WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРозміщення продуктивних сил (РПС) → Фактори розміщення продуктивних сил - Реферат

Фактори розміщення продуктивних сил - Реферат

консервна, сироварна, бавовноочисна й вовномийна промисловість, ґутництво.
Оскільки мінеральні ресурси жорстко локалізовані (родовища руд металів, мінеральна сировина для хімічної промисловості тощо), то розміщенню матеріаломісткого виробництва здебільшого притаманна висока концентрація. Так, Донбас і Придніпров'я мають потужну металургійну промисловість, яка використовує криворізьку залізну руду, нікопольську марганцеву руду й донецьке коксівне вугілля. Підприємства реґіону - найбільші у Європі. Тут розташовані металомісткі види машинобудування: виробництво металургійного та гірничошахтного обладнання, локомотиво- й вагонобудування, енергетичне машинобудування. Донецько-Придніпровський район виробляє чорних металів і продукції важкого машинобудування більше, ніж може спожити Україна, а тому значна частина виробів експортується.
Поряд із матеріаломісткими видами виробництва є й такі, для яких сировинний фактор не має істотного значення, або, принаймні, роль сировини менш значна порівняно з іншими компонентами виробництва. Наприклад, електростанції зовсім не споживають сировини (паливо не вважається для них за сировину) і потребують дуже мало матеріалів. В електронному машинобудуванні, приладобудуванні, оптико-механічному машинобудуванні вартість сировини у багато разів менша за вартість готової продукції, і за вагою сировина не перевершує готову продукцію. Але у цьому випадку зіставляються витрачені кошти. Такі галузі не обов'язково розташовувати поблизу сировини: вони зазнають впливу іншого фактора - трудового, який у цьому випадку переважає.
В усьому світі триває процес зниження матеріаломісткості виробництва, тому вплив сировинного фактора поступово спадає.
2. Паливно-енергетичний фактор
Цей фактор, за характером впливу на розміщення виробництва, близький до сировинного, бо паливо, як і багато інших видів сировини, теж мінеральний ресурс. Виробництва, що зазнають сильного впливу паливно-енергетичного фактора, називаються енергомісткими. Вони поділяються на електромісткі й паливомісткі.
За ступенем енергомісткості виділяються високоенергомісткі види виробництва (частка паливно-енергетичних витрат становить 30-45% витрат на вироблення продукції), середньоенергомісткі (15-30%) та неенергомісткі (менше за 15%).
До електромістких видів виробництва зараховують виплавляння легких металів (алюміній, титан, магній), електролітичне виплавляння міді, нікелю, феросплавів та сталі, виробництво віскозного шовку, синтетичного каучуку. Такі виробництва повинні розміщуватись поблизу великих джерел електроенергії, - бажано біля гідроелектростанцій, що дають дешеву електроенергію. Так, найбільший український алюмінієвий завод розташований у Запоріжжі, біля Дніпрогес.
У Росії одні з найпотужніших у світі гідроелектростанції Красноярська та Братська у Сибіру дають струм для алюмінієвих заводів. Норвегія, що практично не має власної алюмінієвої сировини, є великим експортером алюмінію, бо 80% електроенергії країни виробляється на ГЕС. У державах Перської затоки (Саудівська Аравія, Кувейт, ОАЕ) на базі дешевої нафти споруджуються теплові електростанції, котрі живлять алюмінієві заводи, - алюміній перетворюється там на експортний товар.
Власне, тепер нема такої галузі народного господарства, де не використовувалася б електроенергія. Проте більшість споживає її відносно небагато, а тому вважається неелектромісткою. Зокрема, до таких галузей зараховується машинобудування, легка й харчова промисловість.
