WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРозміщення продуктивних сил (РПС) → Легка промисловість україни, сучасний стан та шляхи виведення на новий економічний рівень - Курсова робота

Легка промисловість україни, сучасний стан та шляхи виведення на новий економічний рівень - Курсова робота

населення),
c) Нестача кваліфікованих управлінців
Серед усіх інших проблем галузі, є такі, які не залежать потужностей підприємств виробляти якісну продукцію. Не залежать від бажання чи то можливостей підприємства її реалізовувати. Мова йде про рівень доходів населення.
За класифікацією СРСР вся промисловість країни, поділена на галузі була розподілена також на групи пріоритетного (А) та непріоритетного розвитку (Б). Такі галузі як Машинобудування, паливна, металургійна - були визнані пріоритетними та були найголовнішими кандидатами на отримання інвестиції на свій розвиток від держави. Ті ж галузі, які потрапили до групи Б - були недорозвинені і мало робилося для того, щоб покращити ситуацію.
Адже, незважаючи на економічне зростання, в 2000 році реальна заробітна платня впала ще на 0,9% від попереднього, 1999 року. Зважаючи на цю обставину, а також на те, що приблизно 70-75% українців вважають себе бідними - текстильній промисловості доводиться брати до уваги і перешкоди до свого успішного розвитку, які мають такий характер[2].
3. АНАЛІЗ ПРОБЛЕМ
І. Багато проблем, з якими зараз стикається українська промисловість породжені промисловими структурами, які Україна отримала в спадок від СРСР, серед них:
* Неможливість здійснення міжгалузевого обміну.
o Підприємства текстильної промисловості спеціалізувалися на виконанні обмеженої кількості технологічних та виробничих операцій і залежали від великої кількості суміжних виробництв-постачальників необхідних комплектуючих. Так, рівень міжгалузевого обміну дорівнював 70-80% продукту який було вироблено.
o Після 1991 року більшість підприємств були відірвані від їх звичних торгівельних партнерів. (До цього часу Росія та Білорусь постачали на українські підприємства сировину: тканини, шерстяні тканини, в'язані та нев'язані тканини).
* Сировинна проблема тісно пов'язана з проблемою втрачених взаємозв'язків між галузями та країнами:
o Хоча Південна Україна і була головним виробником бавовни для всього СРСР, але після 1956 року, коли поля бавовни були "перепрофільовані" в кукурудзяні - місцеве виробництво бавовни було знищено. А це означає, що зараз Україна не може похвалитися розвиненою субіндустрією, яка б постачала сировину для українських виробників одягу.
o Головним постачальником бавовни для України був Узбекистан , Україна імпортувала приблизно 180,000 тон на рік. Бавовна ж, як і хімічні нитки-сировинні компоненти необхідні для в-ва одягу - майже не виробляється Україною.
* Тому зараз текстильні виробництва зіткнулися з Проблемою відносно великих виробничих витрат.
* Проблема виробництва продукції з використанням давальницької сировини.
o Більш як 90% текстильної продукції України виробляється з давальницької сировини. На українських фабриках, відсутні оборотні засоби, щоб почати виробництво конкурентної продукції, погано налагоджена система збуту. Компанія "давалець" завантажує виробничі потужності фабрик, які в своїй більшості - стоять, а платить вона українському виробнику - частиною продукції, яку було вироблено, таким чином українське виробництво має кошти, для того, щоб платити заробітну платню своїм працівникам, а іноземна компанія отримує прибутки, реалізовуючи цю продукцію на ринках Західної Європи.
o (В 2000 році з неї було виготовлено більш як 90% швейних та 70% трикотажних виробів). Так, більшість фірм - такі фірми як "Дана", "Желань" (власник єдиної на Україні розгалуженої сітки дистрибуторних магазинів "Михайло Воронін") - починали працювати з давальницькою сировиною в 1991 році (тоді її частка складала 90-95% об'єму випуску продукції.) Тепер - планується зменшити цю цифру до 40%.
