WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРозміщення продуктивних сил (РПС) → Розміщення земельних ресурсів України - Курсова робота

Розміщення земельних ресурсів України - Курсова робота

безкарбонатній основі, мають підвищену кислотність ґрунтовогорозчину. Дерново-підзолисті утворилися на водно-льодовикових, льодовикових та глинистих річкових, піщаних та супіщаних відкладах під мішаними дубово-сосновими лісами і поширені на річкових терасах, моренних і піщаних рівнинах. В Україні найбільш поширені ґрунти середнього і слабкого ступеня опідзолення. Під заболоченими лісами чи на післялісових луках формкються їх оглеєні відміни. Розріз (профіль) цих ґрунтів поділяється на добре виражені горизонти, верхній гумусовий шар незначний - 18-24 см. Дерново-підзолисті грунти бідні на гумус, його вміст у верхньому горизонті становить тільки 0,7-2,0 %.Для підвищення їх родючості вносять органічні і мінеральні добрива. Дерново-підзолисті ґрунти завдяки вмісту в них сполук заліза та алюмінію мають кислу реакцію ґрунтового розчину. Для покращення умов росту сільськогосподарських культур їх вапнують. На зволожених місцевостях під сосновими лісами (борами), а також на піщаних терасах заплав зустрічаються дерново-борові ґрунти. Ці ґрунти (без впровадження певних агротехнічних заходів) характеризуються низьким вмістом гумусу, несприятливими фізичними властивостями, відносно низькими врожаями. В межах виходу на поверхню відкладів крейди на Поліссі, особливо в його західній частині, сформувались одні з найбільш родючих грунтів, якими є дерново-карбонатні (вони ще відомі під назвами перегнійно-карбонатні або рензини).Дерново-карбонатні ґрунти малопотужні, щебенюваті.
Бурі лісові (буроземи) і буро-підзолисті грунти поширені в межах лісової смуги вертикальних зон Карпат і Криму, а також у Передкарпатті та Закарпатті, дуже рідко на Опіллі. В Українських Карпатах характер ґрунтового покриву змінюється з висотою. Формуються в умовах достатньої зволоженості, відносно тривалого теплого періоду, переважно з участю мікроорганізмів під листяними або шпильковими лісами. В районах низькогір'я Карпат і в Передкарпатті поширені підзолисто-буроземні, буро-підзолисті, лучно-бурі оглеєні грунти.
Лучно-бурі ґрунти утворились під лучною і деревною рослинністю на алювіальних відкладах. Вміст гумусу в їх верхньому шарі становить - 3-5%. Площі з цими ґрунтами використовуються під сіножаті і пасовища.
У Передкарпатті поширені буро-підзолисті і поверхнево-оглеєні грунти. Явище поверхневого оглеєння зумовлене значним атмосферним зволоженням і застоюванням води на поверхні. Ці ґрунти кислі, природна родючість їх невелика.
У південно-західних передгір'ях поширені підзолисто-буроземні ґрунти. Вони мають буруватий колір, оскільки містять сполуки заліза. Ґрунти утворились під широколистими лісами в умовах теплого і вологого клімату. В передгір'ях сприятливі умови для садівництва і виноградарства. У гірсько-лісовому поясі на висотах від 325 до 1 450 м переважають бурі лісові ґрунти. Вони сформувалися під широколистими і хвойними лісами на продуктах вивітрювання гірських порід. Гумусовий горизонт їх має потужність від ЗО до 40 см. Ці грунти щебенюваті , містять 2,5- 4,0% гумусу, кислі придатні для вирощування сільськогосподарських культур. На північно-західних схилах над бурими лісовими грунтами вузькою смугою поширені гірсько-підзолисті грунти. Вони мають невелику потужність, характеризуються значною щебенюватістю.
Вище лісового поясу на плосковершинних схилах хребтів і вершинах поширені гірсько-лучні і гірсько-торфові грунти. Вони утворилися під лучною рослинністю в умовах надмірного зволоження на пісковикових породах. Гірсько-торфові ґрунти мають незначний торфовий горизонт.
У Лісостеповій зоні, а також у південних районах Полісся розміщені перехідні від дерново-підзолистих до чорноземних грунтів - сірі лісові. Сірі лісові ґрунти сформувалися на лесових породах під широколистими лісами. Залежно від інтенсивності прояву лісового чи степового процесу грунтотворення вони поділяються на ясно-сірі і темно-сірі опідзолені підтипи. Ясно-сірі та сірі лісові ґрунти мають також добре помітний поділ свого профілю на горизонти, їх верхній (гумусовий) горизонт сірого кольору, в ньому міститься 2,5- 3,0% гумусу.
На заболочених масивах формуються сірі лісові оглеєні ґрунти. Регулювання водного режиму цих ґрунтів є важливим напрямом підвищення їх родючості.
Темно-сірі опідзолені грунти на відміну від сірих лісових мають потужніший гумусовий горизонт, під яким простежується білуватий прошарок. Вміст гумусу в них становить 3,5- 4,5%, вони багатші, ніж сірі лісові ґрунти, на поживні речовини, такі, як азот, калій, фосфор.
Великого поширення в Україні набули чорноземні та каштанові грунти. Найродючіші з них - чорноземи, поширені у лісостеповій і степовій зонах України. Чорноземи займають найбільшу площу в Україні (під ними зайнято близько 60% усіх сільськогосподарських угідь держави). Вони широкою смугою (в межах Лісостепу і Степу) простягаються зі сходу на захід. Це найродючіші грунтові різновиди України: вони багаті гумусом (4- 9%), темно-сірого кольору; їх товщина досягає 1- 1,5 м .Чорноземи утворилися під трав'янистою рослинністю на карбонатних лесових породах. Завдяки трав'янистій рослинності і невеликій кількості опадів, які не можуть вимити поживні речовини, що утворюються з решток рослин, вони накопичуються в грунті. Тому чорноземи мають потужніший, ніж всі інші грунти, гумусовий горизонт, з яким пов'язана їх висока родючість. Формування різних підтипів чорноземів суворо підпорядковане широтній географічній зональності. Так, в межах Лісостепу формуються чорноземи опідзолені та чорноземи типові мало- і середньогумусні, в Північному Степу-чорноземи звичайні, Центральному Степу- чорноземи південні, чорноземи на продуктах вивітрювання твердих порід. В сухому Південному Степу поширені темно-каштанові ґрунти, а в арідних умовах причорноморських і присиваських степів - навіть каштанові.
Опідзолені чорноземи займають значні площі в північній частині лісостепової зони, поширені на Волинській, Подільській, Придніпровській, середньоросійській височинах. Вони зовні подібні до темно-сірих опідзолених грунтів, але мають потужніший гумусовий горизонт, у них більший вміст гумусу- 3,5- 5,5%.Опідзолені чорноземи утворилися в процесі природного заростання степових просторів широколистими лісами. Вони мають добрі агрономічні властивості, є родючими.
Типові чорноземи утворилися під лучними степами та в умовах періодичного промивного режиму, що сприяло глибокому проникненню в них коріння і вологи. Тому їх гумусовий горизонт досягає глибини 120- 150 см, а весь ґрунтовий профіль однорідний: має темне забарвлення, інтенсивність якого з глибиною зменшення. Ці ґрунти мають зернисту структуру, містять у верхньому шарі від 3 до 6% гумусу. Родючість їх також є високою. Типові чорноземи займають лівобережну частину Лісостепу.
Звичайні чорноземи поширені в північній частині степової зони. Вони утворилися під різнотрав'ями і типчаково-ковиловими степами за умов посушливого клімату, глибокого залягання
Loading...

 
 

Цікаве