WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРозміщення продуктивних сил (РПС) → Луганська область - Реферат

Луганська область - Реферат

Відмітною ознакою ситуації на Луганщині стала своєрідна легалізація адмінресурсу. Перед виборами були засновані формально неурядові структури - благодійний фонд "Благовіст" та громадська організація "Регіон", які безпосередньо очолили губернатор О. Єфремов та голова облради В. Тихонов. Через них і був успішно реалізований потенціал влади щодо організаційно-фінансового забезпечення виборчої кампанії кандидатів-мажоритарни-ків. Підхід ГО "Регіон" до виборів був достатньо професійним: ще в листопаді-грудні 2001 року організація провела соціологічні дослідження в усіх адміністративних одиницях області з метою з'ясування популярності ключових у цих містах і районах фігур, що й дозволило визначитися з кандидатами в депутати рад різних рівнів, які від початку мали високі шанси на обрання.

Суттєвою відмінністю виборів 2002 року стало те, що не переміг жоден кандидат, агітація якого була побудована на політичній позиції чи на передвиборній програмі. В усіх випадках відбувалася "розкрутка" особи кандидата в контексті її корисності для вирішення конкретних проблем регіону. В кількох виборчих округах, де позиції адмінресурсу не були достатньо сильними, значну роль відігравали фінансові ресурси і команди залучених політтехнологів.

Результати виборів 31 березня 2002 року свідчать про те, що Луганщина залишається в червоній зоні політичного спектра. Перемогу тут здобула КПУ (39,7% голосів виборців). Як і в попередні роки, найбільше число голосів симпатиків комуністи зібрали в шахтарських містах. Здобуток пропрезидентських партій з виборчого блоку "За єдину Україну!", які впевнено посіли друге місце (14,4%), - безумовний успіх у порівнянні з попередніми виборами. Кращі, ніж раніше, результати показала СДПУ(о) - 9,5% голосів. Слід зауважити, що есдеки майже не мали на Луганщині доступу до адмінресурсу і добились успіху завдяки добре проведеній агітаційній кампанії та розвиненій мережі місцевих осередків. 4-відсотковий рубіж вони подолали в усіх 12 виборчих округах. Втратили 3% в порівнянні з попередніми виборами, але все ж здолали виборчий бар'єр прогресивні соціалісти.

Зате націонал-демократи блоку В. Ющенка "Наша Україна" зазнали на Луганщині суттєвої невдачі, набравши лише 3,6% голосів. Однією з причин цього стала неспроможність місцевих лідерів змінити виборчу стратегію, побудовану виключно на конфронтації з владою. Штаб "НУ" під час виборів очолювали одіозні й однозначно неприйнятні для політичної еліти особистості, що заздалегідь прирікало блок на поразку. Невдалою була виборча кампанія на Луганщині ще для двох переможців виборів на всеукраїнському рівні. СПУ зібрала 3,1% голосів, причому особливо невтішними для соціалістів стали результати голосування в шахтарських регіонах. Та ще гіршими виявилися підсумки голосування для блоку Юлії Тимошенко - 1,4% громадян, які взяли участь у виборах.

У 12 одномандатних округах політичні блоки і партії висунули 89 кандидатур. Найбільш активними в цьому були КПУ (12 кандидатів, 1 обрано), "Наша Україна" (відповідно 11 і 0), "Єдність", "Яблуко" (обидві 9 і 0), "За єдину Україну!" (8 і 7), СПУ (8 і 0), СДПУ(о) (7 і 1). Ще три депутати були обрані з числа кандидатів-самовисуванців - В. Кириллов, Ю. Іоффе, В. Тополов (кандидатура Ю. Іоффе була висунута блоком "За єдину Україну!", але він зважив за краще балотуватися як самовисуванець).

Під час виборів 1998 року КПУ отримала в одномандатних округах Луганщини 8 депутатських мандатів, по одному мали селяни та аграрії, а ще двоє депутатів до обрання були позапартійними. Отож мажоритарні вибори 2002 року можна вважати для лівих провальними.

Аналогічно можна оцінити й результати виборів до місцевих рад. 3800 з-поміж близько 6000 депутатів асоціюють себе з ГО "Регіон", хоча більшість із них є позапартійними. Депутатський корпус комуністів хоч і лишається найбільшим серед інших партій, однак він суттєво скоротився. Якщо після виборів 1994 року комуністи мали в обласній раді більшість, то після виборів 2002 року в них лишилося тільки 15% місць. У Луганській міськраді 14% представників КПУ, в районних радах Луганська - 13%.

