WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Органічне вчення про державу та соціальний дарвінізм Герберта Спенцера - Реферат

Органічне вчення про державу та соціальний дарвінізм Герберта Спенцера - Реферат


Реферат на тему:
Органічне вчення про державу та соціальний дарвінізм Герберта Спенцера
Герберт Спенцер (Spencer), 1820-1903, - найбільш самобутня і суперечлива постать в англійській суспільно-політичній думці XIX ст. Будучи інженером-залізничником, він самостійно осягнув суспільні науки, психологію і біологію, ставши одним з творців сучасної соціології, творцем органічної теорії держави. Його найвизначніші праці - "Індивід проти держави" (1885) і "Система синтетичної філософії" в десяти томах (1862-1893). Спенцер досить рано розпочав активну політичну діяльність. Уже в 1842р. у журналі "Нонконформіст" (періодичному органі Союзу за загальне виборче право) було опубліковано 12 статей, в яких він обгрунтував вимогу відокремлення церкви від держави і обмеження державного втручання в інші сфери суспільного життя. У цих статтях, об'єднаних під назвою "Про належну сферу державного управління", викладені в зародковому стані основні ідеї політичної філософії Спенцера, який заявив себе принциповим противником втручання держави в економіку та суспільне життя. Він стверджував, що, "коли вимогою лібералізму в минулому було визначення меж королівської влади, то вимогою сучасного лібералізму є обмеження влади парламенту". Поділяючи ряд ідей лібералізму та позитивізму, Спенцер разом з тим використовує у своїй теорії концепцію природних прав, які є основою регулювання відносин у суспільстві. Уже у першій своїй теоретичній праці "Соціальна статика" (1851) мислитель висунув головну ідею своєї політичної філософії, суть якої полягала в існуванні природного закону, що передує виникненню держави. Це "закон рівної свободи", дія якого спрямована на реалізацію кожним індивідом своїх здібностей у прагненні до поставленої мети. Свобода є тим первинним природним правом людини, яке існує до державності і на якому базується вся система громадянських прав у державі - політично організованому суспільстві. Ці "вторинні", громадянські права, за Спенцером, охоплюють широкий спектр особистих свобод і майнових прав, а саме: право на фізичну недоторканість, на свободу руху та пересування, на користування природними ресурсами, на власність, на репутацію, на дарування і спадкування, на свободу обміну і договору, свободу промислової діяльності, свободу переконань і віросповідання, слова і публікацій. Суспільство, за Спенцером, не створює навіть цих "вторинних" прав. Усі вони за своїм походженням природні і належать людині незалежно від політично організованого суспільства і діяльності законодавця. Суспільство, організоване в державу, тільки визначає їхню юридичну форму і забезпечує захист, необхідний з огляду на природний ріст населення, зростання залежності людей один від одного і зумовлені цим "перешкоди" у користуванні природним правом "на рівну свободу". Саме поняття свободи в умовах політично організованого суспільства ставиться філософом у залежність від забезпечення свободи окремих його членів. Він стверджував: "Кожен вільний робити все, що захоче, за умови, що він не порушує рівної свободи іншого". Треба зазначити, що вчений в "Соціальній статиці" заперечував правомірність приватної власності на землю, оскільки територія настільки обмежена, що приватне володіння позбавило б інших рівної свободи володіння нею. Це єдине обмеження права приватної власності і всі інші її форми повинні бути належно юридично захищені. Будь-які спроби державної влади перерозподілити власність у різноманітних соціальних цілях суперечать "закону рівної свободи" і є неприпустимим посяганням на цей природний за своєю суттю інститут. Більше того, Спенцер підкреслював, що державна влада - це завжди зло, яке є необхідним лише з огляду на недосконалість людства. Державна влада є за своєю суттю насильством, тобто запереченням індивідуальної свободи. Уряд, влада - це тільки тимчасові соціальні інститути, необхідні, на думку вченого, тільки у перехідний період, коли людина переходить від самотності до спілкування, від дикості і егоїзму варварства до цивілізації, але зберігає при цьому свою егоїстичну природу. Спенцер писав: "Для поганої людини влада істотно необхідна, для доброї - не потрібна. Це - обмеження, яке зіпсутий народ покладає сам на себе, і існує воно тільки тією мірою, яка характеризує цю зіпсутість. Продовження його існування є доказом все ще існуючого варварства. Закон для егоїстичної людини - те ж саме, що і клітка для дикого звіра. Обмеження потрібно для дикуна, хижака, а не для справедливого і доброго... Тому-то ми і називаємо владу необхідним злом". Разом з тим Спенцер стверджував, що оскільки кожен в праві чинити на власний розсуд, не порушуючи при цьому тільки "рівної свободи" інших, остільки він завжди має право розірвати свої зв'язки з державою - відмовитися від її захисту і водночас від обов'язку матеріально підтримувати владу - і має "право ігнорувати державу".
Спенцер називав сучасну йому державу "недосконалою" і "перехідною". Ця недосконалість, на його думку, полягала в нерозумінні законодавцем чітко обмеженої ролі державної влади, завдання якої полягає тільки в захисті від агресії ззовні та забезпеченні правосуддя всередині країни. Держава, за визначенням Спенцера, - це "акціонерне товариство для спільного захисту і взаємодопомоги", а уряд - його агент. А натомість законодавець вдається до неприпустимих, на думку Спенцера, речей, а саме: робить спробу здійснити "позитивне регулювання" промисловості, трудових відносин, банківських операцій, транспорту, охорони здоров'я, освіти, надавати матеріальну підтримку бідним тощо. Уся ця діяльність державної влади, за Спенцером, жодною мірою не сприяє добробуту суспільства і його членів і підриває дію закону "рівної свободи". Тому Спенцер у своїй праці "Соціальна статика" не тільки критикував подібну діяльність з боку державної влади, але й закликав "ігнорувати державу", коли державна влада починає здійснювати невластиві їй функції. Саме в цьому полягає суть його соціального дарвінізму. Зокрема, він виступав за відокремлення церкви від держави, за політичну рівноправність жінок, за надання виборчих прав робітникам, за скасування всіх обмежень свободи слова і друку. І водночас він прагнув довести "шкідливість" і "безперспективність" таких державних соціальних заходів, як допомога бідним, система державної шкільної освіти і санітарний нагляд. При цьому він критикував не недоліки цих заходів, а саму ідею соціальної діяльності держави. Він покликався на закони природи, переносячи їхню дію на суспільство. Найголовнішим з них він вважав закон "виживання найбільш придатних". Спенцер стверджував, що у всій живій природі існує жорсткий порядок, за якого непридатні гинуть і звільняють місце сильнішим, здатним до адаптації, пристосування до змінних умов середовища. Цей порядок діє і в людському суспільстві, причому "бідність нездатних, бідування безпорадних, голод ледарів і усунення слабких сильними" є проявом "доброчинності більш високого порядку", оскільки загибель непридатних настільки ж позитивна, як і рання смерть дітей від хворих батьків.Відповідно ті, хто виступає за державну благодійність, є, на думку Спенцера, неправдивими філантропами, які прагнуть запобігти нинішнім бідуванням,
Loading...

 
 

Цікаве