o Слід зауважити, що виробництво в швейній індустрії базувалося на давальницькій сировині, в 2000 експорт галузі перевищив імпорт. В 2000, більш як 90% верхнього одягу було вироблено з давальницької сировини.
* Проблема дистрибуції товару.
o Централізовану систему оптової та роздрібної дистрибуції товарів було зруйновано. Фабрики були змушені винаходити власні методи для продажу своєї продукції.
o Як результат розпаду старої системи дистрибуції товарів за останні 5 років кількість магазинів, які займалися продажем одягу скоротилася на 23%. Натомість з'явилася безліч базарів.
o Біля 80% від загальнонаціонального продажу одягу здійснюється на базарах, а також через власні магазини підприємств-виробників.
* Застаріле обладнання.
o Обладнання фабрик було застарілим вже на момент 1991 року.(Таблиця№1) Тільки наприкінці 1980-х років галузь почала поступово оновлювати свої основні фонди. Але це було зроблено не на всіх підприємствах, за ініціативою міністерства Легкої промисловості.
II. Проблеми економіки перехідного періоду:
З іншого боку бачимо проблеми, які є наслідками непослідовної політики реформування української держави:
* Проблема захисту українського виробника.
o В Україну продовжує надходити контрабандою текстильна продукція - за оцінками операторів, на українських базарах продається не менш як 70% одягу без відома фіскальних органів. [9] Так, роздрібний продаж офіційно імпортованого товару приносить не більш як 10 млн. грн., за даними ж Держкомстату - імпорт зимового одягу складає 41 млн. грн. ( за 2003 рік).
o Як правило, 40-60% тіньового товару потрапляє до України з Турції, Китаю, Польщі. Так, в 2000 році за даними Держкомстата в Україну було ввезено 1,8 млн. шт. Верхнього одягу, з них 1,2 млн. шт. - нелегально. І, уже зараз 80% продукції на ринках - турецького виробництва.
*Недосконале оподаткування підприємств.
III. Економічно-соціальні проблеми, які сформувалися протягом переходу до ринкової економіки
* Небажання інвесторів вкладати кошти в текстильну пром-ть. Цьому сприяє політична нестабільність в країні, відсутність реформованого податкового законодавства.
Як наслідок, з попереднього пункту випливає проблема
* Великих масштабів тіньового сектору. Так, за даними Держкомстату, українські виробники одягу виробили минулого року - 6 млн. шт. верхнього одягу, з них - 1 млн. було реалізовано на вітчизняному ринку. Реально ж на ринку продається вдвічі більше вітчизняноготовару - 2 млн. шт.[10]
* Сегмент споживачів з низькими доходами, з місячним доходом меншим, ніж Euro 120 становить приблизно 80% ринку споживачів2.
* Неконкурентоздатність української текстильної продукції порівняно з дорогим одягом із Західної Європи.
o Українські споживачі воліють купувати фірмові речі, з гарантією якості, і хоча дорогий товар із Західної Європи і забезпечує лише 10-15%, від загального продажу на споживацькому ринку, тобто на Україні в нього мало покупців, але його купують.
o Нездатність конкурувати з більш дешевою продукцією, яка імпортується з Турції, Польщі. Споживачі купують те, що або якісніше або дешевше. Такий товар залишається лідером по продажу - і становить 75-80% від загального продажу.
* Виникає необхідність в кваліфікованих управлінцях, які б розумілися на фінансових, економічних принципах функціонування виробництва в умовах ринкової економіки[3].
4. ПРОПОЗИЦІЇ ЩО ДО РОЗВ'ЯЗАННЯ ПРОБЛЕМ.
Захист українського виробника
Більшість країн світу імпортує ті товари, яких не має на власному ринку. Крім того, встановлюються квоти на імпорт таких товарів, які виробляються в країні. У нас існує нагальна потреба в розробці таких
Loading...

 
 

Цікаве