Крім комуністів у складі обласної ради 12 членів СДПУ(о), 11 аграріїв, 6 членів ПППУ. 86 депутатів представляють блок "За єдину Україну!", хоча більшість із них безпартійні. 21 депутат обласної ради є керівником державних органів влади, 81 - керівником підприємств і організацій, 20 - держслужбовцями і 2 - робітниками. Таким чином, потенціал опозиції в обласній раді з урахуванням її соціально-політичного складу не справляє суттєвого впливу на ситуацію.

Партійний склад міськради: 9 комуністів, 5 членів СДПУ(о), 4 представники об'єднання "Жінки за майбутнє" i 3 депутати від блоку "За єдину Україну!". У професійній площині серед депутатів нараховується понад 30 перших керівників, по 9 медиків та освітян, 2 представники ЗМІ.

Крім комуністів суттєве представництво в місцевих радах мають також Аграрна партія, СДПУ(о), ВПО "Жінки за майбутнє", ПППУ, Партія регіонів, натомість партії національно-демократичного спрямування незважаючи на досить активну участь у виборчій кампанії в радах не представлені.

Регіональні лідери та їх роль у розвитку регіону

Ситуація в Луганську характеризується відсутністю будь-яких конфліктів та конкуренції між керівництвом ОДА на чолі з О. Єфремовим і керівництвом обласної ради на чолі з В. Тихоновим. Ми не поділяємо думки деяких місцевих аналітиків стосовно того, що "ведучим" у цьому тандемі є В. Тихонов, вважаючи, що в даному разі існує взаємнокорисний розподіл сфер впливу та функцій.

В. Тихонов, у минулому компартійний функціонер, останній (до 1991 р.) секретар Луганського міськкому КПУ, депутат ВР у 1990-1994 рр., користується особливою прихильністю Президента України Л. Кучми. Саме В. Тихонов очолював на Луганщині першу президентську виборчу кампанію Л. Кучми, і саме тут той набрав тоді "золотий пакет" голосів. В. Тихонову пропонували тоді обійняти посаду губернатора області, але він відмовився на користь Г. Фоменка, залишившись його першим заступником. У 1998 році В. Тихонов знову відмовляється від губернаторського крісла і рекомендує на пост глави ОДА О. Єфремова.

Злет Олександра Єфремова, колишнього секретаря Луганського міськкому ЛКСМУ, на найвищу посаду в області був блискавичним: людина, яка до того не обіймала значних державних чи партійних посад, 23 липня 1997 року була призначена заступником глави, а 7 квітня 1998 року - главою обласної ОДА. В українському топінгу "Людина 2002 року" луганський губернатор посів другий рядок у номінації "Кращий глава ОДА". За нашою оцінкою, це надзвичайно вмілий та ефективний організатор. Мабуть, що за такою спиною стратегу В. Тихонову досить затишно...

Основа команди О. Єфремова - керівні комсомольські працівники кінця 80-х - початку 90-х років, які після 1991-го встигли достатньо успішно попрацювати в бізнесі. Сьогодні на провідні позиції в цій команді виходить "сєвєродонецький тандем" у складі вихідців із Сєвєродонецька - першого заступника глави ОДА Валентина Дзоня та заступника глави ОДА Володимира Грищенка.

Загальна характеристика команди регіональних лідерів - великий потенціал у здійсненні оргроботи і водночас закритість від сторонніх впливів на процес прийняття рішень. Стиль роботи можна визначити як кваліфіковане адміністрування, що суттєво обмежує ресурсний фундамент вирішення економічних і соціальних питань.

Основні види політичних конфліктів у регіоні

Вибори 2002 року підвели риску під численними конфліктами, які відбувалися навколо регіональної влади в 2000-2001 роках і мали, як на нас, об'єктивний характер, пов'язаний з перерозподілом сфер впливу між фінансово-промисловими групами.

У середині 90-х років у Луганську набирає сили група бізнесменів - колишніх комсомольських ватажків, які згуртувалися навколо УСПП й очолили Український комунальний банк, ЗАТ "Фонд", ЗАТ "Луганський енергетичний альянс" тощо. Після призначення О.Єфремова главою ОДА, а кількох його колег - заступниками ця фінансово-промислова група отримує необхідний адмінресурс і вміло ним користується, витісняючи конкурентів при перерозподілі власності. Найяскравіший приклад - успішна, хоч і тривала війна за "Луганськобленерго" з групою К. Жеваго.

Але нове керівництво області мало слабкі позиції в Києві. До того ж депутатський корпус, обраний від Луганщини, представляли переважно члени КПУ, які перебували в жорсткій опозиції до регіональної влади. Тож були всі підстави, щоб навколо керівництва ОДА вирували гучні скандали. Нинішня ситуація якісно інша, бо луганська регіональна влада чи не єдина в країні має власну добре керовану фракцію у ВР. Та й сама вона стала більш толерантною і старанно уникає загострення відносин, наприклад, з донеччанами.

Loading...

 
 

Цікаве