WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРозміщення продуктивних сил (РПС) → Категорії навчальної дисципліни "розміщення продуктивних сил" - Реферат

Категорії навчальної дисципліни "розміщення продуктивних сил" - Реферат

Категорії навчальної дисципліни "розміщення продуктивних сил"

Серед багатьох проблем навчальної дисципліни "Розміщення продуктивних сил" (РПС) є й проблема уточнення дефініцій її основних понять, оскільки нечітке визначення категорій ускладнює розуміння сутності як безпосередньо даних категорій, так і всієї дисципліни загалом. Тобто виникає необхідність певного уточнення дефініцій окремих категорій РПС.

Виходячи з цих міркувань, хочемо запропонувати своє ставлення щодо дефініції зазначених вище категорій.

Не поодинокі випадки, коли в літературі з РПС "географічне середовище" ототожнюють з "економіко-географічним простором", а "економіко-географічний простір" -з "географічним простором" [1] - [3], що є методологічно помилковим, оскільки відбувається неправомірна підміна однієї категорії ("простір") іншою нерівнозначною категорією ("територія") внаслідок двоякого розуміння сутності третьої категорії ("середовище").

Слово "середовище" має два основних значення. Це може бути речовина чи фізичні тіла з певними властивостями, що заповнюють простір навколо відповідного матеріального об'єкта, або сукупність природних, соціально-побутових та інших умов, у яких проходить життя людини [4, т.3, С.265]. Саме останнє значення, на думку СІ. Ожегова, найкраще відповідає поняттю -"географічне середовище" [5, С.620], під яким розуміють сукупність природних ресурсів і природних умов, що властиві певній частині території Землі, де здійснює свою життєдіяльність людина. Тому цю категорію слід розглядати у вигляді частини земного природного оточення, зі всіма властивими для неї природно-географічними умовами, з якою суспільство в даний момент часу перебуває у безпосередній взаємодії.

В сучасній українській мові під "територією" розуміють двомірне зображення частини земної кулі, країни чи частини світу, на якій поширені певні явища [4, т.3, С.523-524].

У свою чергу, "простір" - це форма існування матерії, що відображається у тримірній системі координат, має певну протяжність та обсяг і виражає порядок розташування, співіснування та відокремленість речей одна від одної [4, т.3, С.53]. Звідси під "географічним простором" слід розуміти сукупність географічних об'єктів у тримірному відображенні, розташованих на певній конкретній території, що постійно розвиваються у часі й пов'язані між собою щільними взаємозв'язками.

Що стосується економічного простору, то він, суворо кажучи, не є простором у звичайному розумінні такого слова, оскільки цей термін означає сукупність економічних стосунків між об'єктами соціально-економічної сфери, розташованих на певній території, які виявляються через систему управління між згаданими вище об'єктами за принципом щільності організаційно-економічних зв'язків.

З категорією "економічний простір" тісно пов'язане інше поняття - "економіко-географічний простір", під яким розуміють сукупність об'єктів соціально-економічної сфери, що розміщені на певній території, але у тримірному відображенні, мають щільні взаємозв'язки між собою і розвиваються у часі.

Кількісно економіко-географічний простір визначається певним потенціалом, під яким розуміють національний дохід, випуск продукції та інші економічні показники в перерахунку надушу населення, що є характеристикою цих об'єктів.

Найчастіше економіко-географічний простір не збігається з економічним простором, оскільки в останньому зв'язок між виробництвом, соціумом і оточуючим середовищем має мінливий характер і здійснюється на підставі виробничо-економічних стосунків, що склалися в даний момент часу, без чіткої прив'язки до території. Але чим більше економічний простір наближується до економіко-географічного простору, тим більше є можливостей для оптимального розміщення виробництва на даній території.

З фізичної точки зору, економіко-географічний простір є суцільним статичним полем у вигляді множини різних господарських об'єктів (виробничих підприємств, промислових центрів, вузлів, виробничих і територіально-виробничих комплексів і таке інше), які формуються у часі за рахунок міцних економічних зв 'язків та взаємного впливу на навколишню територію кожного окремого підприємства у трьох взаємопов'язаних напрямах:

- виробництво;

- населення;

- оточуюче середовище.

Між складовими об'єктами економіко-географічного простору діє сила тяжіння (аналог силі Кулона для електростатичного поля), розмір якої визначається загальновідомим законом Рейлі[1,С166]:

(1)

деде АРАВде - різниця потенціалів між об'єктами А та В; RAB- мінімальна відстань між об'єктами А і В.

Слід зауважити, що у формулі (1) є суттєва методологічна помилка, яка обумовлена невірним розумінням геометричної форми просторової взаємодії складових елементів національно-господарського комплексу країни між собою. Так, в класичній теорії "центральних місць" Кристалера-Льоша вважається, що просторовою формою територіально-виробничого комплексу є певна геометрична фігура, проекція якої на площу (територію країни, регіону) має вигляд шестикутника. Відповідно національно-господарський комплекс країни розглядається прихильниками цієї теорії як сукупність шестикутників у вигляді "бджолиних стільників".

Такий погляд є помилковим. Оптимальною формою просторової дії сил тяжіння між вузловими точками (місцями зосередження економічних потенціалів - складових національно-господарського комплексу країни) є куля, яка у свою чергу проектується на площині (території країни,регіону) не у шестикутник, а у коло.

Тобто закон Рейлі повинен мати наступний математичний запис:

(2)

де - К коефіцієнт пропорційності, який враховує вид проекції форми просторової взаємодії між об'єктами А і В на площу (територію країни, регіону).

