворенних незалежних держав, та необхідність координації їх економічної політики.
Останнє було конче потрібно у першу чергу в галузі ціноутворення. В СРСР існувала внутрішня система цін, які в значній мірі відрізнялись від світових. Запровадження ринкових відносин обумовило необхідність переходу до світових цін, в тому числі, і у міждержавних стосунках. Але цей перехід мав здійснюватись жорстко скоординованими темпами, так як усі міжгосподарські зв'язки будувались на внутрішньосоюзних цінах. Неузгодженість принципів та темпів переходу на світові ціни загрожувала руйнацією цих зв'язків та дестабілізацією фінансових систем.
Забезпечення необхідної координації було однією з основних задач утворенної Співдружності Незалежних Держав. Проте ця задача виконана не була.
У 1992 р. Росія в односторонньому порядку здійснила перехід на світові ціни при експорті своєї продукції. Це стосувалось лише однієї товарної групи - енергоносіїв. Але енергоносії - продукція базової галузі, яка до того ж становила значну частку в обсязі товарообміну. Підвищення цін на них у кілька разів призвело до різкого порушення еквівалентності товарообміну і запустило гіперінфляцію. Особливо негативно це вплинуло на ситуацію в Україні, яка є найвагомішим
Loading...

 
 

Цікаве