WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРозміщення продуктивних сил (РПС) → Харчова промисловість України: проблеми і перспективи спирто-горілчаної галузі - Реферат

Харчова промисловість України: проблеми і перспективи спирто-горілчаної галузі - Реферат

торгiвець після сплати відшкодування (воно з позовною сумою зазвичай не збігається), має "право регресії" (ст. 451 ЦК "про солідарну відповідальність"), тобто може подати позов на гуртовика, в якого придбав підробку. Власникові магазину треба довести те, що він не міг знати про несправжність товару. Так само і гуртовик може позиватися з виробником фальсифікату, - звісно ж, якщо знайде його.
Юридично процедура зовні виглядає вельми пристойно, більше того, законодавче забезпечення боротьби з несумлінною конкуренцією напрочуд стабільне. Нестабільним є швидше фінансове становище самих учасників "розборки" (з голого нічого взяти), та й зникнути вони можуть дуже просто. Як свідчить судова практика, можливостей затягнути як розгляд, так і виконання судового рішення на 1-3 роки тут не бракує. Внаслідок цього абсолютну більшість арбітражних позовів щодо фальсифікації продукції подають іноземні компанії. На заваді вітчизняним "незаможникам" стоїть також небезпідставна впевненість у корумпованості судів і все та ж позовна застава.
Становлення судової практики тут дуже залежить від нагромадження цієї самої практики. А зараз, за твердженнями опитаних підприємців, коли такі проблеми й вирішуються, то здебільшого через хабарі, форсований розпродаж фальсифікату за супернизькими цінами (полюбовно з відшкодуванням), або за допомогою "братків". Отже, для багатьох є очевидною необхідність спрощення процедури захисту в суді інтересів виробника продукції, що стає об'єктом зазіхань фальсифікаторів, а також запровадження жорстких механізмів реалізації матеріальної відповідальності насамперед за розповсюдження підробок. Ризик суттєвих втрат, аж до банкрутства, має змусити торгівлю вибагливіше ставитисядо вибору постачальників товарів, а також до автентичності та якості останніх.
Наприкінці 1999 року на ринку стали помітні "захищені" серії вин, об'єднані новими товарними марками. При їхньому оформленні виробники витратилися на дорогі видаткові матеріали: коркові пробки, термоусадочні ковпачки, складні етикетки, оригінальну "необоротну" тару. Проте і це не є надійним захистом від фальсифікату адже інколи навіть у тих випадках, коли виробник не скупиться на спецтару, голограми тощо. Не таємниця, що в деяких випадках фірмова" тара, етикетки та засоби захисту "за домовленістю" потрапляють до підпільних цехів з конвеєра цілком легального підприємства, яке виробляє їх на замовлення виробника справжнього товару.
Більшість виробників вважають, що вирішити питання фальсифікатів можна лише на урядовому рівні. Поки що виробники організовують рейди з правоохоронними органами по точках роздрібної торгівлі і захищають пляшку й етикетку. Але як показує досвід, таких мір недостатньо і вони малоефективні. Наявність нелегального ринку гальмує збут продукції легальних виробників в Україні, оскільки значну частину українських споживачів поки більше цікавить вартість, ніж якість.
IV. Що треба зробити?
Головною причиною обвалу ринку стало збільшення ставки акцизного збору 1 липня 2000 року на 50% (з 11 до 16 грн.). При цьому було загублено близько 10% обсягу виробництва алкогольної продукції. Звичайно підвищення акцизу продовжиться, оскільки в Україні він значно нижче, ніж в Європі. Але від того, якими методами будуть підвищуватися акцизні ставки, багато в чому залежить подальший розвиток ринку алкогольної продукції. В українських умовах таке підвищення повинне бути дуже плавним і планомірним.
Підвищувати акцизи на спирт необхідно тільки з одночасним жорстким контролем за виготовленням і реалізацією підакцизних товарів. Проте, на жаль, люди, що зобов'язані виконувати контролюючі функції, незацікавлені в цьому через їхній надзвичайно низькі зарплати. Хоча одним з можливих рішень проблеми могла б стати заборона торгівлі горілкою та іншими лікеро-горілчаними виробами на оптових ринках, однак на сьогоднішній день воно навряд чи було б дійсно ефективним і корисним.
Тих мір, яких вдається держава для наведення порядку на ринку, явно недостатньо. Введення і наступне скасування мінімальних цін на алкогольну продукцію - яскравий приклад. Адже в ідеалі після введення мінімальних цін передбачалося, що сегмент нелегальної горілки зникне. Але цього не відбулося, і навіть більш - спостерігається збільшення даного сегмента. Голограми, мінімальні ціни, контроль акцизних марок - кожна з цих мір окремо має позитивні сторони, але кожна живе власним окремим життям. А для врегулювання ринку необхідний комплекс мір, кожна з який доповнює і підтримує іншу.
Вже давно напрошувалося створення організації, яка б захищала інтереси учасників ринку алкоголю від свавілля чиновників та бюрократії від утисків з боку фіскальних і силових органів держави, працювала для створення прозорих, однакових для всіх правил поведінки шляхом ініціювання змін у діюче правове поле. Такою організацією стала недавно створена Асоціація сприяння обороту і виробництву алкоголю і тютюнової продукції (СОПАТ). Основна мета цієї організації - допомогти державі розробити такі правила гри, які б влаштовували і держава, і легальних учасників ринку. І одним з , на мою думку найкорисніших напрямів діяльності Асоціації, стало ініціанування створення Координаційної ради при Кабміні. До якої повинні входити професійні, галузеві і громадські організації, при якії повинен знаходитися аналітичний центр, який би займався аналізом ринків, прогнозом наслідків прийнятих рішень, що регулюють ринки алкоголю і тютюну. Саме тут має відбуватися те, чого не вистачало попереднім діям державних органів щодо регулювання ринку алкоголю - аналіз та прогноз наслідків прийнятих рішень. Адже зараз ніхто всерйоз не вивчає ринки ані алкоголю, ані тютюну. Звичайно існують такі організації, як Укрспирт, Укртютюн,Українська корпорація по виноградарству і виноробній промисловості "Укрвинпром", вони мають інформацію, проте в цілому вона не аналізується.
Щодо сировинної проблеми, то як вже зазначалося основною проблемою українських виноградників є відсутність елітних, стійких до несприятливих кліматичних умов сортів винограду. Адже українська селекція винограду була орієнтована на виведення нових сортів, у результаті чого більшість нинішніх виноградників виявилися залежними від кліматичних умов.
Тому, на мій погляд, основним вирішення цієї проблеми для українських виробників, є створення власної сировинної бази. Що вони і роблять. У нинішньому році в Україні було закладено близько 200 га винограду більш стійких французьких сортів. Крім цього, закладені "італійські" і "іспанські" виноградники. Виробники
Loading...

 
 

Цікаве