WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРозміщення продуктивних сил (РПС) → Передумови розмiщення продуктивних сил - Реферат

Передумови розмiщення продуктивних сил - Реферат

Історико-економічні передумови зумовлюють, до певної міри, структуру сільського господарства у країнах, що розвиваються, зберігаючи у деяких з них спеціалізацію на монокультурі (країни Латинської Америки – банани, кава; Сенегал – арахіс; Шрі-Ланка – чай тощо). Експорт-орієнтована економіка дає переваги за сприятливої ринкової кон'юнктури, але водночас містить небезпеку економічної нестабільності.

Галузева структура української економіки також обумовлена історично. Територія України протягом певного часу входила до складу різних держав, що мали власні закономірності територіального поділу праці. Під їхнім впливом наша держава має тепер надлишковий розвиток галузей важкої індустрії при недостатньо розвинутій легкій промисловості, виробничої інфраструктури, рекреаційного господарства.

Загальні історико-економічні передумови виявляються і в територіальному аспекті, зокрема в суспільній організації виробництва, що адекватна рівневі соціально-економічного розвитку держави. В економічно розвинутих країнах процес спеціалізації й концентрації виробництва почався раніше, ніж у країнах, що розвиваються, і набув завершеніших форм. Територіальна організація виробництва утворює тут цілісну систему, що складається з промислових центрів різного рангу, вузлів, територіальних комплексів, спеціалізованих промислових і сільськогосподарських зон, розвинутої інфраструктури. Такій системі властива гнучкість: вона створює кращі можливості для перебудови економіки, якщо це викликано зміною кон'юнктури світового ринку або науково-технічним прогресом. Водночас у багатьох країнах, які пізніше вийшли на шлях індустріалізації, виробництво концентрується у небагатьох гіпертрофованих центрах (іноді – просто у столиці) при слабкому економічному розвитку решти території.

Спосіб організації території, методи територіального управління істотно впливають на розміщення продуктивних сил. У соціалістичних країнах виробництво розміщувалося методами жорсткого планування. У низці випадків це дозволяло примусово прискорити освоєння нових, багатих на ресурси територій. Такий політичний підхід до розміщення продуктивних сил неуникно призводив до чималих людських жертв. Концентрація виробництва, особливо територіальна, здійснювалася без врахування результатів науково-технічного прогресу та екологічної ситуації. Хотілося побудувати якомога більші підприємства, тоді як у світовій економіці від середини XX ст. з'явилася тенденція територіально розосереджувати виробництво. Внаслідок цього утворилися "суперіндустріалізовані" реґіони (в Україні також), де концентрація підприємств важкої промисловості не лише викликала екологічну напругу, але й погіршила гнучкість у використанні сировини й трудових ресурсів.

Звичайно історико-економічні передумови реґіонального характеру впливають на розміщення продуктивних сил у реґіоні, хоча іноді вони можуть зачіпати досить великі території, навіть країни. Вони створюються не стільки під дією загальних законів суспільного розвитку, скільки під дією історичних умов розвитку економіки, притаманних саме цьому реґіону, структури інтегрального потенціалу, геополітичних та екологічних факторів. З часом вплив історико-економічних передумов вирівнюється: з'являються нові ситуації, які змушують переглянути територіально-галузеву структуру господарства. Для теперішньої України донедавнє минуле стало вже історико-економічною передумовою.

Форми суспільної організації виробництва – важлива складова частина системи економічних передумов розміщення продуктивних сил. Таких форм нараховується чотири: концентрація, спеціалізація, кооперування й комбінування.

Зараз ми розглянемо їхню роль як передумов розміщення продуктивних сил. Що дає концентрація? Як правило, зростає ефективність виробництва за рахунок масовості випуску продукції. На великих підприємствах більше можливостей для маневрування матеріальними ресурсами та виробничим персоналом.

Збільшення виробничої потужності – не єдина форма концентрації. Вона виявляється також у централізації управління шляхом об'єднання підприємств, але такий процес найчастіше називається централізацією.

