WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Правові вчення ХХ століття - Реферат

Правові вчення ХХ століття - Реферат

позитивістська доктрина в юриспруденції XX ст. Найбільш видатним представником цього напряму є Ганс Кельзен (Kelsen) (1881-1973). Його головна праця в якій викладено теорію нормативізму має назву "Чиста наука права". Вчений розробляючи свою теорію ставив перед собою завдання створити "чисту", тобто самодостатню і звільнену від будь-яких позаправових, метафізичних впливів, теорію права.
По суті нормативізм можна визначити як відтворення позитивізму на базі неокантіанства. Падіння впливу позитивізму та посилення правових шкіл соціологічної, психологічної та інших орієнтацій характерні для початку XX ст. Кельзен розцінював як виключно негативне явище. Він писав: "Зовсім не науковим чином юриспруденція виявилася змішаною з психологією, біологією, етикою, теологією. Це з неодмінністю обумовлювало крах справжньої науки права". Такому "ненормальному становищу" Кельзен протипоставив "принцип елімінації" (тобто відкидання, виключення), вимагаючи, щоб теорія права, у відповідності з традиціями позитивізму відмовилася від усіх метаюридичних підходів до права і вивчала право зі самого себе. Для цього, перш за все, слід "виключити будь-яку метафізику" у підході до права. Мова йде, перш за все, про "метафізику природного права" при допомозі якого "можна довести все і нічого". Теорія права, якщо вона претендує на те, щоб бути наукою, повинна бачити право таким, яким воно є, не захищаючи його як справедливе і не критикуючи як несправедливе. У цьому відношенні теорія права є, за словами вченого "радикально реалістичною й емпіричною теорією і відмовляється від оцінки права".
Наука про право є нормативною наукою, її завданням є дослідження втіленого в нормах належного. Категорія належного в кельзенівській системі позбавлена морально-оціночного змісту. Виходячи з кантівського протиставлення "сущого" і "належного" Кельзен стверджував, що право є належність, а належність є завжди чимсь відмінним від дійсності, від буття. Право є нормою належного, воно знаходить своє обгрунтування в самому собі, а не в чомусь іншому, що знаходиться поза його межами. "Принцип, у відповідності з яким природничі науки описують свій предмет, - це причиновість; принцип, у відповідності з яким наука права описує свій об'єкт, - це нормативність". Звідси, власне і "нормативізм" як синонім "чистої теорії права". Принцип нормативності полягає втому, що незалежно від мотивів, якими керувався законодавець при встановленні обов'язкових, наділених санкцією, приписів, при їх осмисленні та впорядкуванні необхідно керуватися категорією "належного" (sollen). Правовий матеріал, при цьому, постає у формі логічних приписів (суджень) про належний розвиток подій: "Якщо є А, то повинно бути Б", тобто "при наявності таких-то умов повинні наступити такі-то наслідки (санкції). Цю формулу поєднання явищ із допомогою зв'язки "належно" Кельзен називає "імпутацією". Відмежовуючи імпутацію від причиновості, вчений писав: "...злочин - це не причина покарання, санкція не результат недозволеного акту... Відповідальність - це завжди наслідок норми". Причиновий зв'язок можливий, на думку Кельзена, тільки у світі природних, механічних явищ (у тому числі і тоді, коли їхнім учасником є людина як фізичне тіло), але і в цьому випадку причиновість - це апріорне поняття, спосіб мислення, який привноситься розумом в природу. Оскільки в суспільстві панує свобода волі, говорив Кельзен, і ми не знаємо, як на справді будуть розвиватися події, юридична наука може говорити тільки про те, як належить, у відповідності з нормою, цим подіям розвиватися, тобто обмежити себе описом правової належності, яка незалежить від того, здійснюється воно на практиці чи ні.
Кельзен підкреслював, що про право можна говорити тільки як про норму, яка може бути як загальною, так і індивідуальною. Включаючи в поняття позитивного права не тільки результати державної нормотворчості, але й договори, адміністративні акти, судові рішення й навіть односторонні угоди, такі як заповіт, Кельзен ототожнює поняття права і правопорядку. При цьому він підкреслював, що в області права, всупереч твердженню Маркса, не ідеальне є відображенням матеріального, а, навпаки, матеріальне виступає як відображення ідеального. Це пояснюється тим, що реальна поведінка людей повинна узгоджуватися з нормами діючого права і, відповідно, в даному випадку матеріальне, тобто поведінка людей, буде визначатися ідеальним.
Функцією юридичних норм Кельзен вважав встановлення обов'язків. Це первинне в праві. Норма права може наділяти і повноваженнями. Проте це несуттєве, вторинне для права. Реальними є норми і обов'язки. Суб'єктивне право є тільки відображення норми і встановленого нею обов'язку, а суб'єкт права є не що інше, як персоніфікація правової норми.
Вчений висунув положення про "ступеневу" структуру права та правопорядку. Він вважав, що всі юридичні норми однієї і тієї ж правової системи розміщуються немов би по ступенях в порядку зростання концентрації їх змісту. Право конкретизується від конституції через закон і інші нормативні акти до нижнього ступеня - судові рішення і взагалі акти застосування права. Сама ж конституція, і право в цілому базується на "основній нормі". Ця "основна норма" є завершенням абстрактно-логічної конструкції, вона знаходиться на вершині ієрархії правових норм. Вона не може бути виведена з якої б то не було іншої норми, навпаки з неї виводяться всі норми. "Обов'язкова сила основної норми очевидна сама по собі або презюмується такою, - писав Кельзен. - Основна норма не створюється шляхом правової процедури. Вона дійсна тому, що вважається дійсною; вона вважається дійсною тому, що без такого переконання жодна людська дія не може розглядатися як правова". Тобто "основна норма" це умоглядна конструкція, покликана замкнути систему правових норм.
Держава, з точки зору Кельзена, є не що інше, як система правових норм. Це правопорядок, персоніфікація правопорядку, або іншими словами, правопорядок, який досягнув певного рівня централізації. Ототожнюючи державу і право, вчений підкреслював, що сила держави - це сила права, а державна влада є результат дії правопорядку, тобто результат дії певної системи правових норм.
Loading...

 
 

Цікаве