WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРозміщення продуктивних сил (РПС) → Донецька область - Реферат

Донецька область - Реферат

Треба сказати, що Донецьк не виявляв особливого ентузіазму щодо об'єднання в блок. Моніторинг донецьких ЗМІ показав, що буквально до останніх днів передвиборної кампанії блок "За єдину Україну!" в Донецькій області фактично не розкручувався. Крутили Партію регіонів. Уже це показує, що донеччани йшли за заповітами вбитого Євгена Щербаня.

На парламентських виборах 2002 року в 23 мажоритарних округах області не переміг жоден кандидат, висунутий не від блоку "За єдину Україну!", тобто якого не підтримувала влада. Навіть комуніста Олега Панасовського, який раніше вже працював у парламентській фракції КПУ, в адміністрації називали "нашим комуністом", що він пізніше і довів, перейшовши до фракції "Регіони України". Результати виборів для політичних сил були такими: блок "За єдину Україну!" - 36,4%; КПУ - 28%; блок Наталії Вітренко - 4,2%; СДПУ(о) - 4,4%; "Наша Україна" - 2,67%; блок Юлії Тимошенко - 1,4%; СПУ - 1,8%.

Склад обласної ради, яка сформувалась унаслідок виборів 1998 року також разюче відрізнявся від складу облради зразка 2002 року. Тоді 28% від 180 депутатів складали комуністи, 6% - члени Аграрної партії України, 3% - ліберали. Алі найбільше представництво отримала "партія чиновників" - 105 депутатів були безпартійними посадовцями різних рівнів. У квітні ж 2002 року в сесійній залі облради зібралися представники вже наче не славнозвісної "червоної" області, але бюрократичного заповідника. Із загальної кількості обраних 180 депутатів 105 представляли Партію регіонів, 9 - АПУ, лише 6 - комуністів, 2 - СДПУ(о), по одному - НДП, ПЗУ, об'єднання "Жінки за майбутнє", а 55 були безпартійними. Кожен третій депутат був обраний повторно. Цікаво, що в діючому складі облради серед 180 депутатів є лише 1 робітник, 1 майстер виробництва і 1 пенсіонер. Усі інші директори, начальники, президенти...

Але повернемось у кінець 90-х, коли після парламентської кампанії 1998 року відразу ж почалася президентська передвиборна кампанія.

12 грудня 1998 року з ініціативи і під керівництвом обласної адміністрації й особисто Віктора Януковича був створений "Союз за єдність, злагоду та відродження". Він об'єднав 26 обласних організацій політичних партій, 29 галузевих профспілок та 88 громадських організацій. Усі разом вони налічували більше півмільйона громадян Донеччини.

Цей, сказати б, блок місцевого значення став головним форпостом Леоніда Кучми під час президентських виборів 1999 року. Коли ЗЄВС (так його скорочено називали журналісти) заявив про підтримку Л. Кучми, це означало, що його підтримує вся вертикаль донецької влади. Її ж верхівка не гребувала нічим, аби залишити при владі президента, який дозволив донецькій владно-економічній еліті підім'яти під себе всю економіку регіону. 31 жовтня 1999 року в області вперше була задіяна система (!) кримінальних вкидань бюлетенів. Такими вкиданнями цілеспрямовано займались організовані злочинні угруповання. Такі факти учасниками виборчого процесу фіксувалися масово. Враховуючи, що правоохоронні органи й офіційний Донецьк не помічали цього, можна припустити, що процес єднання всіх гілок влади розгортався дуже успішно.

У результаті в першому турі президентських виборів 39% голосів здобув Петро Симоненко, а Леонід Кучма з 31% опинився на другому місці. Третє місце посіла Наталія Вітренко (11%), а четверте - Олександр Мороз (трохи більше 6%).

Потім сталося чудо: ситуація кардинально змінилася. Якщо в першому турі лідер комуністів переміг Леоніда Кучму в 19 з 23 виборчих округів області, то через два тижні, 14 листопада, - тільки в двох! За Л. Кучму віддали свої голоси 52% виборців, за П. Симоненка - 41%. Як сталося, що в 11 округах голова КПУ взяв навіть менше голосів, ніж у першому турі? Запитання стає риторичним, якщо взяти до уваги, що, за логікою, йому мали б додатися голоси прихильників Наталії Вітренко та Олександра Мороза. Але симпатиків лівих лідерів чомусь притягнув до себе їх антипод Леонід Кучма...

Регіональні лідери та їх роль у розвитку регіону

Перший підйом Донбасу за часів незалежної України пов'язаний, беззаперечно, з іменем Юхима Зв'ягільського. Шахтарський страйк 1993 року підніс його, тодішнього мера Донецька, та ще одного яскравого представника "червоного директорату" Донеччини - президента групи "Норд" Валентина Ландика - до висот київської влади. Перший став виконувачем обов'язків прем'єра після відставки Л. Кучми, другий - сів у крісло віце-прем'єра.

