WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРозміщення продуктивних сил (РПС) → Форми розміщення і територіальної організації продуктивних сил - Реферат

Форми розміщення і територіальної організації продуктивних сил - Реферат

елементи. Тому їх можна вважати як за форми територіальної організації виробництва, так і за форми територіальної організації та розміщення продуктивних сил.
Такі поняття, як-от ТВК, ППК, енерговиробничі цикли, технополіси, більше тяжіють до "виробництва", проте вони завжди функціонально пов'язані з довколишньою територією й розвиваються переважно завдяки їй.
Залежно від рівня концентрації ПС на території та особливостей сполучення виробництв розрізняють форми розміщення продуктивних сил.
Форми розміщення продуктивних сил - це стійкі територіально-економічні утворення, що характеризуються своєю різноманітністю, конфігурацією, складністю й взаєморозміщенням структурних елементів. Ці властивості тісно пов'язані з функціональними характеристиками даного утворення і залежать від нього.
Первісними елементами територіальної організації ПС є окремі ферми, хутори, промислові пункти, що характеризують точне розміщення ПС на території. У промислових пунктах (здебільшого у містечках) найчастіше розташовуються філії великих підприємств.
Центр - це точка, зв'язки якої з довколишньою територією функціональні.
Промисловий центр - це група промислових підприємств, взаємопов'язаних спільними допоміжними виробництвами, а у низці випадків - спільністю технологічного процесу, що мають єдину систему розселення і обслуговуються спільною інфраструктурою.
Вузол - це територіальне сполучення об'єктів, що відіграють певну роль у розвитку даної території.
Промисловий вузол - це локальне виробничо-територіальне сполучення, де підприємства поєднуються тісними виробничими й виробничо-технологічними зв'язками, спільністю транспортно-географічного розміщення, загальними системами інфраструктури й поселень для найефективнішого використання природних, матеріальних і трудових ресурсів.
Виробничий комплекс - це поєднання підприємств, об'єднаних виконанням єдиної господарської функції та взаємопов'язаних тісними виробничими стосунками таким чином, що вилучення якихось компонентів або порушення зв'язків знижує ефективність комплексу, обмежує або унеможливлює виконання господарських функцій.
Територіально-виробничий комплекс - це взаємозумовлене поєднання підприємств на певній території, за якого ефект досягається завдяки вдалому добору підприємств згідно з природними та економічними умовами.
Район - це територія, що відрізняється від інших територій за сукупністю складових частин, які характеризуються єдністю, взаємозв'язком та цілісністю, котра є об'єктивною умовою, закономірністю раціонального розвитку даної території.
Технополіс - це науково-технічний центр, що забезпечує створення та впровадження нових розробок.
Портово-промисловий комплекс - це об'єднання на одній території морських портів, промислових підприємств, приморських поселень, соціально-виробничої інфраструктури, розміщення яких у прибережній зоні зумовлене експлуатацією природних ресурсів прилеглої території та акваторії, забезпеченням зовнішньоекономічної та інших різновидів діяльності.
2. Поняття про територіальний поділ праці. Вплив територіального поділу праці на структуру господарства
Територіальний поділ праці (ТПП) - процес виробничої спеціалізації території, зумовлений посиленням міжреґіональної кооперації, обміном спеціалізованою продукцією та послугами. Це просторовий вияв поділу суспільної праці взагалі, зумовлений економічними, соціальними, природними, національно-історичними особливостями різних територій та їхнім географічним положенням; один з факторів підвищення продуктивності праці. Ступінь ТПП залежить від рівня суспільного поділу праці у даній країні й, таким чином, може відбивати ступінь розвитку її продуктивних сил.
Власне, в основі ТПП лежать природні умови й ресурси, різноманітність територій, а також відмінності між народами, що там мешкають, та історично сформованими навичками праці. Внаслідок цього виготовлення одного й того самого продукту на одній території потребує менших витрат праці, а на іншій - більших. Тим-то доцільно зосередити зусилля на виробництві саме того продукту, витрати на який нижчі, відмовившись від виробництва деяких інших продуктів, виробництво яких ефективніше на інших територіях. Водночас продукти, яких бракує, можна одержати в обмін на свої.
У межах однієї країни, виокремлюють внутрішньорайонний поділ праці (спеціалізацію окремих виробництв усередині економічного району) та міжрайонний поділ праці (спеціалізацію районів та обмін товарами між ними).
Природні умови є об'єктивними передумовами для появи й розвитку ТПП. Ю. Саушкін виділив шість різновидів ТПП:
1. Генеральний - між країнами й великими економічними районами. Наприклад, між Далекосхідним районом Росії та Японією - за експортом до останньої деревини й кам'яного вугілля. Між Західно-Сибірським економічним районом Росії та Україною - за експортом нафти й газу.
2. Внутрішньорайонний - між промисловими вузлами й містами. Часто-густо в одному з них розташовується головне підприємство, а в іншому - його філії. Або з одного центру до іншого йдуть комплектувальні вироби.
3. Довкола економічного центру (міста, комбінату). Приклади можуть бути ті самі, що й у попередньому ТПП. Крім того, тут доречно згадати про приміське сільське господарство й поставки його продукції до економічного центру. Економічний центр може давати довкіллю кваліфіковані кадри, техніку, добрива, нафтопродукти, обладнання, а також переробляти сільськогосподарську продукцію.
4. Постадійний, за якого стадії виробничого процесу територіально роз'єднані (ловіння риби - переробка - консервування, копчення, соління).
5. Фазовий - одна й та сама продукція (наприклад, фрукти) надходить до центрів з різних місць протягом року.
6. Епізодичний - райони або країни обмінюються якимись товарами не постійно.
За науково-технічного поступу географічний поділ праці набуває низки специфічних рис: ускладнюється територіальна спеціалізація господарства, а також галузева, функціональна, розселенська та техногенна структури; прискорюється територіальна концентрація господарської діяльності, розвиваються нові форми територіальної організації виробництва.
Задля оцінки ефективності спеціалізації конкретної території розраховують коефіцієнти спеціалізації, локалізації, міжрайонної товарності, душові показники тощо.
Одержання дешевого продукту в районах з найсприятливішими природними та економічними умовами спричинюють спеціалізацію районів.
, (1)
де С - загальний рівень спеціалізації району (реґіону); Р - сукупний суспільний продукт, створений урайоні, у вартісному вираженні; РВ - частина сукупного суспільного продукту району (реґіону), що вивозиться за його межі (у вартісному вираженні).
Галузі спеціалізації обраховують за допомогою коефіцієнта локалізації, середньогалузевого відсотка, коефіцієнта виробництва продукції району (реґіону) на душу населення.
Середньогалузевий відсоток обчислюється за формулою
Kd = ,
де n - число галузей у регіоні. Їх може бути будь-скільки : 2-10-15, кожна з них виробляє певний відсоток валової продукції (ВП) та утримує певну кількість робітників (КР). Наприклад, коли галузей 15, то Р = 100% : 15 = 6,67%. Таким чином, до галузей спеціалізації даного регіону належать ті, у яких частка (di) вище середньогалузевого ( тобто 6,67%).
di > Р
Коефіціент душового
Loading...

 
 

Цікаве