WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Політичні та правові вчення античної Греції - Реферат

Політичні та правові вчення античної Греції - Реферат

природний потяг людей до собі подібних, їхній природний зв'язок між собою. Відповідно, держава у стоїків виступає, як природне утворення, а не як штучне, умовне, договірне утворення.
Відштовхуючись від універсального характеру природного закону і, відповідно, справедливості за природою, Зенон і Хрісіпп, а пізніше і їхні послідовники обгрунтували космополітичне уявлення про те, що всі люди, за своєю природою і за законами світобудови в цілому, - громадяни єдиної світової держави і що людина - громадянин всесвіту.
12. Полібій.
Полібій, 210-128 рр. до н.е., - видатний грецький історик і політичний діяч. Його погляди викладені у праці "Історія в сорока книгах". Тут велика увага приділяється політико-правовій тематиці взагалі та аналізу конкретних державних інституцій Риму зокрема. Розуміння історії одночасно, як закономірного і необхідного процесу і як руху до чогось нового, що раніше не мало місця, є основою світогляду Полібія.
Погляди Полібія на зміну державних форм, як їхнього кругообігу в рамках визначеного замкнутого циклу подій, формувалися під впливом концепцій Платона та Арістотеля.
Історію виникнення державності і наступної зміни державних форм Полібій (з посиланням на Платона та деяких інших своїх попередників) зображує, як природний процес, що відбувається згідно з "законами природи". Всього, згідно з Полібієм, є шість основних форм держави, які в порядку їхнього природного виникнення і зміни займають наступні місця в рамках їхнього повного циклу: царство (царська влада), тиранія, аристократія, олігархія, демократія, охлократія. Початковий вождь-самодержець непомітно і природно перетворюється, законцепцією Полібія, в царя, у тій мірі, в якій "царство розуму змінює собою панування відваги і сили". Царська влада наділяє кожного за заслугами, а піддані підпорядковуються їй не стільки від страху насильства, скільки за велінням розуму і по добрій волі.
З часом царська влада стає спадковою. Царі змінюють попередній спосіб життя з його простотою і турботою про підданих і починають понад міру віддаватись розкошам. Внаслідок викликаних цим заздрості, ненависті, незадоволення і гніву підданих, "царство перетворилося в тиранію". Цей стан і форму держави Полібій характеризує, як початок занепаду влади.
Тиранія - час змов проти володарів. Але ці змови походять від людей шляхетних і відважних, які не бажають переносити свавілля тирана. При підтримці народу ці шляхетні люди скидають тирана і утверджують аристократію. Цю форму держави Полібій характеризує, як таке правління меншості, яке встановлюється за згодою народу і при якому ті, хто править є "найсправедливіші і найбільш розсудливі за вибором".
На перших порах аристократичні правителі керуються у всіх справах турботою про "спільне благо". Коли ж влада в аристократії стає спадковою і опиняється в руках людей "абсолютно незнайомих з вимогами суспільної рівності і свободи", тоді аристократія перетворюється в олігархію. Тут панують зловживання владою, користолюбство та беззаконня.
Виступ народу проти олігархії супроводжується вбивством одних та вигнанням інших. Не довіряючи попереднім формам правління, народ встановлює демократію і бере на себе турботу про державу. Демократією Полібій вважає такий устрій, при якому вирішальна сила належить рішенням більшості народу, панує підпорядкування законові та традиційна пошана до богів, батьків і старших. Але, поступово відходячи від цих цінностей, натовп вибирає собі вождем відважного честолюбця (демагога), а сам усувається від державних справ. Таким чином, демократія вироджується в охлократію. Цей процес Полібій характеризує наступним чином: "Коли розгніваний народ, слухаючи тільки голос власного гніву, відмовляє владі у підпорядкуванні, не визнаючи її навіть рівноправною з собою, і всі справи бажає вирішувати сам. Після цього держава прикрасить себе найблагороднішим іменем вільного народного правління, а насправді стане найгіршою з держав - охлократією".
Визначаючи охлократію, як лад насильства і беззаконня, Полібій відзначає, що з точки зору кругообігу державних форм охлократія є не тільки гіршою, але й останньою у зміні форм. Кінцевий момент розвитку держави співпадає з початковим. "Такий, - підкреслює Полібій, - кругообіг державного співжиття, такий порядок природи, згідно з яким форми правління змінюються, переходять одна в другу і знову повертаються".
З наведеного аналізу кругообігу державних форм Полібій робить висновок, що нестійкість притаманна кожній формі в силу того, що вона уособлює тільки одне начало, яке неодмінно виродиться у свою протилежність. Тому він зазначає, що "без сумніву, найдосконалішою формою належить визнати таку, в якій поєднуються особливості всіх форм, перерахованих вище", тобто царської влади, аристократії та демократії. Головна перевага такої змішаної форми полягає у забезпеченні належної стабільності держави, що запобігає її переходу до спотворених форм правління.
По суті, ця антична концепція поєднання принципів різних форм правління має той же зміст і розрахована на той же ефект, що й теорія розподілу влади в наш час: у "змішаній" формі держави повноваження представників різних форм правління не об'єднуються в одне начало, а, будучи розділеними, поєднуються і співіснують, взаємно стримуючи і врівноважуючи одне одного, чим стабілізують увесь державний лад. При всіх відмінностях, ідея "змішаного" правління і теорія розподілу влади має певну концептуальну спільність: і в тому, і в іншому випадку йдеться про таку конструкцію державної влади, при якій повноваження правління не зосереджені в одному центрі (началі), а розподілені між різними, взаємозрівноважуючими та взаємостримуючими началами (складовими частинами держави).
III. Значення давньогрецької політичної та правової думки.
Мислителі давньої Греції зробили суттєвий внесок у розвиток політико-правових уявлень, у теоретичну розробку проблем держави і права. Це обумовило їхній помітний вплив на наступних мислителів та їхнє значне місце в історії політичних та правових вчень.
Всесвітньо-історичне значення духовної спадщини античної Греції, складовою частиною якої є політичні та правові вчення, обумовлене тим, що давньогрецькі мислителі були першовідкривачами в багатьох галузях людського пізнання. Йдеться не про ординарний внесок античних греків в історію філософської, політичної та правової думки, а про створення ними фундаменту і формування ідей та концепцій у різноманітних сферах теорії та практики.
Частково безпосередньо, частково через римських авторів головні політичні та правові ідеї, концепції і поняття давньогрецької теорії стали основою всієї європейської політичної та правової думки.
Loading...

 
 

Цікаве