До "донецької першої хвилі" варто також віднести однофамільців Євгена і Володимира Щербанів, а також Ахатя Брагіна (Аліка Грека), які контролювали цілий ряд великих підприємств області. Останній серед іншого був іще й президентом футбольного клубу "Шахтар". Саме ці люди після обрання в 1994 році Л. Кучми на посаду Президента та виїзду в Ізраїль Ю. Зв'ягільського стали найбільш впливовими фігурами регіону і відкрито декларували найвищі амбіції. Вже в 1994 році Володимира Щербаня було призначено главою обласної адміністрації Донецької області. Це, на думку багатьох, свідчило про об'єднання фінансово-економічного й адміністративного ресурсу.

Але протягом 1995-1996 років було скоєно низку вбивств лідерів донецької групи. Серед жертв були й найвпливовіші люди - Ахать Брагін та Євген Щербань. У липні 1996 року з посади губернатора Донецької області було знято Володимира Щербаня.

Проте вже 18 листопада 1996 року, через два тижні після убивства Є. Щербаня, президентом ФК "Шахтар" став близький соратник і родич Ахатя Брагіна Ренат Ахметов. Сьогодні Р. Ахметов входить до числа найбагатших людей не тільки України, але й Східної Європи (за даними польського щотижневика "Wprost", йому належить капітал у 1,7 млрд. дол.).

Одночасно з Р. Ахметовим публічне визнання отримала ще одна ключова фігура нинішньої донецької політико-економічної еліти. Мало кому відомий директор Донецького територіально-виробничого об'єднання автотранспорту Віктор Янукович був призначений першим заступником глави обласної адміністрації. А ще через десять місяців, з падінням Павла Лазаренка, Віктор Федорович вийшов на перші ролі в донецькому табелі про ранги.

Очевидно, тоді, в травні 1997 року, Л. Кучма зрозумів, що напередодні парламентських виборів йому вигідніше мати контрольований Донбас. Адже під Дніпропетровськ, у якому міцні позиції утримував П. Лазаренко і який з вірнопідданського ставав дедалі більш небезпечним, шахтарський регіон так і не "ліг".

Донецьк одержав благословення на власну гру і на місцевого губернатора. Причому спочатку на роль глави вугільного регіону приміряли, ймовірно, Ю. Зв'ягільського, який, однак, після повернення з "ізраїльського вигнання" позбувся політичних амбіцій. Але ж ці 2,5 року "лікування" колишнього заступника Л. Кучми на землі обітованій спричинилися до того, що він втратив свої позиції в регіоні. У Президента, можна сказати, альтернативи не було: або одержати сюрприз від скривдженого і непокірливого Донбасу на виборах, або призначити амбіційного, але авторитетного в регіоні Віктора Януковича. Президент вибрав останнє, тим паче, що свої амбіції і тоді і тепер В. Янукович вимірює точно - відповідно до прокрустова ложа президентських ревнощів.

Утім, спочатку, напевно, планувалося, що це призначення не затягнеться надовго. Київ постійно тримав Донецьк у напрузі. Так, 30 серпня 1997 року прем'єр-міністр Валерій Пустовойтенко заявляє, що "корпорація "Індустріальний союз Донбасу" заникала кілька сотень мільйонів доларів", даючи на їх повернення тиждень, а в іншому разі погрожуючи області новими кадровими змінами. І 9 вересня Президент дійсно підписав указ про відставку - але не губернатора, а першого заступника В. Януковича Віталія Гайдука. Інший заступник донецького губернатора, Анатолій Близнюк, натякнув тоді журналістам, що демарш В. Пустовойтенка є суто політичним. Багато хто розцінив відставку В. Гайдука, по-перше, як розплату корпорації "Індустріальний союз Донбасу" за співробітництво з ЄЕСУ, по-друге, як демонстрацію Донецьку, який уже набирав економічні оберти, істинної довжини "повідця" напередодні виборів.

Як би там не було, але парламентські вибори 1998 року стали черговим іспитом для ще не зміцнілої донецької адміністративно-економічної еліти. Партія влади того часу - НДП - так і не змогла набрати в регіоні 4% голосів. Отож коли в інших областях губернатори розплачувалися за подібні речі своїми посадами, Віктор Янукович майже на місяць ліг у лікарню. Згодом наближені до обладміністрації ЗМІ почали надто активно спростовувати чутки про його відставку, а потім Віктор Федорович зненацька вирішив балотуватись у депутати обласної ради. Оголошення про його обрання на позачергових виборах 16 червня 1998 року розцінювали не інакше як створення плацдарму для відступу на позиції голови облради. Тим більше, що на цей же день уже була призначена прес-конференція в Донецьку Л. Кучми. Всі чекали неминучої відставки. Однак Президент не прилетів...

Loading...

 
 

Цікаве