WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРозміщення продуктивних сил (РПС) → Міграція як соціальне явище. Соціальна робота з мігрантами. - Курсова робота

Міграція як соціальне явище. Соціальна робота з мігрантами. - Курсова робота

однаковими для всього населення України. Тому і соціальна допомога якої вони потребували, переважно не відрізнялась від тієї якої потребувало і інше населення України.
На сьогодні цей процес хоча і не закінчився, але втратив масовий характер і значно зменшився в розмірах. Та все ж, як і на початку 90-х років імміграція українців на етнічну батьківщину є найменш болісним і найменш складним міграційним процесом у порівнянні з іншими та викликає найменшу кількість проблем для держави та соціальних служб і є, відповідно найбільш бажаним видом імміграції для країни.
Поряд з цими процесами розпочались і міграційні процеси представлені представниками інших етнічних груп.
Важливим елементом міграційних процесів в Україні є імміграція депортованих народів до колишніх місць свого проживання.
Протягом останніх десяти років раніше депортовані кримські татари, болгари, вірмени, греки, німці після півстолітнього вигнання повертаються на свою Батьківщину - в Крим. На сьогодні до автономії повернулися понад 250 тисяч депортованих кримських татар, близько 12 тисяч осіб інших національностей, що складає 12% населення автономії.
З свого початку цей процес носить переважно організований і легальний характер.
14 листопада 1989 року Верховна Рада колишнього Союзу прийняла Декларацію "Про визнання незаконними і злочинними актів проти народів, що були піддані насильницькому переселенню, та забезпеченню їхніх прав". На підставі цієї Декларації було прийнято ряд нормативних документів, якими регулювалися процеси, пов'язані із поверненням депортованих, передбачалось виділення значних сум державних коштів. Зокрема, державними органами України і Союзу РСР були затверджені першочергові заходи стосовно повернення кримських татар у 1990-1991 роках. Лише в 1991 р. на їхнє виконання було передбачено виділити 210 млн. рублів, з яких частка України становила лише 10 млн. Проте Україною уже в цей рік було виділено понад 70 млн. капіталовкладень.
Із розпадом Радянського Союзу Україна одноосібне несе весь тягар видатків, пов'язаних із поверненням та облаштуванням депортованих. Інші держави-учасниці СНД, які є правонаступниками СРСР, практично цього не роблять.
Наприкінці 1991 р. українською державою було прийнято нормативні документи, якими регулювалося повернення кримських болгар, вірмен, греків, а також німців, депортованих з усієї України.
У 1992 році на потреби депортованих з Державного бюджету України було виділено більш як 10 мільярдів карбованців, у 1993 році - 110 мільярдів карбованців, у 1994 р. - понад 1 трильйон карбованців, у 1995 р. - 2 трильйони 478 мільярдів карбованців.
Починаючи з 1996 року спостерігається стійка тенденція до зменшення бюджетних асигнувань, які, як правило, виділяються не в повному обсязі. Наприклад, у 1998 році на заходи, пов'язані з облаштуванням депортованих осіб, Автономній Республіці Крим (з урахуванням м. Севастополь), передбачалося виділити кошти в сумі 12,0 млн. грн. Фактично ж було профінансовано лише 2,7 млн. грн., що склало близько 22% від плану.
Як відомо, повернення та облаштування репатріантів збіглося з різким загостренням економічних відносин в Україні. Проте незважаючи на складність економічного становища в державі, Уряд України і сьогодні вишукує кошти, щоб підтримати облаштування депортованих, які повертаються. Реалізація комплексу заходів, пов'язаних з вирішенням зазначених проблем, здійснюється у соціально-економічній, політико-правовій та гуманітарній сферах.
Не дивлячись на державну підтримку депортованих народів, на сьогодні ще залишається низка чинників соціально-економічного характеру, котрі потребують негайного вирішення:
проблема безробіття - не мають роботи 49,6% кримських татар, що в З рази перевищує загальний рівень безробіття в Автономній Республіці Крим. Найбільш критична ситуація склалася в Бахчисарайському - 51% безробітних, Сакському (60,3%), містах Ялті - 59,4%, Феодосії -53,6%.
незадовільний стан інфраструктури місць компактного проживання - 48,8% кримськотатарського населення не мають власного житла, забезпеченість електроенергією населених пунктів, де проживають кримські татари, становить 75%, водопостачанням - 27%, рівень газифікації не перевищує 3%, каналізаційні та теплові мережі практично відсутні, забезпеченість шляхами з твердим покриттям складає близько 10%;
проблеми з медичним забезпеченням. Аналіз динаміки небезпечних захворювань свідчить про те, що кримські татари складають основну "групу ризику" по ряду з них: захворювання периферичної нервової системи перевищують середній показник в автономії у 3 рази, кістково-м'язової системи -у 3 рази, онкологічні захворювання - у 1,5 раза.
Недостатнє державне фінансування стримує вирішення цих проблем.
Та все ж, враховуючи, що процес повернення депортованих народів, носить переважно легальний, контрольований характер, та враховуючи вже певний досвід соціальної роботи з цією категорією іммігрантів, соціальні служби мають можливість надавати їм значну допомогу.
Крім того громада кримськотатарського народу є досить згуртованою, само організованою і в значній мірі здатна сама вирішувати свої соціальні проблеми. І з морально-психологічної точки зору вони схильні відчувати себе в Криму не чужинцями, а такими, що повернулись на батьківщину. А відтак в меншій мірі відчувають психологічний тиск і дискомфорт. Правда, існують інші морально-психологічні тиски. Наприклад, багато хто з людей похилого віку повертаючись в Крим застають ще свої будинки, в яких вони народились, чи може навіть будували самі чи разом з батьками та жили в них. І от сьогодні в цих будинках живуть зовсім чужі люди, які нічого не доклали до цих будівель. Звичайно, у депортованих осіб народжується певна образа і відчуття несправедливості щодо цього. Адже їх домівки, в свій час вони не продали, а їх у них відібрали несправедливо, безоплатно і насильно. Проблеми "незагоєних ран" потребують особливої уваги психологів соціальних служб.
Для цієї категорії, на відміну від першої, вищеназваної характерним є і певне не сприйняття їх частиною місцевого населення. (Хоча "місцеве" населення, в певній мірі є менш місцевим ніж депортовані народи). Так багато кримських татар (на відміну від інших груп іммігрантів) схильні селитись в сільській місцевості, в місцях свого народження. Вони вміють та мають бажання займатись сільським господарством, вести фермерське господарства, але паювання землі вже пройшло і вони землю не отримали. Земель резервного фонду не вистачає. Перепаювання ж землі викличе великий соціальний конфлікт.
Таким чином переселенці, з числа депортованих народів потребують значної уваги соціальних служб і не лише щодо надання матеріальної допомоги, але вони потребують комплексного підходу у вирішення їх соціальних проблем, що вимагає потребу в соціальній роботі в багатьох напрямках.
Якщо міграційні процеси викликані розпадом радянського союзу вже, в значній мірі завершились, а імміграція депортованих народів, в зв'язку зі складними економічними умовами майже зупинилась, то на передній план виходить міграція пов'язана з військовими, міжетнічними конфліктами на північному Кавказі, країнах сходу та Африки. Це проблеми біженців. А також проблеми переважно нелегальних мігрантів, які покинули свою країну в результаті низького рівня життя там.
Щодо легальних біженців "нагірний Карабах, Абхазія, інші країни, то соціальна робота проводиться з ними за загальноприйнятими
Loading...

 
 

Цікаве