WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Геополітика - Реферат

Геополітика - Реферат


ДОПОВІДЬ
на тему:
Геополітика
Структура доповіді
І. Вступна частина
ІІ. Основна частина
1. Поняття та завдання геополітики
2. Сучасні підходи до визначення геополітики
3. Українські пріоритети в геополітиці
ІІІ. Підсумкова частина
Використана література
І. Вступна частина
Геополітика - це особлива інтелектуальна парадигма, що охоплює відразу і визначений вид відносини до світу, і разом з тим рід занять, орієнтований на класичні для нього взірці, що ставить перед собою характерні лише для нього проблеми та володіє специфічною технікою їх вирішення. Нормативний зміст терміну визначається тим, що елемент "гео" у його складі співвідноситься з поняттями "географії", "географічного".
По своїй словеснопонятійній структурі "геополітика" є певна зустріч або синтез уявлень про "географічне" і "політичне". Таку етимологічну внутрішню форму вклав у це поняття його творець Р.Челлен, назвавши геополітикою гіпотетичну "науку про державу як географічному організм, втілений у просторі". Англієць Х.Маккіндер, американець Н.Спайкмен, німці К. і А.Хаусхофері, росіянин П.Н.Савицький звуться геополітиками, тому що в їх працях політика стикується з географією, а політичне цілеполягання - із уявленням структур земного простору.
Фундаментальні положення геополітики кінця 19-початку 20 століття базувалися на принципі географічного детермінізму. Цей принцип пояснював, чому саме одні держави займають домінуюче становище, а інші є об'єктом геополітичних впливів. Зокрема "біогеографічна" концепція німецького геополітика Ратцеля трактувала державу як органічний результат взаємодії "Грунту" і "Народу". Для стабільного функціонування і розвитку держава потребує "життєвого простору" (Lebensraum), в межах якого формується основа для подальшого геополітичного впливу.
ІІ. Основна частина
1. Поняття та завдання геополітики
Геополітика ХХ століття розвивалася з огляду на великі держави, які мали або територіальні претензії, або претендували на сфери впливу інших великих держав. Малі держави розглядалися скоріше, як об'єкт впливу великих держав. Тому, коли говорять про геополітику, то традиційно розуміють контроль над територіями поза межами великих держав. Фактично, можна говорити про "велику геополітику", яка більше орієнтована на планетарні або регіональні масштаби.
Проте, розвиток гуманітарних наук і нові виклики, які з'являються у другій половині ХХ століття, змушують геополітику трансформуватися у напрямку від великих утворень (континентів, держав) до людини. Прикладом чого є французька школа. Остання позбавлена експансіонізму, на відміну від німецької, англійської чи американської шкіл, і більш спрямована на гуманітарні цінності. Засновник французького напрямку Поль Відаль де ла Блаш, зокрема, критикував Ратцеля за його географічний детермінізм і пропонував натомість надзвичайно важливий для сучасної геополітики принцип "посибілізму" (possible - фр. можливість), згідно з яким "простір" лише надає людині можливості для побудови тієї чи іншої геополітичної конфігурації. Але остаточна реалізація геополітичних можливостей повністю залежить від волі людей. І тут якраз можна говорити про залежність не стільки від географічних умов середовища, скільки від вольових якостей людей, які населяють ту чи іншу територію, а також від розгалуженої системи соціальних інститутів і різноманітних структур, які притаманні території.
Власне, французька школа геополітики корисна нам і тим, що вона розробляє надзвичайно важливу для України проблему геополітичних кордонів. На думку французького геополітика Мішеля Фуше, будь-який кордон є "штучним" в тому сенсі, що він відображає співвідношення конкретних сил на даний момент. Кордони не є тільки міждержавним явищем; всередині самої держави пролягає величезна кількість кордонів між регіонами, соціальними і культурними групами. Фуше стверджує, що не існує вічних кордонів - вони встановлюються, переносяться і уточнюються виходячи як з історичних передумов, так і балансу сил в регіоні. Характерно, що французька школа геополітики відкидає традиційну проблематику "геополітичної потуги", сприймаючи її як тоталітарну. Натомість, французи пропонують розглядати проблему геополітичних конфліктів, які можна розглядати як зіткнення саме соціальних інтересів.
