WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Розвиток політичної та правової думки в Німеччині - Реферат

Розвиток політичної та правової думки в Німеччині - Реферат

Право - це формальна умова зовнішньої свободи, це така глибинно-сутнісна форма буття зовнішньої свободи, без якої остання взагалі неможлива.
Кант підкреслював, що реальне здійснення права вимагає, щоб воно було реально загальнообов'язковим, що досягається через надання йому зовнішньої примусової сили. Без такої сили неможливо заставити людей дотримуватися правових норм, і,якщо право не було б наділено примусовою силою, воно б не змогло виконати належну йому суспільну функцію. А це означає, що і категоричний імператив, як всезагальний закон права, був би позбавлений своєї безумовності. Саме тому, будь-яке право повинно виступати, як право примусове. А надати йому цю властивість може тільки держава - засадничий і первинний носій примусу. Власне, державність з'являється й існує, саме виходячи з вимог категоричного імперативу.
Необхідність існування держави - об'єднання "значної кількості людей, підпорядкованих правовим законам" - Кант пов'язував не з практичними індивідуальними, груповими чи загальносуспільними потребами членів суспільства, а з категоріями розуму. Тому, держава не повинна турбуватися про матеріальне забезпечення громадян, про задоволення їхніх соціальних і культурних потреб тощо. Благо держави полягає не у вирішенні цих та аналогічних проблем, так само як не є благом держави благо громадян та їхнє щастя, бо щастя може бути швидше і краще досягнуте у природному стані або при деспотичному правлінні. Під благом держави, підкреслював Кант, слід розуміти стан найбільшої погодженості конституції з принципами права, до чого нас зобов'язує прагнути розум за допомогою категоричного імперативу. Власне те, що Кант висунув і обгрунтував ідею про те, що благо і призначення держави - в досконалому праві, в максимальній відповідності устрою і режиму держави принципам права, дало підставу вважати Канта одним з головних творців концепції "правової держави".
Кант підкреслював, що держава повинна спиратися на право, орієнтуватися на нього у своїй діяльності. Відхід від цього положення є дуже небезпечний для держави, оскільки, коли вона ухиляється від дотримання прав і свобод, не забезпечує охорони позитивних законів, то ризикує втратити довіру і повагу своїх громадян. Це також спонукає людей займати позицію відчуженості від такої держави, а будь-які її заходи не будуть знаходити розуміння і підтримки серед громадян.
Розглядаючи походження держави, Кант поділяв концепцію Руссо, підкреслюючи, що його ідеї є раціональними, апріорними, вони стосуються не якоїсь конкретної держави, а держави ідеальної, яка повністю відповідає принципам права. Природний стан, який передує державі, характеризується повною відсутністю будь-яких законних гарантій. Тому люди, під впливом морального обов'язку, почуття поваги до природного права, залишають цей природний стан і переходять до життя в громадянському суспільстві. Власне, окремі індивіди творять народ і державу шляхом укладення договору. Кант трактував цей договір з позицій автономії волі та моральності кожного окремого індивіда. Перша і головна умова цього договору - зобов'язання створюваної за його допомогою організації зовнішнього примусу (держави, народу) визнавати у кожному індивіді особу, яка без всякого примусу усвідомлює свій обов'язок "не робити іншого засобом для досягнення своїх цілей" і здатна даний обов'язок виконувати. "Суспільний договір", згідно з Кантом, укладають між собою морально повноцінні люди. Тому державній владі забороняється поводитися з ними, як з істотами, котрі не відають морального закону і не можуть самі вибрати правильну лінію поведінки. Кант різко заперечував найменшу спробу перетворення державної влади в аналог батьківської опіки над дітьми. "Правління батьківське, при якому піддані, як неповнолітні, не в стані розрізнити, що для них дійсно корисно і шкідливо... є найбільшим деспотизмом". Таким чином, згідно з суспільним договором, який укладається з метою взаємної користі і відповідно до категоричного імперативу, всі окремі особи, що складають народ, відмовляються від своєї зовнішньої свободи, щоб одразу ж знову набути її, але вже, як члени держави. Індивіди жертвують частиною належної їм свободи, для того щоб більш надійно користуватися іншою її частиною. Вони відмовляються від свободи необмеженої та невпорядкованої, щоб отримати справжню свободу, у всьому її об'ємі, у легальній залежності, у правовому стані.
Розглядаючи право, Кант розрізняв у ньому три категорії: природне право, джерелом якого є самоочевидні апріорні принципи; позитивне право, джерелом якого є воля законодавця; справедливість - вимоги, не передбачені законом і тому не забезпечені примусом. Природне право, у свою чергу, поділяється на приватне право і право публічне. Перше регулює відносини індивідів, як власників, друге визначає взаємовідносини між людьми, об'єднаними в державу, як членами політичного цілого. Центральним інститутом публічного права є прерогатива народу вимагати участі у встановленні правопорядку шляхом прийняття конституції, яка виражає його волю. Верховенство народу, проголошене Кантом, обумовлює свободу, рівність і незалежність всіх громадян в державі. Він виступав проти будь-яких юридичних привілеїв і наполягав на рівності сторін у приватноправових відносинах, а також підкреслював важливість правопорядку, опертого на загальнообов'язкові закони. У концепції Канта знаходить своє відображення і теорія розподілу властей в державі Монтеск'є. Але Кант трактує її не як ідею рівноваги влад. На його думку, у кожній державі є три влади: законодавча, яка належить тільки суверенній "колективній волі народу"; виконавча, яка зосереджена у правителя за законом і підпорядкована законодавчій, верховній владі, та судова, яка призначається виконавчою владою. Саме субординація і згода цих трьох влад здатна запобігти деспотизмові і гарантувати благополуччя держави.
Розглядаючи форми держави, Кант виділяє дві базові, беручи за критерій поділу способи, методи управління народом, а саме: демократичну та деспотичну форму управління. Перша базується на відокремленні виконавчої влади від законодавчої, друга - на їхньому злитті.
Завершуючи розгляд теоретичної спадщини Канта слід зупинитися на його проекті встановлення "вічного миру". Досягнути цього миру, на думку Канта, можна буде в майбутньому шляхом створення всеохоплюючої федерації самостійних рівноправних держав, збудованих на республіканських засадах. Кант був переконаний, що утворення такого космополітичного об'єднання, врешті-решт, неминуче. До цього буде вести розвиток народів, економічні потреби кожної нації.
В цілому, творча спадщина філософа дала могутній поштовх для подальшого розвитку німецької політичної та правової думки, збагатила світову правову і політичну думку рядом нових положень та ідей.
Loading...

 
 

Цікаве