WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРозміщення продуктивних сил (РПС) → Громадський транспорт України: проблеми і перспективи - Реферат

Громадський транспорт України: проблеми і перспективи - Реферат

можливо, не стільки покриваються доходами, скільки ми скорочуємо витрати на експлуатацію, ремонт, утримання. Тобто Київ встановив і поки тримає своєрідний рекорд. Бо 30 відсотків дотації - це найменша відома цифра. До того ж, у багатьох містах дотація на громадський транспорт носить гарантований характер, а в Києві буває по-різному. При складанні міського бюджету на поточний рік не були повністю враховані фінансові потреби міського транспорту. Тому й змушені вишукувати інші джерела підвищення ефективності роботи міського транспорту та його фінансування.
Коли ми говоримо про самоокупність, то маємо на увазі лише окупність експлуатації. Найповніше витрати покриваються в метрополітені - до 70 відсотків. Наближаються до цього показника автобусні перевезення. Витрати електротранспорту покриваються за рахунок власних надходжень всього на 50 відсотків. Лише експлуатація мікроавтобусів є самоокупною.
Але ми живемо в реальному світі, і ставимо перед собою реальні завдання: запровадити схеми ефективного господарювання, щоб менше обтяжувати платника податків. Ще раз зазначимо, що без дотацій міста на оновлення машинного парку та капітального будівництва не обійтись. Отже, наша мета - дійти до рівня самоокуп-ності в експлуатації транспорту. Цього можливо досягти двома шляхами: зменшити видатки, які вже й так доведені до мінімуму, або ж більше заробляти через власну господарську діяльність.
Підвищення якості обслуговування. Якість обслуговування на автобусних мар-шрутах загального користування визначається витратами часу пасажирів на поїздку, рівнем наповнювання пасажирських салонів, наданням додаткових послуг, які супроводжують процес перевезень.
Для досягнення визначених показників необхідно забезпечити плановий рівень заданих параметрів руху: регулярність; інтервал руху; швидкість сполучення; кількість транспортних засобів, що відповідає пасажиропотоку; надання послуг на зупинках, автостанціях та додаткових послуг окремим категоріям пасажирів.
Кадрова та соціальна політика. На цей час в Україні відсутня система контролю за фаховим рівнем працівників пасажирського автотранспорту. Аналіз діяльності підприємств і підприємців свідчить, що біля 80 % із зареєстрованих перевізників не мають профільної освіги та досвіду роботи в сфері обслуговування пасажирів. Це призвело до зростання аварійності та травматизму, а також до підвищення собівартості перевезень.
Для вирішення цих проблем необхідно "створити в Україні систему підготовки та підвищення кваліфікації осіб, що здійснюють пасажирські перевезення.
Для підняття престижу цієї професії необхідно врегулювати рівень заробітної плати, впровадити ефективну систему стимулювання, а також знизити пенсійний вік водіїв, що працюють на маршрутах загального користування.
В межах загальної соціальної політики необхідно передбачити фінансування державної програми облаштування автомобільного транспорту для перевезення інвалідів, створення і використання спеціальних автобусів для інвалідів з колясками, придатних автобусних зупинок, графіків руху.
5. Здійснення пропозицій урядовими та неурядовими організаціями.
В умовах ринкових відносин держава повинна не тільки законодавчо забезпечувати процес організації перевезень, але й контролювати виконання транспортного законодавства, забезпечувати організацію перевезень на виз-наченому якісному рівні і відповідати повною мірою перед населенням за рівень транспортного обслуговування.
Державне регулювання і контроль. Державне регулювання повинно базуватись на економічних механізмах та контролі за виконанням вимог щодо безпеки та якості транспортних послуг. Державному регулюванню підлягають в першу чергу: безпека, якість пасажирських перевезень та екологічна безпека: економічні взаємовідносини між перевізниками та споживачами (замовниками) транспортних послуг; формування ринку автотранспортних послуг.
Пасажирські перевезення на автобусних маршрутах загального користування є сферою державного замовлення і повинні здійснюватись виключно на конкурсних засадах і договірних відносинах між перевізниками і замовниками послуг.
Державний контроль за виконанням транспортного законодавства поширюється на перевізників всіх форм власності, споживачів послуг, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.
Тарифна політика. Тарифна політика є складовою частиною загальної економічної і соціальної політики держави, яка проголосила вільне ціноутворення в конкурентних секторах ринку. Соціальна функція пасажирського транспорту загального користування - загальнодоступність його послуг для всього населення - вимагає збереження державного регулювання тарифів на автобусних маршрутах загального користування.
Державне регулювання тарифів узгоджується з обов'язковою компенсацією втрат доходів підприємців від таких перевезень і перевезень пільгових категорій пасажирів за рахунок бюджетних коштів.
Податкова політика. Шляхом удосконалення податкової системи створюються рівні умови для діяльності суб'єктів господарювання різних форм власності та стимулювання розвитку пріоритетних напрямків автотранспортної діяльності. Власні інвестиційні можливості підприємств визначаються, в першу чергу, існуючою тарифною політикою та податковою системою. Податки, включені до собівартості перевезень, збільшують транспортні витрати, а, значить, і тарифи, податки, оплата яких здійснюється за рахунок прибутку, знижують інвестиційні і соціальні можливості підприємств.
6. Необхідні ресурси і умови.
Для підвищення ефективності громадського транспорту перш за все потрібні інвестиції для покращення інфраструктури галузі. Необхідно створити сприятливий інвестиційний клімат та всіляке сприяння збоку держави, що неминуче забезпечать зріст в громадському транспорті. Тобто, потрібно створити такі умови, щоб дана галузь була прибутковою, щоб зацікавити як потенційних інвесторіввкладати гроші в пасажирські міські перевезення, так і самих працівників працювати шляхом збільшення заробітної плати з одночасним збільшенням вимог до якості виконання роботи.
7. Висновки.
Підсумовуючи все вище сказане, можна зазначити, що існуючий статус і система управління в галузі громадського транспорту, її збитковість, невизначеність джерел фінансування оновлення рухомого складу і розвитку транспортної мережі - головні причини кризового становища міського транспорту. Для подолання кризової ситуації потрібне втручання, насамперед, місцевої влади для створення умов для покращення ефективності транспортних перевезень.
До першочергових заходів, що слід здійснити, можна віднести:
- створити повноцінний орган управління міським транспортом;
- скасувати пільги на проїзд усім громадянам, за вийнятком тих, хто безпосередньо потребує соціального захисту (діти, інваліди, пенсіонери, старші від 70 років);
- створити підприємствам міського електротранспорту рівні умови з іншими перевізниками щодо встановлення тарифів, відносин з пасажирами, які користуються пільгами на проїзд;
- покращення кадрової й соціальної політики;
- підвищення якості обслуговування.
Використана література
1. Реформування міського автотранспорту//Економіка України, №3, 1999;
2. Транспортна політика в Україні// Економіка України, №3, 2000;
3.Чи приречений міський транспорт бути дотаційним?// Аспекти Самоврядування, число 3(5), 1999;
4. Концепція державної політики в сфері автомобільних пасажирських перевезень//Автошляховик,№4,2000;
5. Навіщо потрібна конкуренція//Автошляховик, №6, 1999.
Loading...

 
 

Цікаве