WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Політичні та правові погляди Бенжамена Констана - Реферат

Політичні та правові погляди Бенжамена Констана - Реферат


Реферат на тему:
Політичні та правові погляди Бенжамена Констана
Основоположником лібералізму у Франції був визначний мислитель Бенжамен Анрі де Ребек Констан (Constant), 1767-1830, якого називають духовним батьком лібералізму на європейському континенті. Поява його перших політичних праць пов'язана з періодом Великої французької революції. Зокрема, праці "Про дію терору", "Про реакції" з'явилися в 1796-1797 рр. Уже в цих працях з'являються ідеї, які згодом дали підставу Констану стверджувати, що упродовж сорока років він захищав один і той же принцип - свободу у всьому. За критику терору, розв'язаного Директорією, Констан змушений був емігрувати і повернувся до Франції тільки після реставрації Бурбонів, брав активну участь у державному та політичному житті, був одним з провідників ліберальної партії. Констану належить чимало наукових і публіцистичних праць. Головні серед них: "Роздуми про конституції та їхні гарантії", "Про стародавню свободу порівняно зі свободою сучасною" та "Курс конституційної політики", який побачив світ уже після смерті автора в 1872р., а також "Питання про свободу преси", "Про свободу брошур, памфлетів і журналів" (1814), "Питання про законодавство стосовно преси у Франції" (1818).
Вивчаючи творчість Б.Констана, його політико-правову концепцію, важливо розглянути ті питання, які мають визначальне значення для самого мислителя і які дають підставу вважати його основоположником лібералізму.
Лібералізм Констана та його послідовників протистояв напрямам, які беруть свій початок в античності і до сьогодні мають суттєвий вплив і прихильників. Суть розбіжностей між ними полягає у тому, що лібералізм визнає за людською сутністю схильність до добра. У тих випадках, коли почуття не засліпили її розуму, людина використовує свою свободу для поліпшення свого становища, становища своєї сім'ї, своєї держави. Розум і власний інтерес примушують її рухатися поступово шляхом прогресу. Вади стримують цей рух, але вади - це хворобливий стан окремої особи, а не характерна риса всього людства. Держава (уряд), яка утискує свободу, стримує тим самим водночас добро і зло, при тому незмірно більшою мірою добро, аніж зло. Антиліберальні напрями вважають, що людина, за своєю суттю, є створінням гріховним, схильним зловживати своєю свободою на шкоду собі та іншим. Тому уряд (влада) постійно намагається запобігти можливим відхиленням, керуючи істотою, яка не спроможна керувати собою. Народ є вічно неповнолітній, він ніколи не досягає дієздатності і його опікуном є декілька безгрішних людей, які мають назву влади.
Проте свобода може також мати недоліки, оскільки ще не знайдено такої сили, моральної чи матеріальної, яка, служачи добру, не служила б водночас і злу. Тож треба навчити людину самій керувати собою. Це обов'язок законів і суддів. Неможливо запобігати діям, оскільки попереджувати їх означало б гальмувати ще не відому силу і, судячи з усього, більш корисну, ніж шкідливу. Однак, оскільки дія вчинена, проти неї можна вжити заходів обмеження заради спокути минулого і у вигляді перестороги на майбутнє; регулюючою владою у суспільстві є не виконавча влада (адміністрація), а правосуддя.
Відмінність між антилібералізмом і лібералізмом полягає у тому, що перший перешкоджає добру, щоб запобігти злу, при цьому знаряддям є виконавча влада (адміністрація), правосуддя ж відіграє другорядну роль; а лібералізм надає повний простір добру і водночас злу, знаряддям боротьби з яким є суд.
Зважаючи на це, можна стверджувати, що свобода народу є обернено пропорційна до виконавчої влади і прямо пропорційна до значення суду. Гасло, сформульоване Констаном і згодом підтримане всіма прихильниками ліберального напряму, стверджує: "Повна свобода і сувора відповідальність - девіз кожної вільної країни".
Основа політико-теоретичної конструкції мислителя - індивідуальна свобода, під якою він розуміє особисту незалежність, самостійність, безпеку, право впливати на управління державою. Матеріальна і духовна незалежність особи, їхня надійна захищеність законом, зокрема правова захищеність приватної власності (Констан не відділяв особистої свободи від недоторканості власності і надання промисловості власним силам і розвитку), стоять на першому місці у вивченні даної проблеми у практично-політичному аспекті. Саме цим цілям повинна бути підпорядкована держава, її мета і устрій. Мислитель упевнений: людина, будучи вільною, може самостійно і розумно реалізувати себе в житті. Вона здатна за рахунок своїх індивідуальних зусиль і без впливу якихось надособистісних факторів, забезпечити собі належне існування. З урахуванням цього, Констан коректує тезу Руссо про всемогутність народного суверенітету. На його думку, межі цього суверенітету закінчуються там, де починається "незалежність приватної особи і особисте життя". А наявність цих меж перетворює стримування влади і контроль над нею в основний принцип політико-інституційного устрою суспільства. При цьому мислитель підкреслює потребу чіткого визначення конкретного ступеня соціальної корисності інститутів влади, детального закріплення меж їхньої компетенції. Жодна влада, кому б вона не належала, не може ігнорувати інтереси і права індивіда. Констан підкреслював, що недоліком Руссо і Маблі було те, що вони сприймали владу народу як свободу, ототожнюючи ці два, зовсім різні, поняття. На його думку, деспотизм - чи то з боку однієї особи, чи з боку більшості населення - не має ніякого права на існування. Більшість може вимагати від меншості поваги до встановленого порядку; проте все, що не порушує цей порядок, все, що відбувається в ділянці внутрішнього, як наприклад, думка, так само все, що у способі виразу цієї думки не спричиняє шкоди іншому, - не дає підстав для зовнішнього насильства, і закон не має права підпорядковувати це владі суспільства. Керуючись цим, Констан перший ясно і чітко розмежовує два види свободи: свободу індивідуальну і свободу політичну. При цьому індивідуальна свобода - це істинна, справжня свобода Нового часу. Політична ж свобода є тільки гарантією свободи індивідуальної. Тому ніколи індивідуальною свободою не можна жертвувати задля здобуття чи встановлення політичної свободи. Констан зазначав, що, дуже часто захоплюючись здобутками античної державно-правової теорії і практики, його сучасники не врахували принципової відмінності між поняттям свободи в античності і в сучасний їм період. Він писав: "Свобода в античних республіках полягала здебільшого у дійовій участі у суспільному управлінні, ніж у спокійному використанні
Loading...

 
 

Цікаве