WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРозміщення продуктивних сил (РПС) → Розміщення земельних ресурсів України - Курсова робота

Розміщення земельних ресурсів України - Курсова робота

ґрунтових вод. Потужність їх менша порівняно з типовими чорноземами і становить 60-80 см. Вміст гумусу у верхньому шарі змінюється від 4- 5 до6,5%.
Південні чорноземи поширені в північній частині Причорноморської низовини, Степовому Криму. Ці ґрунти утворилися в умовах посушливого клімату, під розрідженими ковилово-типчаковими степами. Тому потужність гумусу в них менша порівняно із звичайними чорноземами. Гумусовий шар чорноземів невеликий, близько 25 см. Материнськими породами є лес і червоно-бурі глини. Вміст гумусу у верхньому горизонті 3,0- 3,5%. Темно-сіре забарвлення ґрунту спостерігається до глибини ЗО- 50 см. А на глибині 90- 120 см залягає суцільний водонепроникний горизонт. Це погіршує агрономічні властивості цих ґрунтів. Вони містять від 3,5 до 5,0% гумусу у верхньому шарі. Для вирощування сільськогосподарських культур на цих ґрунтах потрібне зрошення.
Чорноземи на продуктах вивітрювання твердих порід поширені на Донецькій височині, в Степовому Криму і передгір'ях Кримських пасом. Гумусовий горизонт їх має буруватий відтінок, в ґрунті наявний щебінь материнських порід. Родючість цих грунтів порівняно з іншими чорноземами є нижчою.
На півдні Причорноморської низовини та в північній частині Степового Криму, де кліматичні умови посушливі, поширені темно-каштанові і каштанові грунти, їх гумусовий горизонт має потужність 40-50 см. Вміст гумусу у верхньому горизонті становить 3,0- 4,5%.
На півдні, в районах із субтропічним кліматом в нижньому поясі південного схилу Кримських гір до висоти 300 м поширені коричневі ґрунти. На породах червоного кольору ґрунти отримують червоно-коричневе забарвлення. Вони утворилися під розрідженими лісами і чагарниками, трав'янистою степовою рослинністю на продуктах вивітрювання карбонатних порід. Названі ґрунти формуються в умовах недостатньої (в теплий період) зволоженості. Гумусовий горизонт має сірувато-коричневий колір до глибини 25-33 см. Вміст гумусу у верхньому шарі становить 5-7%. На крутих схилах ці ґрунти піддаються змиву водами атмосферних опадів. В цьому ж поясі поширені червоно-коричневі ґрунти, що утворились під трав'янистою рослинністю. Вміст гумусу в їх верхньому шарі 3,0- 3,5%, вони щебенюваті. Грунти придатні для садів і виноградників.
Лучні та болотні ґрунти не в повній мірі підпадають під зональний принцип розміщення, хоча найкращі природнокліматичні умови для їх формування і функціонування є саме в зонах достатнього зволоження, тобто в західних і північних (поліських) районах України. Для них властивий процес оглеєння у зв'язку з формуванням в умовах високого рівня ґрунтових вод (1,5-3м). Для степових районів лучним і болотним грунтам властиве засолення.
У заплавах річок та зниженнях значні площі займають дернові грунти. Ці грунти утворилися під лучною рослинністю при неглибокому заляганні ґрунтових вод. Вміст гумусу у верхньому горизонті лучних грунтів становить 3-6%, вони багаті на поживні речовини.
Лучні грунти формуються при значному зволоженні. У зоні мішаних лісів, долинах річок, на межирічих зниженнях поширені болотні фунти. Серед болотних грунтів найбільш поширеними є болотно- мінеральні, мулувато-глейові, перегнійно-глейові підтипи, а також підтипи з прошарками різної товщини торфу (торфувато-глейові, торфово-глейові і торфовища). Потужність торфового шару може бути різною (10-500 см і більше). Всі лучні та болотні грунти вимагають для їх раціонального використання осушувально-зволожувальних водних меліорацій. Та великі масштаби переважно осушувальних меліорацій, які інтенсивно велися на Україні, особливо на Поліссі, не завжди забезпечували позитивні результати. Це пояснюється тим, що формування меліоративної мережі значно випереджувало спорудження водоакумуляційних систем. Як наслідок, мало місце переосушення земель, а в період інтенсивних опадів вода затоплювала великі площі. Дотримання науково обґрунтованих підходів щодо водної меліорації набуває за цих умов першочергового значення.
Особливої уваги заслуговує в державі проблема раціонального сільськогосподарського освоєння солонців, солончаків і солодів. Це пояснюється тим, що площа названих земель, особливо засолених за останні роки поступово розширюється, що, в свою чергу, зумовлює скорочення фонду найбільш продуктивних земель. Приріст площ солонців і солончаків відбувається насамперед за рахунок нових ділянок, які в результаті нераціонального використання при підтопленні земель внаслідок неефективного ведення господарства переходять з категорії продуктивних у категорію малопродуктивних. Особливо інтенсивно відбувається цей процес поблизу великих дніпровських водойм у південній і центральній частинах України, а також на поливних землях. Там розташовані значні масиви земель з підвищеним вмістом солей, зрошення яких призводить до виносу солей мінералізованими ґрунтовими водами і акумуляцією їх в поверхневих шарах грунтів.
Механізм формування солончаків достатньо вивчений: грунтові води, що проходять вгору через насиченні солями грунтово творчі породи, на поверхні випаровуються, де і осідає шар солі. Солончаки поширенні в південній частині України. В цілому території, зайняті солончаками, порівняно невеликі.
Більшу площу займають у державі солонці, засолення яких значно менше, ніж солончаків. Ці грунти характеризуються невисокою водопроникливістю та високим ущільненням солонцевого горизонту, формування якого зумовлено значним вмістом увібраного натрію.
Найбільш ефективними заходами по розсолонцюванню та, відповідно, поліпшенню агрофізичних властивостей солонців і сильно-солонцюватих грунтів є меліоративна плантажна оранка на глибину 60 см, яка сприяє виорюванню на поверхню карбонатів кальцію та гіпсу. Це зумовлює витіснення з увібраного комплексу солонців натрію та заміщення його кальцієм. Таке механічне руйнування щільного солонцевого горизонту і хімічна самомеліорація (заміщення натрію кальцієм) приводить до різкого поліпшення водно-фізичних властивостей грунту і підвищення урожайності сільськогосподарських культур. В добре промитих засолених грунтах реакціях ґрунтового розчину стає нейтральною і навіть кислою, відсутні легкорозчинні солі, підвищується їх потенціальна родючість.
Ґрунтовий покрив, як уже відмічалося, тісно взаємопов'язаний з іншими елементами природного середовища, і його особливості найбільш рельєфно проявляються у різних природних зонах.
Розташована на півночі України Зона змішаних лісів збігається з Поліссям. У його межах переважають дерново- слабо- та середньо-підзолисті грунти: на них припадає близько 60% усієї території зони. Ці грунти в більшості оглеєні та відносно бідні поживними речовинами. Розораність названих грунтів досить висока. Друге місце (20% території) посідають дернові та лучні грунти, розташовані на знижених ділянках рельєфу, їх використовують переважно як сіножаті та пасовища. Близько 10% площі Полісся припадає на торфовища та торфо-болотні грунти. Усі вони, як
Loading...

 
 

Цікаве