WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Політичні та правові вчення античної Греції - Реферат

Політичні та правові вчення античної Греції - Реферат

людина, але завжди він був, є і буде вічно живим вогнем". Обумовленість долі космосу змінною мірою вогню - це і є, за Гераклітом, загальна закономірність, той вічний логос, який лежить в основі всіх подій у світі. Все в світі відбувається відповідно до цього логосу: через боротьбу і в силу необхідності. Справедливість і правда полягає у тому, щоб слідувати загальному божественному логосу. Згідно з позицією Геракліта, люди не рівноцінні один одному, не рівні між собою. Мислення -велике благо і воно спільне всім людям. Проте більшість людей нерозумна, не розуміє сенсу того, з чим стикається. Саме тому він відкидає демократію, як правління "нерозумних", і вважає найкращою формою правління - правління "кращих". Тобто, по суті, його позицію можна охарактеризувати, як елітаристську концепцію. Приділяючи у своїй творчості значну увагу проблемам полісу та його законів, він виступає за писане право, тобто за закон, і підкреслює, що "народ повинен боротися за закони, як за свої стіни". У цьому формулюванні маємо яскравий приклад ідеї боротьби за право, надпартійний, надідеологічний принцип законності, як такої, принцип панування права у полісному (політичному) житті. Поліс і його закон, за Гераклітом, - це щось спільне, однаково божественне і розумне як по виникненню, так і по суті. "Всі людські закони виходять від єдиного божественного, який простягає свою владу на все, над всім панує і над всім отримує верх". Божественна справедливість і правда (діке) інтерпретуються Гераклітом, як те розумне начало (загальний логос), з якого випливає і яке виражає (повинно виражати) людський закон. Без божественного, космічно-вогняного масштабу у людей не було б і самого уявлення про справедливість.
Для Геракліта Зевс, логос, вогонь - синоніми. У теологічній площині людський закон випливає з божественної справедливості, в гносеологічній - із загального логосу, в онтологічній - з вічного вогню. У зв`язку з цією триєдністю джерела закону, важливо пам`ятати про те принципове для всієї концепції Геракліта положення, що саме онтологічне начало (вогонь) дає міру (і масштаб) всьому іншому - сам космос впорядкований тільки завдяки певній мірі вогню. Основна гносеологічна характеристика закону, за Гераклітом, полягає в його відповідності загальному логосові (світовим закономірностям). Саме тому праворозуміння одного ("кращого") є кращим, ніж правосвідомість демосу. "Один для мене - десять тисяч, якщо він найкращий".
Власне з вчення Геракліта бере свій початок діалектика, розвинута Геґелем, а пізніше і Марксом. Власне з Геракліта можна починати відлік боротьби ідей демократії (Солон) та протилежних їй ідей, започаткованих Гераклітом. В той же час, вчення Геракліта використовувалися, в тій чи іншій мірі, прихильниками як раціоналістичної, так і релігійно-божественної доктрини природничого права.
5. Демокріт.
Життя і творчість Демокріта, біля 470-366 рр. до н.е., припадають на період розквіту античних міст-полісів. У поглядах Демокріта вперше знаходить закріплення ідея, що, будучи результатом природного розвитку, суспільство, поліс, його закони, разом з тим, є штучними людськими утвореннями. Вони не дані в готовому вигляді самою природою, а утворені самими людьми в процесі їхньої еволюції від стадності до цивілізованого життя.
Закони, на його думку, покликані забезпечувати належне життя людей у полісі, але для досягнення цього необхідні зусилля з боку самих громадян, їхній послух законові. Закон, підкреслює Демокріт, прагне допомогти життю людей. Але він може цього досягнути тільки тоді, коли самі громадяни прагнуть жити щасливо. Для тих, хто виконує вимоги закону, закон є тільки свідченням їхньої доброчесності. Він є примусовим засобом, спрямованим проти тих, хто, в силу своєї розумової або моральної ущербності, добровільно не надається до доброчесної поведінки "внутрішнім прагненням і переконанням". Важливими в концепції Демокріта є його погляди на державу. Однодумство і морально-соціальна солідарність вільних членів полісу є найважливішою і необхідною ознакою упорядкованої держави. Поліс - це "спільна справа" всіх його вільних членів. Держава уособлює собою "спільну справу" своїх громадян і служить її опорою. Інтереси цієї "спільної справи" і турбота про неї визначають сутність і межі прав та обов'язків громадян. "Державні справи, - підкреслював Демокріт, - необхідно вважати набагато більш важливими, ніж всі інші; кожен повинен прагнути, щоб держава була належно впорядкована, не добиваючись більшої пошани, ніж йому належить, і не захоплюючи більше влади, ніж це корисно для спільної справи. Бо держава, яка йде правильним шляхом, - найважливіша опора: коли вона в благополуччі, все в благополуччі, коли вона гине, все гине".
6. Софісти.
Початок широкого обговорення політико-правової тематики пов'язаний з іменами софістів, діяльність яких припадає на V ст. до н.е. Назва "софіст" походить від давньогрецького "софос" (мудрий) і спочатку вживається для визначення людини, компетентної в якійсь справі. Специфічне значення слово "софіст" набуло після того, як ним стали називати професію вихователя людей - платного вчителя. Софісти були глибокими і сміливими новаторами у питаннях філософії, політики, риторики, інших ділянках знань.
Значення творчого доробку софістів полягало у тому, що вони раціоналізували погляди на природу, суспільство, державу, політику, право, мораль, форми та норми людського спілкування, місце та роль людини у світі. Оголошення людини мірою всіх речей було основоположним принципом цього античного просвітницького руху.
Софісти не складали якоїсь єдиної школи і розвивали різні філософські, політичні та правові погляди. Вже в античності розрізняли два покоління софістів: старших (Протагор, Горгій, Продик, Гіппій, Антіфонт та ін.) і молодших (Фрасімах, Каллікл, Ликофрон та ін.).
Протагор, 481-411 рр. до н.е., є автором відомого вислову: "Міра всіх речей - людина, - існуючих, що вони існують, а неіснуючих, що вони не існують". Особливу увагу він приділяв вихованню в дусі поваги до законів держави. "Держава, накресливши закони, відповідно до них заставляє і правити, і підкорятися. А порушника закону держава карає, і назва цьому покаранню - виправлення".
Інший відомий софіст - Горгій, 483-375 рр. до н.е., - підкреслював, що одним з найбільших досягнень людської культури є писані закони, які він називає охоронцями справедливості, яку він ставить за цінністю вище за них.
Гіппій, 460-400 рр. до н.е., перший серед софістів протиставив природне і позитивне право. Природне право є, за твердженням Гіппія, справедливість, в той час як позитивний закон, що змушує дотримуватись умовних і штучних вимог, суперечить справедливості. Закон Гіппій характеризував, як "те, що громадяни пишуть, визначаючи,
Loading...

 
 

Цікаве