До паливомістких зараховуються виробництва, що поглинають багато тепла. Сюди відноситься виробництво глинозему (напівфабрикат для одержання алюмінію), на одну тонну якого витрачається 3 тонни умовного палива, віскозного шовку (15 т.у.п.), випічка хліба (2 т.у.п.), виплавляння нікелю (50 т.у.п.), виробництво соди (0,5 т.у.п.), синтетичного каучуку, целюлози, цементу, скла, виплавляння цинку тощо.
Паливомісткі види виробництва розташовуються поблизу паливних баз. Наприклад, у Костянтинівці (Донбас) є великий завод з виробництва цинку. Транспортні витрати на перевезення руди в цьому випадку менші, ніж на перевезення палива. Аналогічний завод, що працює на місцевому кузнецькому вугіллі й привезеній руді, є у м. Бєлово (Кемеровська область). А от глиноземний завод у Миколаєві побудований на розхресті: імпортні боксити вивантажуються у порту, куди також підвозиться донецьке вугілля. Оскільки Миколаїв розташований неподалік від Донбасу, такі перевезення виправдані.
Щодо таких паливомістких видів виробництва, як содове, випуск синтетичного каучуку, целюлози, то вони тяжіють до сировини, бо для їхнього одержання треба набагато більше сировини, ніж палива. Як виняток з цього правила можна назвати завод синтетичного каучуку в Темиртау (Казахстан), який працює на карагандинському вугіллі.
Особливе місце серед паливомістких галузей належить теплоелектростанціям. Для ДРЕС потужністю 3 млн кВт (таку потужність має низка теплоелектростанцій у Донбасі й Придніпров'ї) треба приблизно 6,5 млн т.у.п: на рік. Зрозуміло, що ДРЕС, які обслуговують широке коло споживачів електроенергії, повинні розташовуватись поблизу джерел палива. Оскільки передавати електроенергію на великі відстані невигідно через чималі втрати у мережі, - ДРЕС "притягують" до себе енергомісткі виробництва. Це можна сказати про великі теплові електростанції Донецько-Придніпровського району (Придніпровська, Слов'янська, Вуглегірська тощо).
Водночас невеликі теплоелектростанції, а також ТЕЦ, які покликані постачати електроенергію й тепло населенню та звичайному (неенергомісткому) виробництву, розташовуються ближче до споживача.
3. Водний фактор
Вплив цього фактора, як і попередніх двох, основується на використанні природних ресурсів. Як правило, йдеться про прісну воду, що споживається у процесі виробництва. Вода річок та озер, які використовуються для водного транспорту, хоча і є ресурсом, - звичайно не вважається складовою частиною водного фактора.
У світі споживається величезна кількість прісної води, причому водоспоживання виявляє схильність до зростання. Основна маса води використовується у промисловому й сільськогосподарському виробництві, але пропорції споживання у різних країнах не однакові. Водоспоживання великою мірою залежить від розвитку зрошування у реґіоні: це найбільш динамічна складова у структурі споживання води. Споживання прісної води в Україні стримується її обмеженими запасами. На господарчо-питні потреби у країні витрачається 84 куб.м води у розрахунку на одну людину.
Найбільш водомістким видом виробництва є вирощуваннясільськогосподарських культур на зрошуваних землях. Так, на виробництво 1 т рису треба 8 тис.м3 води, бавовни - 5 тис.м3.
Брак води може перешкоджати розміщенню виробництва, навіть за інших сприятливих умов. Так, у Донбасі водний дефіцит стримує розвиток чорної металургії, а також деяких галузей органічного синтезу. Така сама ситуація у Карагандинському районі (Центральний Казахстан), де наявність вугілля, руд чорних і кольорових металів не цілком компенсує брак води. Водночас для виробництва целюлози, віскозного шовку існують винятково сприятливі умови у Східному Сибіру, де запаси сировини (деревина) поєднуються з дешевою електроенергією та достатком води.
4. Фактор робочої сили (трудовий)
Його дія пов'язана з демографічним потенціалом країни (реґіону) і залежить від чисельності
Loading...

 
 

Цікаве