WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Політичні та правові вчення античного Риму - Реферат

Політичні та правові вчення античного Риму - Реферат

носієм царського начала були повноваження консулів, влади оптиматів - повноваження сенату, народної влади - повноваження народних зборів і народних трибунів. Тому Ціцерон підкреслює необхідність їхньої взаємної рівноваги і рівномірного розподілу прав, обов'язків і повноважень між ними.
Ціцерон заперечував ідею майнової рівності і вважав справедливим соціальне розшарування і нерівність у суспільно-політичному відношенні. Навіть демократичну рівність, тобто рівність всіх вільних, він вважав несправедливою, оскільки вона ігнорувала відмінність у соціальному становищі і достоїнстві (гідності) громадян.
Велика увага у творчості Ціцерона приділяється праву. Говорячи про вимоги, які ставляться перед державним діячем, він підкреслює, що, крім того, що така людина повинна бути мудрою, справедливою, стриманою і красномовною, вона повинна бути обізнана з вченнями про державу і володіти основами права, без знання яких ніхто не може бути справедливим.
В основі права, за Ціцероном, лежить притаманна природі справедливість. При цьому, під справедливістю розуміється вічна, незмінна і невід'ємна властивість як природи в цілому, так і людської природи.
Ціцерон дає таке визначення природного права: "Природний закон - це розумне становище, яке відповідає природі, розповсюджується на всіх людей, постійне, вічне, яке закликає до виконання обов'язку, наказуючи; забороняючи, від злочину відлякує; воно, однак, нічого, коли цього не потрібно, не наказує чесним людям і не забороняє їм, і впливає на безчесних людей, наказуючи їм що-небудь чи забороняючи. Пропонувати повну або часткову відміну цього закону - святотатство; частково обмежувати його дію не дозволено; відмінити його повністю неможливо, і ми ні постановою сенату, ні рішенням народу звільнитися від цього закону не можемо". Цей "істинний закон" - один і той же завжди і всюди, і "на всі народи і на всі часи буде розповсюджуватися один вічний і незмінний закон; при цьому, він буде спільним наставником і повелителем всіх людей, як бог, творець, суддя, автор закону". Будь-хто, хто зневаживши людську природу, свавільно не підкоряється цьому закону, на думку Ціцерона, є втікачем від самого себе, який неминуче понесе найбільшу (божу) кару, навіть якщо він зуміє уникнути звичайного людського покарання.
Розглядаючи справедливість, Ціцерон вважав, що вона полягає у тому, щоб кожному віддавати належне і зберігати рівність. Рівність полягає у тому, що всі люди формально в однаковій мірі, але з різними фактичними передумовами та наслідками, підпадають під дію загального принципу, який вимагає віддавати кожному своє. "Перша вимога справедливості, - підкреслював Ціцерон, - полягає у тому, щоб ніхто нікому не шкодив, якщо тільки не буде спровокований на це несправедливістю, а також, щоб всі користувалися спільною власністю, як спільною, а приватною, як своєю".
Закон, який встановлюється людьми, не повинен порушувати порядку у природі і створювати право з безправ'я, блага зі зла, чесного з нечесного. Відповідність або невідповідність людських законів природі і природному праву виступає, як критерій та мірило їхньої справедливості і несправедливості. В той же час, закони, що приймаються в тій чи іншій державі, повинні бути не тільки справедливими, але й відповідати встановленому в ній ладові, традиціям і звичаям предків. Важливе значення Ціцерон відводить вступові (преамбулі) до закону, оскільки "законові властиво також і прагнення де в чому переконувати, а не до всього примушувати силою і погрозами". Мета такої преамбули - зміцнення божественного авторитету закону і використання страху божої кари в інтересах виконання людьми свого обов'язку і запобігання правопорушенням. Ціцерон підкреслює, що "під дію закону повинні підпадати всі".
Ціцеронові належить першість у закладенні основ міжнародного права. "Право народів" він трактує, як поєднання позитивного права різних народів та природного права міжнародного спілкування (тобто міжнародне право). Він сформулював важливий принцип міжнародного права про необхідність дотримання зобов'язань за міжнародними договорами. Проводячи різницю між справедливими і несправедливими війнами, він вважає несправедливою ту, яка не була оголошена. Війну Ціцерон характеризує, як вимушений акт, можливий тільки у випадку безуспішності мирних переговорів. Як причину справедливої війни, він вказує необхідність захисту держави, як мету - встановлення миру. Мислитель виступав за гуманне поводження з полоненими та переможеними.
Творча спадщина філософа, в тому числі його вчення про державу і право, справила глибокий вплив на увесь наступний розвиток світової культури. Його праці знаходяться в центрі уваги римських (стоїки, юристи, історики) і християнських (Лактанцій, Августин та ін.) авторів, мислителів наступних епох (Відродження, Новий та Новітній час). Широко використовуються відповідні висловлювання Ціцерона в різних минулих і сучасних концепціях правової держави.
3. Римські стоїки. Сенека, Епіктет, Марк Аврелій.
Одне з перших місць серед римських стоїків належить Луцію Аннею Сенеці (Seneka), який жив у 3-65 рр. Він найбільш послідовно, у порівнянні з іншими представниками цього напрямку, відстоював ідею духовної свободи всіх людей, незалежно від їхнього суспільного становища. Відповідно до цього, об'єктом і сферою рабства може бути тільки тілесна і чуттєва, але не духовна і розумна частини людини. Раб, відповідно до вчення Сенеки, рівний за натурою з іншими людьми і йому притаманні ті ж душевні якості, що і всім іншим. Всі люди рівні у тому сенсі, що вони "товариші по рабству", оскільки однаково залежать від волі повелінь долі. "Покажіть мені, - писав Сенека, - хто не є рабом у тому чи іншому сенсі! Цей - раб своїх бажань, той - жадності, а той - честолюбства... Немає рабства більш ганебного, ніж рабство добровільне". Мислитель висунув свою природно-правову концепцію, в якій неминучий і божественний за своїм характером "закон долі" відіграє роль того права природи, якому підпорядковані всі людські прагнення і творіння, включаючи державу і право. Він вважає, що всесвіт - це природна держава зі своїм природним правом, визнання чого - справа необхідна і розумна. Членами цієї держави, за законом природи, є всі люди, незалежно від того, визнають вони це чи ні. Що ж стосується окремих державних утворень, то вони випадкові і значимі не для всього людства, а тільки для обмеженого кола людей.
Подібні ідеї розвиває й Епіктет, 50-130 рр., який головний акцент робив на проблемі особистого морального самовдосконалення і належного виконання ролі, визначеної кожному долею. Взаємовідносини людей, при цьому, повинні чітко базуватися на принципі: "Чого не бажаєш собі, не бажай і іншим".
Марк Аврелій Антоній, який жив у 121-180 рр., розвивав "уявлення про державу з рівним для всіх законом, яка правиться відповідно до рівності і рівноправності всіх, та царство, вякому найвищим благом є свобода підлеглих". У своїй праці "До самого себе" Марк Аврелій підкреслює, що зі спільного для всіх людей духовного начала випливає, що всі люди - розумні істоти, якщо ж так, то і
Loading...

 
 

Цікаве