WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Політичні та правові вчення античної Греції - Реферат

Політичні та правові вчення античної Греції - Реферат

що повинно робитися і від чого повинно утримуватися". Головними аргументами Гіппія проти писаних законів було те, що вони умовні, мінливі, мають біжучий, тимчасовий характер, залежать від думки законодавців, які постійно змінюються. Під природним правом Гіппій розуміє ті неписані закони, які "однаково виконуються у кожній країні".
Природно-правові уявлення розвивав і софіст Антіфонт, біля 400 р. до н.е. Обгрунтовуючи ідею про рівність всіх людей від природи, він посилається на те, що у всіх людей - елінів і варварів, знатних і простих - одні і ті ж природні потреби. Нерівність всіх людей випливає з людських законів, а не з природи. "За природою ми всі у всіх відношеннях рівні", - підкреслював Антіфонт.Розрізняючи "закони полісу" та "закони природи" (природне право), Антіфонт віддає явну перевагу другим. Хоча справедливість, за його оцінкою, полягає у тому, щоб не порушувати закони держави, громадянином якої є, проте, разом з цим, він відзначає, "що багато (приписів, що визнаються) справедливими за законом, ворожі природі (людини)". Навіть корисні положення законів є путами для людської природи; веління природи, навпаки, несуть людині свободу. Більше того, він підкреслює, що таємне порушення законів держави може залишитися без наслідків, в той час як порушника законів природи неминуче постигне покарання. "Бо приписи законів довільні (штучні), (веління ж) природи необхідні. І, (більше того), приписи законів є результат згоди (договору людей), вони не виникають самі по собі (породження природи); веління природи виникають самі по собі (природжені основи), а не є продукт згоди (людей) між собою".
Софіст Лікофрон характеризував державне спілкування, як результат договору людей між собою про взаємний союз. "І закон у такому випадку виявляється тільки простим договором, або просто гарантією особистих прав, зробити ж громадян добрими і справедливими він не в силі". Можна зробити висновок, що під "особистими правами" людини він розумів те невідчужуване природне право, для гарантування якого, згідно з його договірною теорією, і було укладено людьми договір про створення державної спільності. В основі цієї концепції лежить уявлення про природну рівність людей (і рівність їхніх "особистих прав"). А учень Горгія Алкідам Єлейський (перша половина IV ст) висловив ідею: "Божество створило всіх вільними, а природа нікого не створила рабом".
Саме софісти були першими світськими теоретиками політики, держави і права і мали величезний вплив на всю подальшу політичну та правову думку, і не тільки античну. Їхні теоретичні уявлення і, в першу чергу, різні варіанти співвідношення природи і закону, природного і штучного у сфері державно-правових уявлень тощо в різних модифікаціях використовувалися політичними мислителями та теоретиками права античності, середньовіччя та нового часу. Сучасні концепції правового позитивізму та природно-правового напрямку, ідея невідчужуваних прав людини і т.д. беруть свої витоки у вченні софістів.
7. Сократ.
Сократ, 469-399 рр. до н.е., - одна з найцікавіших фігур у духовній історії людства, з іменем якої пов'язане виникнення моральної філософії. Сократ викладав свої погляди виключно в усній формі. Про них можна дізнатися тільки з тих творів його учнів і сучасників, які збереглися, - це, перш за все, Платон і Ксенофонт. Обговорення моральних та політико-правових проблем Сократ підняв на рівень логічних дефініцій і понять, закладаючи цим основи власного теоретичного дослідження в даній галузі. Моральна організація полісного життя так само неможлива без законів, як неможливі і закони поза полісом: закони, у трактуванні Сократа, і є основою полісу. Сократ, як і софісти, розрізняє природне право і право писане. Але ця відмінність не перетворює їх у протилежність, як це мало місце у трактуванні софістів. І неписані божі закони, і писані людські закони мають на меті, згідно з Сократом, одну і ту ж справедливість, яка не просто є критерієм законності, але, по суті, тотожна з нею. Сократ - переконаний прихильник такого устрою держави-полісу, при якому безумовно панують справедливі за своєю природою закони. Настійливо пропагуючи необхідність дотримання полісних законів, Сократ пов'язує з цим і однодумство громадян, без чого, на його погляд, ні будинок не може добре стояти, ні держава керуватися. При цьому, під "однодумством" він має на увазі відданість і підкорення членів полісу законам, а не уніфікацію смаків, думок і поглядів людей.
Принцип законності Сократ використовував, як базисний критерій при класифікації і характеристиці різних форм державного устрою і правління. Владу, основану на волі народу і на державних законах, він називав царством, а владу проти волі народу і таку, що базується не на законах, а на свавіллі правителя, назвав тиранією. Якщо правління здійснюється людьми, які виконують закони, то такий устрій він називав аристократією, якщо ж влада походить від багатства - плутократією, якщо від волі всіх - демократією. Судячи з платонівського діалогу "Крітон", Сократ першим в історії європейської політичної та правової думки сформулював концепцію договірних відносин між державою і її членами (громадянами). Будь-який громадянин, що досягнув повноліття, пояснює Сократ, може, відповідно до закону, без всяких перешкод покинути державу, якщо її порядки йому не подобаються, і відправитися куди йому хочеться - або в колонію держави, або в іншу державу. Прийняття громадянства, таким чином, - добровільне. Тому ті громадяни, які залишаються в цьому полісі, як його члени, фактично погоджуються виконувати всі веління держави і її органів. Громадянин держави, який залишається, згідно з Сократом, повинен або переконанням та іншими правомірними, ненасильницькими засобами уникнути можливості несправедливих рішень і заходів законних органів полісу та посадових осіб, або виконувати їх.
З пануванням розумних і справедливих законів Сократ пов'язує саму можливість політичної свободи. І, говорячи про обов'язки індивіда перед полісом, він мав на увазі законні обов'язки вільних і рівних громадян в умовах розумно і справедливо упорядкованого полісу. Тільки таким шляхом може бути досягнута, на думку Сократа, свобода - "прекрасне і величне надбання як для людини, так і для держави".
Вплив Сократа найбільшим чином проявляється в таких найвищих досягненнях грецької політичної думки, як політична філософія Платона і політична наука Арістотеля.
8. Платон.
Платон, 427-347 рр. до н.е., - один з найбільших мислителів не тільки античності, але й всієї історії філософії, політичних та правових вчень. В 387 р. до н.е. у передмісті Афін він заснував Академію, яка проіснувала аж до 529 року н.е.
Основою філософської концепції Платона є його вчення про ідеї, яке полягає у тому, що "істинне
Loading...

 
 

Цікаве