WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Польща – пострадянська політика, роль у регіоні - Реферат

Польща – пострадянська політика, роль у регіоні - Реферат

напрямі розвитку зовнішніх політик пострадянських країн і недопущенні можливої геовійськової і геостратегічної дихотомії у Східній Європі. Тобто йдеться про реалізацію політики запобігання блоковому поділу пострадянського й постсоціалістичного простору, виникненню пострадянських тоталітарій.
Ефективність польської постсоціалістичної зовнішньої політики на сучасному етапі залежить від кількох факторів. По-перше, Польща має бути інституційно й ідентифікаційно пов'язана із Заходом. Це є обов'язковою умовою об'єктивної зацікавленості польських політиків у забезпеченні національних інтересів країни упострадянському просторі. По-друге, соціокультурна й політична пам'ять польського суспільства обумовлює певне прокомуністичне сприйняття політиків, які постійно вивчають "східне питання". Будь-яке "повернення на схід" звичайно трактується як рудимент радянського минулого. Третім фактором є історична пам'ять частини населення східно-польських і західно-українських територій, що мають певну систему взаємовідносин, які склалися через історичні причини. Це є постійною загрозою зменшення позитивного потенціалу міждержавного співробітництва та партнерства. Умовна вісь "Варшава-Перемишль-Львів-Київ" є складним історичним феноменом, що ускладнює польсько-російські відносини. Слід враховувати й те, що таке партнерство може розширитися й до нього залучатимуться Німеччина, Росія, Молдова, Чехія та Угорщина. Незважаючи на Декларацію між РП та Україною від 21 травня 1997 р., інтерпретація таких політичних подій, як IV Всесвітній з'їзд кресов'ян (мешканців прикордонних регіонів РП - жертв УПА) у Перемишлі 18-19 липня 1998 р., 55-річчя волинських подій (збройного протистояння мешканців Волині під час Другої світової війни), 80-річчя ЗУНР 1 листопада 1998 р., набувають болючого, а часом і спекулятивного характеру. Це пов'язано передусім з активністю політичних і релігійних радикалів у Галичині й Польщі, а також з певними протиріччями їхнього бачення польсько-українського стратегічного партнерства і планування політики офіційного Києва та Варшави. Вони негативно впливають на якість і систему стосунків РП і України, а також перспективи їхнього ком'юнітарного партнерства2. Труднощі виникають також у процесі українсько-польського замирення у прикордонних регіонах. Перспективним напрямом у врегулюванні цих проблем є політичне, економічне, релігійне та культурне співробітництво з польською діаспорою в Україні й українською діаспорою в Польщі. Система взаємовідносин РП - Україна має враховувати вплив регіональних суперечностей на характер і якість стосунків між країнами.
Модель польсько-пострадянських відносин грунтується на феноменалізації Польщі як представника цих країн перед західними інститутами, що продемонструвала декларація щодо формального вступу Польщі до НАТО. Саме з цього часу РП почала розігрувати карту регіонального лідера та посередника. Фінансові, економічні та політичні наслідки кризи у Росії, тимчасова переорієнтація інвесторів підкреслили недосвідченість Польщі як такого представника й певну хиткість її економіко-політичного стану в Західній Європі та світі. Це можна пояснити труднощами у польсько-німецьких взаємовідносинах, з одного боку, проблемою координування інтересів Польщі з інтересами провідних країн ЄС, з другого, труднощами розвитку транзитивної економіки (дефіцит платіжного балансу Польщі, за оцінкою Л. Бальцеровича, у 1998 р. становив 5 млрд дол. США, 4% ВВП порівняно з 3,5% - у 1997 р.), торговельно-промисловим взаємозв'язком з колишнім РЕВовським простором і експортною кризою, що розвивається. Внаслідок вступу Польщі до НАТО перед нею постала проблема вироблення моделі взаємовідносин з колишніми партнерами по Варшавському договору. Питання якісного статусу Польщі як форпосту НАТО на Сході надає її взаємовідносинам з Україною й іншими країнами нового характеру. Об'єктом діяльності зовнішньополітичного істеблішменту РП стають нетрадиційні для нього проблеми державного будівництва, політичної мобільності, економічного і військового розвитку. Безумовно, польська політика на Сході спрямована на розробку схеми, згідно з якою будь-яка кризова ситуація не означатиме повернення країн до геополітичного і військового простору Росії. Постійно контролюється стратегічний багаторівневий вплив Росії на партнерів з колишнього СРСР. Західні аналітики відзначають наявність експансивного феномена у взаємовідносинах між країнами - колишніми союзниками по Варшавському договору. Крим і буковинсько-бессарабська вісь, нафтові й газові транзити постійно перебувають у зоні прихованих конфліктів.
Російська фінансово-політична криза несподівано для багатьох змінила звичайні ознаки й умови геополітичної, геоекономічної та геофінансової стабільності у пострадянській Східній Європі. Для українських політиків знов набули актуальності питання, що, здавалося, були вже розв'язані у перші роки незалежності. Посилення процесу євродиференціації та економічної переорієнтації західних торгових партнерів актуалізували питання доцільності реанімації економічної системи та зв'язків між слов'янськими державами колишнього СРСР та вимушеної трансформації економічної політики України. Зміна зовнішньополітичного стратегічного та операційного напрямів означає необхідність концентрації уваги на внутрішніх ресурсах, адже, по-перше, українська економіка може не отримати кредитів МВФ, а, по-друге, найближчим часом не можна чекати економічної підтримки з боку основних стратегічних партнерів України, наприклад, Польщі.
Таким чином, перебіг політичних та економічних подій, що призвели до появи геополітичних і геоекономічних дилем, демонструє певну варіантність чи невизначеність українського демократичного транзиту. Це пов'язано з політичною орієнтацією української політичної еліти, реалізацією групових інтересів і здатністю еліти керувати економікою. Через складність сучасної ситуації стає необхідним визначення пріоритетного зовнішньоекономічного стратегічного напряму. Однозначне й швидке розв'язання цієї проблеми може викликати кризу зовнішньополітичної стратегії. Відхід від багатополярної моделі зовнішньої політики до уніфіковано-прозахідної чи просхідної схеми має низку серйозних недоліків. Це спричинено суперечностями як у середині українського істеблішменту, так і між політичними, економічними, соціальними й електоральними факторами, що визначають процеси стратегічного
Loading...

 
 

Цікаве