WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Органічне вчення про державу та соціальний дарвінізм Герберта Спенцера - Реферат

Органічне вчення про державу та соціальний дарвінізм Герберта Спенцера - Реферат

ніскільки не зважаючи на те, що ці дії принесуть у майбутньому ще більші біди. Вони, підкреслював Спенцер, "пропагують втручання, яке не тільки призупиняє процес очищення, але навіть посилює псування людської породи, спонукаючи розмноження безпорадних та бездарних, пропонуючи їм безумовну підтримку, і утруднюючи збільшення кількості компетентних і працьовитих, погіршуючи для них перспективу підтримки своєї власної сім'ї". Закон про бідних може, у ліпшому разі, тільки відстрочити неминуче. Проте завжди його наслідком буде зниження здатності суспільства до адаптації, втрата вже досягнутих здобутків. Особливо важливо підкреслити, що "закон виживання найбільш придатних" був сформульований Спенцером цілком самостійно за 8 років до виходу у світ знаменитої праці Ч.Дарвіна "Походження видів шляхом природного добору, або збереження сприятливих порід у боротьбі за життя" (1859).
У своїй творчості мислитель не обмежувався проблемами політичної філософії. Значну увагу він приділяв вивченню природничих наук і на цій основі в нього виникла впевненість у можливості і необхідності створення на їхній основі науки про суспільство - соціології. Захоплення Спенцера природознавством і соціологією хронологічно збіглося з розвитком позитивізму О.Конта. Проте Спенцер тривалий час не знав про нього і самостійно займався пошуком соціологічних законів. При цьому він майже одразу ж приходить до висновку, що з усіх природничих наук саме біологія здатна дати ключ до пізнання загальних принципів організації, функціонування і розвитку людського суспільства. Вже у своїй першій праці "Соціальна статика" Спенцер висловив думку про те, що за терміном "суспільний організм", який часто вживається в літературі, треба бачити не просто метафору, а певну об'єктивну реальність - спільність принципів організації суспільства й індивідуального біологічного організму. Спенцер підкреслював наявність схожості у принципах організації (структури) і розвитку (еволюції) суспільства і біологічного організму, існування у всій живій природі закономірності переходу від простого до складного (інтеграції), від однорідного до різнорідного (диференціації) і від невизначеного до визначеного. Спільними рисами суспільства і біологічних організмів Спенцер вважав здатність до природного росту - збільшення в об'ємі, ускладнення структури і функцій, появи спеціалізованих органів харчування, розподілу і регулювання і одночасно зростання пов'язаності частин (елементів) у процесі диференціації. Стосовно суспільства цей процес означає поступове об'єднання різноманітних дрібних людських груп у більші і складніші об'єднання (агрегати) - племена, союзи племен, міста-держави, імперії, появу і поглиблення класової диференціації у процесі розподілу праці, утворення спеціалізованих органів політичної влади ("регулятивної системи"), розвиток землеробства і промисловості ("системи харчування"), виникнення спеціалізованої "розподільчої системи" (торгівля, транспорт та інші засоби комунікації). Спенцер підкреслював, що в міру розвитку суспільного організму неодмінно зростає функціональна взаємозалежність усіх його частин, причому "активність і життя кожної частини стає можливим тільки завдяки активності і життю інших". Спенцер стверджував: "Суспільство повільно збільшується в масі; воно прогресує у складності своєї структури і, водночас, його частини стають більш взаємозалежними".
Разом з тим Спенцер указував на низку відмінностей, які існують між біологічним організмом і суспільством. По-перше, якщо для індивідуального біологічного організму характерна фізична нерозривність усіх його членів, то суспільство є тільки "дискретне ціле", тобто агрегат, живі елементи якого ведуть самостійне біологічне життя. Тоді, як в індивідуальному біологічному організмі життєво важливими функціями наділені чітко визначені органи і функціональна диференціація таким чином є абсолютно завершеною, у суспільстві така диференціація неможлива. Тому "добробут агрегату, який розглядається незалежно від добробуту його складових, ніколи не може вважатися метою суспільних прагнень", а будь-які зусилля, спрямовані на добробут політичного агрегату, всі його прагнення "самі по собі суть ніщо" і "стають чимось тільки тією мірою, якою вони втілюють в себе прагнення індивідів, що становлять цей агрегат".
Другим аргументом, який наводить Спенцер, заперечуючи абсолютну схожість біологічного і соціального організму і заперечуючи цим ідею зростання ролі та значення держави у розвитку суспільства, є те, що взаємопов'язаність зовсім не обов'язково повинна забезпечуватися "позитивним" державним регулюванням. Специфічним засобом інтеграції суспільства, в якому спеціалізація і розподіл праці набули значного розвитку, є договір, і обов'язок держави полягає тільки у тому, щоб стежити за його дотриманням всіма його учасниками.
Третій, і це головний аргумент Спенцера, - взаємопов'язаність частин суспільного організму відбувається сама по собі, у процесі його природного росту. Існуючі у сучасному промисловорозвинутому суспільстві системи "харчування" і "розподілу" (сільське господарство, промисловість, торгівля, транспорт) склалися без будь-якого державного регулювання, а в багатьох випадках і всупереч йому. Всупереч державним обмеженням розвивався і такий важливий засіб інформації та комунікації, як періодична преса. Банківська справа також найліпше функціонує за найменшого втручання з боку держави.
Спенцер поділяв процес історичного розвитку держави на два типи: військовий і промисловий. Він зазначав, що сильна державна регламентація характерна для ранніх етапів розвитку людського суспільства, коли військова діяльність була головною формою існування найрізноманітніших племен і держав. Ця діяльність потребує особливого типу політичної організації суспільства, визначальним в якому є примус, максимальна мобілізація та інтеграція всіх його членів, "повної корпоративної дії" (праці всієї невоюючої частини на потреби воюючої, монолітність усього агрегату, підпорядкування йому життя, свободи і власності індивідів, що становлять його). Звідси і розвиток примусових механізмів, "сильного державного посередництва", особлива централізація управління тощо. На відміну від військового, для промислового типу держави, який мислитель вважав основним напрямом та закономірним етапом розвитку соціально-політичної еволюції, характерний розвиток добровільної кооперації та децентралізованої системи "приватного" регулювання всіх життєво важливих сфер суспільної діяльності: виробництва, розподілу та комунікації, зменшення питомої ваги примусових державних механізмів, призначених до ведення війни. Важливо зазначити, що Спенцер рішуче засуджує мілітаризм та війну, заперечуючи її будь-який позитивний вплив на розвиток людства та його виробничих сил. Він писав: "Тільки подальші біди можна передбачити від продовження войовничості середцивілізованих націй... І, шляхом умовиводів з цього, можна вважати доведеним, що для зменшення не тільки прямих, але й опосередкованих страждань єдине, що необхідне, - це припинення міжнародного антагонізму і зменшення тих озброєнь, які є, одночасно, і причиною, і наслідком цього антагонізму".

 
 

Цікаве

Загрузка...