Але оскільки вищезгадані складові елементи національно-господарського комплексу країни, як правило, мають різні масштаби вимірювання та суттєво відрізняються між собою за числовими значеннями своїх економічних потенціалів, то це коло на плані локалізації складових національно-господарського комплексу країни деформується у еліпс. Тому розрахунки для гіпотетичної і реальної моделі, які обчислюються за формулою (1) таза формулою (2), практично між собою не відрізняються.

Чимало плутанини пов'язано з такими категоріями, як "закон РПС" і "закономірність РПС".

Академічна наука під законом розуміє суттєве, загальне, об'єктивне, стійке, багато разів повторюване співвідношення між явищами у природі і суспільстві [6, С.446]. Причому, закони можуть бути трьох видів: специфічними, загальними і універсальними.

Закону передує закономірність як об'єктивно існуючий, багато разів повторюваний суттєвий зв'язок між природними та соціально-економічними явищами суспільного життя або етапів історичного процесу [6, С.447].

Аналіз наведених формулювань показує відсутність чіткої межі між законами і закономірностями, внаслідок чого дуже часто в РПС одні й ті ж співвідношення між явищами, що існують у природі і суспільстві, розглядаються то як закони, то як закономірності.

Це пояснюється кількома чинниками.

По-перше, ряд вчених до закономірностей відносить усі специфічні закони, що діють в даному середовищі.

По-друге, дехто з дослідників під законами розуміє тільки ті співвідношення між явищами у природі і суспільстві, які відображають їх найбільш суттєві взаємозалежності, а решта зв'язків між цими явищами вони відносять до закономірностей.

По-третє, існує думка, що в умовах конкретного середовища загальні економічні закони перетворюються у закономірності. (Наприклад, закон суспільного поділу праці у просторовому аспекті постає як закономірність територіального поділу праці, а закон концентрації виробницт-ва - як закономірність територіальної концентрації виробництва). Тобто за логікою цих послідовників відокремлення законів РПС від закономірностей немає аніякого економічного сенсу, оскільки усі закономірності розміщення продуктивних сил фактично є специфічним просторовим проявом відповідних економічних законів.

Ми не можемо погодитися з жодною із наведених точок зору, оскільки основні відмінності закону від закономірності не можна зводити лише до механічної заміни слів "закон" на "закономірність" з відповідним прикметником "територіальний".

Головна відмінність законів від закономірностей, на нашу думку, полягає у тому, що закони характеризують найбільш суттєві співвідношення між явищами у природі і суспільстві, а закономірності відображають лише стійкий причинно-наслідковий зв'язок між природними та соціально-економічними явищами суспільного життя або етапів історичного процесу.

Дуже часто в економічній літературі поруч із категорією "фактори РПС" використовуються ще так звані "передумови РПС", під якими розуміють додаткові загальні природні, демографічні та історико-економічні умови розміщення й розвитку виробництва, що передують усім іншим умовам ефективного розміщення продуктивних сил [1, С.91]. При цьому за критерій розмежування передумов та інших факторів приймається ступінь їх впливу на ефективність розміщення продуктивних сил. Тобто передумови, на думку прихильників вищезазначеної концепції, відрізняються від факторів тим, що є елементарними умовами, які визначають потенційну можливість розміщення виробництва і населення хоча б на мінімально ефективному рівні.

Логічний аналіз показує усю штучність такого розподілу факторів, оскільки ефективність розміщення продуктивних сил визначається не набором якихсь кількох елементарних умов, а комплексом природних, історико-демографічних, соціально-економічних та інших факторів, чия сумарна дія й визначає ефективність розміщення виробництва та трудових ресурсів певного регіону чи країни загалом. Причому мінімізація ефективності розміщення продуктивних сил немає економічного сенсу, оскільки мінімальний ефект від впровадження будь-яких заходів завжди дорівнює нулю і означає, по суті, повне ігнорування цих заходів. До того ж, кожен з так званих "природних, демографічних та історико-економічних передумов розміщення виробництва" за своєю структурою не є елементарною гіпотетичною передумовою, оскільки складається з кількох інших умов. Тому їх навіть за термінологією прихильників зазначеної вище концепції слід віднести не до передумов, а до звичайних факторів РПС.

(Зауважимо, що однією з методик оцінки ефективності розміщення виробництва може бути розроблений нами метод потенціалів та його різновид - спосіб обертаючих моментів [7]).

Таким чином, наведена нами конкретизація дефініцій деяких категорій РПС дозволяє краще зрозуміти їх економічну сутність, що сприяє загальному підвищенні якості викладання дисципліни РПС.

Література

1. Розміщення продуктивних сил: Підручник /Заред. В.В. Ковалевського, О.Л. Михайлюк, В. Ф. Семенова. - К.: Знання, 1998. - 546 с.

2. Розміщення продуктивних сил України: Підручник/ За ред. Є.П. Качана.-К.: Вища школа, 1999. - 375 с

3. Стеченко Д.М. Розміщення продуктивних сил ірегіоналістика: Навч. посібник. –К.: Вікар, 2001. - 377 с

4. Новий тлумачний словник української мови. У 3-х томах / Укладачі: В. Яременко, О. Сліпушко. -К: Аконіт, 2001. - Т.1. - 928 с, т.2. - 928 с, т.3. - 864 с

5. Ожегов СИ. Словарь русского языка. –М.: Рус. язык, 1988. - 750 с.

6. Советский энциклопедический словарь /Гл. ред. A.M. Прохоров. –М.: Сов. энциклопедия, 1982. - 1600 с.

7. Кочетов О.П., Гарват А.А., Торгов О.Ю., Торгова Л.В. Оцінка ефективності розміщення виробництва за допомогою методу потенціалів // Вісник Технологічного університету Поділля. - 2002. –№ 2. – С 312– 322.

Loading...

 
 

Цікаве