Звужуючи предмет геополітики і локалізуючи його в межах однієї держави, ми отримуємо інструментарій, який більше орієнтований на методи державного регулювання на власній території, ніж на проектування геополітичної могутності назовні. З огляду на це внутрішня геополітика орієнтована на розгляд ряду проблем, які пов'язані з системою функціонування державної влади, регіональної політики і системи соціальних відносин, які притаманні даній території. Відтак, зробивши величезне коло - від географічного детермінізму, через геополітичні схеми планетарного масштабу до великої геополітики - ми знову повертаємося до оригінального розуміння геополітики, до "малої" геополітики, яка орієнтована саме на внутрішні ресурси держав.
Виходячи з гуманістичного спрямування французької школи, внутрішню геополітику пропонується розглядати як конкретні кроки держави, орієнтовані на впорядкування внутрішнього простору держави у спосіб, який би максимально сприяв самореалізації людини. Разом з тим, внутрішня геополітика зорієнтована на виявлення структурних елементів, які можуть бути потім конвертовані в геополітичну потужність, тобто в ті елементи, які вже проектуються назовні.
2. Сучасні підходи до визначення геополітики
В сучасній геополітичній думці можна зустріти визначення геополітики як "техніки політичного проектування".
Згідно з ним, геополітика націлена на:
1) відкриття в багатоманітності географічних даних певних політичних можливостей - як позитивних, так і негативних;
2) з'ясування таких комбінацій цих даних, які дозволили б своєрідно "заземлити" деякі суспільні запити і проблеми у спосіб надання їм чітких територіальних контурів;
3) пропозицію вирішення таких проблем у формах просторового дизайну, які або пронизані відносинами протистояння/співробітництво, суперництво/кооперація, панування/підпорядкування, або ж передбачають усунення таких відносин.
Фіксуючи здатність геополітики "оригінально оперувати з різнорідними знаннями", зазначене визначення знімає опозицію між класичною і сучасною геополітикою, оскільки передбачає можливість перетворення будь-якого фактора на фактор геополітичний, тобто такий, що може забезпечити перетворення географічного об'єкта на певну привабливу політичну програму, надавши простору якості "ставки" (Р. Арон).
Зважаючи на завдання такого перетворення, економічні чинники і стають геоекономічними, суто територіальні - геостратегічними, культурні - геокультурними, історичні - геоісторичними і так далі. "...варто було б уникати словесних конструкцій, які розміщують геоекономіку і геостратегію на одному таксономічному рівні з геополітикою, лишаючиостанньої сенсу, і, навпаки, використовувати контексти, які описуюють поєднання геостратегічних і геоекономічних (а також геокультурних) прийомів і технологій для вирішення національних геополітичних завдань" (Р.Арон).
3. Українські пріоритети в геополітиці
Геополітичні фактори належать до тих реалій, що утворюють своєрідне "навколишнє середовище" кожної держави, яка прагне визначити свій політичний курс. Вони безпосередньо впливають на національні інтереси, вступають з ними у взаємодію. Усвідомлення національних інтересів, їх розуміння та зведення до злагодженої несуперечливої системи мусить бути за умови обов'язкового врахування сучасної геополітичної ситуації. Тільки тоді можливе чітке визначення національне державних цілей, обгрунтування пріоритетних завдань, правильного співвідношення питань стратегії і тактики в межах обраного політичного курсу.
У цьому процесі Україна як молода незалежна держава прагне до створення стабільної системи міжнародного регіонального співробітництва, здатної забезпечити її політичну й економічну безпеку. Це
Loading...

 
 

Цікаве