Велике підприємство є районотвірним фактором: довкола нього виростають підприємства-суміжники, відбруньковуються філії. Таке підприємство стимулює розвиток усього реґіону, де воно розташоване. За приклад може правити спорудження у Росії, у Східному Сибіру, великих ГЕС (Красноярської, Саяно-Шушенської Усть-Ілімської), або каскад ГЕС на р. Колумбія у США (включно з відомою греблею Гранд Кулі), які стали ядрами формування територіально-виробничих комплексів.

Концентрація виробництва часто виглядає як зосередження великих підприємств на обмеженій території, цебто як територіальна концентрація. Це властиво гірничорудній та паливно-енергетичній промисловості: за приклад можуть правити Донбас і Криворіжжя. Почасти це неуникний процес; крім того, у таких випадках відбувається економія за рахунок кращого використання інфраструктури. Проте концентрація має свої межі, які не варто переступати. На певному щаблі розрощування підприємство припиняє давати ефект, собівартість продукції – порівняно зі зростанням витрат на будівництво підприємств – знижується повільно, а фондовіддача падає. Зі збільшенням розмірів підприємства неуникно зростає радіус перевезень сировини, палива й готової продукції, що робить її дорожчою. Наприклад, консервні й бурякоцукрові заводи не можуть бути занадто великими, бо довелося б здалеку звозити до них сировину, а це призводило б до псування овочів та буряку. Розумніше поєднувати невеликі (первісна обробка сировини) й великі (скажімо, рафінування цукру-сирцю) підприємства.

Треба також пам'ятати про екологічну небезпеку зосередження деяких видів виробництва. І ще одне: великі підприємства погано піддаються перепрофілюванню – переходу до випуску принципово нової продукції. Тому в добу НТР концентрація виробництва не вважається безумовним благом. В економічно розвинутих країнах – поруч з гігантами – з'являється дедалі більше невеличких підприємств (так звані "венчурні підприємства"). Оптимальним варіантом у сучасній економіці є поєднання підприємств різних розмірів, що виконують свої специфічні функції у реґіоні. І тому, безперечно, українській економіці треба дещо розосередити виробництво, що підвищить загальну його ефективність.

Спеціалізація підприємства на певному виді продукції означає, що з внутрішньореґіональних і локальних причин саме у цій точці простору створюються сприятливі умови для виробництва цієї продукції. Слушність такого висновку доводиться економічним аналізом. Якщо ефективність спеціалізованого виробництва досить висока, то це означає, що підприємство перебуває у фокусі збігу сприятливих факторів для даного виробництва. Територіальною спеціалізацією називається орієнтація реґіону на виробництво товарів і послуг для позарайонного споживання у загальній системі територіального поділу праці.

Кооперування – це організований взаємозв'язок спеціалізованих підприємств. Особливо поширене кооперування у машинобудуванні, де на його основі виготовлюється уся складна продукція. Кооперування буває внутрішньогалузеве, якщо кооперативні поставки здійснюються між підприємствами однієї галузі, й міжгалузеве.

У територіальному розумінні кооперування поділяється на внутрішньорайонне й міжрайонне. Внутрішньорайонне кооперування, особливо якщо воно сполучається з міжгалузевим, є основою формування реґіональних територіально-виробничих комплексів. Нарешті, важливою формою є міжнародне кооперування. Воно розповсюдилося завдяки транснаціональним корпораціям і створенню реґіональних економічних спільнот (як-от "Спільний ринок").

До переваг комбінування відноситься економія на транспортних витратах, можливість комплексно використовувати сировину, оперативність управління. Воно особливо ефективне у галузях, де перероблюється велика кількість сировини: металургія, харчова, текстильна, лісова й деревообробна промисловість. Найтиповішим прикладом є комбінат у металургії, де здійснюються послідовні операції: виробництво чавуну, потім сталі й, нарешті, прокату.

Є три види комбінування: на основі послідовної обробки сировини, на основі комплексного використання сировини й на основі використання відходів. Часто ці види комбінування сполучаються. Наприклад, на комбінаті чорної металургії послідовна обробка руди супроводжується переробкою відхідних коксових газів; у кольоровій металургії – комплексне використання руди, послідовна обробка її компонентів та утилізація сірчистих газів.

Loading...

 
 

Цікаве