WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРозміщення продуктивних сил (РПС) → Нова регіональна економічна політика в Україні: проблеми і перспективи розвитку - Реферат

Нова регіональна економічна політика в Україні: проблеми і перспективи розвитку - Реферат

центральних місць.
У результаті цих взаємодій, незважаючи на постійне підтягування периферії, розрив між нею і центром зберігається. Контрасти "центр - периферія" надають імпульс виникненню і відтворенню територіальної нерівності, що підсилюється нерівномірністю економічного росту.
Центр і периферія світового господарства
Географічне положення центральної області світового економічного центру змінювалося в ході історичного розвитку. У той час, коли власне світового господарства як системи загальних економічних зв'язків, ще не існувало, у кожнім регіоні існував свій локальний економічний центр. З розвитком транспорту і залученням до сфери єдиних товарно-грошових відносин світового простору домінуюче положення у світовій економіці стали займати метрополії, що експлуатували великі колонії.
Західна Європа об'єктивно є основою й історичним центром промислової революції, а значить ініціатором початку індустріалізації. Протягом тривалого періоду європейські колоніальні держави зосереджували основну частину світового економічного потенціалу, упроваджували нові технології і форми організації праці. Розвиток промисловості відбувався як ушир, за рахунок виникнення нових центрів в аграрних районах, так і всередину, за рахунок зміни набору провідних галузей і їхньої реорганізації у старопромислових районах. З метрополій координувався процес освоєння світового простору, контролювалися основні транспортні шляхи. Європа, яка започаткувала сучасну індустріалізацію, перетворювалася на глобальний економічний і політичний центр.
Для проведення регіональної політики на загальнодержавному рівні таке упорядкування має також велике практичне значення, тому що без вирішення цієї проблеми не можна з достатньою повнотою визначити соціально-економічний рівень розвитку територій і прийняти правильне рішення про виділення субвенцій і кредитів, необхідних їм для розвитку. До такого висновку керівництво ЄС прийшло більше десятиліття назад. Держави Євросоюзу накопичили до цього часу багаторічний досвід адміністративно-територіального упорядкування, перш ніж у 1988 році розпочали введення єдиної системи класифікації території. Вона проведена, виходячи з інтересів євросоюзної регіональної політики, яка гостро потребувала точної статистики, що піддається порівняльним оцінкам. Тому саме поняття "регіон" адміністрація ЄС тлумачить не просто як географічно виокремлену частину поверхні землі, а як адміністративно-виокремлену частину даної території (наприклад, країни).
Система єдиної класифікації NUTS (від фр. la nomenclature des unites territoriales statistiques - номенклатура одиниць територіальної статистики) заснована саме на такому підході. Створена для статистичних і фінансових цілей, вона не "скасовує" адміністративно-територіального розподілу в будь-яких країнах Євросоюзу. У ньому немає однакового, обов'язкового для всіх держав-членів, адміністративного розподілу. Система NUTS служить базою для порівняння рівнів соціально-економічного розвитку. Вона дозволяє оцінювати і порівнювати ефективність регіональної політики різних територій. NUTS поділяє територіальні одиниці ЄС на 5 категорій (рівнів). Три з них - NUTS-1, NUTS-2, NUTS-3 - регіональні, а NUTS-4 і NUTS -5 - місцеві одиниці регіональної статистики.
Пізніше конкуренцію Західній Європі склали США і Японія: на початку ХХ ст. роль світового лідера перейшла до Нью-Йорка, потім - у Тихоокеанський регіон (вісь Лос-Анджелес - Токіо). Моноцентрична система трансформувалася в поліцентричну, причому нові центри, не обтяжені застарілими основними фондами, створеною системою розселення та іншими факторами інерції, сталі випереджати Європу.
З 60-х рр. ХХ ст. протистояння економічно розвинутих країн (центр) - країнам, що розвиваються (периферія), одержало назву "Північ-Південь", виходячи з їхнього географічного положення. Центр і периферію відрізняє перевага специфічних процесів: центр експлуатує - периферія експлуатована; у центрі - більш високий рівень заробітної плати і диверсифікована структура економіки, застосування прогресивних технологій у всіх галузях. Світову периферію завжди утворювали бідні відсталі країни, слабко залучені у товарно-грошові відносини зі слабко розвинутим поділом праці і дешевим життям - індикатором низького рівня розвитку. На глобальному рівні функції центру виконує група провідних промислово розвинутих країн, де зароджуються ключові напрямки науково-технічного прогресу, знаходяться головні центри прийняття рішень.
Стосовно них напівпериферією з великою часткою умовності можна вважати країни средньорозвинутого капіталізму (Іспанія, Португалія, Греція, Ірландія) і так звані нові індустріальні країни (Південна Корея, Тайвань, Сингапур та ін.), промисловість яких виросла в 1970-80-і рр. за рахунок трудомістких виробництв, за рівнем і темпами розвитку до них близькі країни Східної Європи, Росія і Китай. Напівпериферія світового господарства поступово розширюється; до неї наближаються Малайзія, Індонезія, Таїланд, Філіппіни з їхньою дешевою працею, а також Кувейт, Ірак, Лівія, Алжир з їх нафтовими капіталами.
У ході економічного розвитку людства - у доіндустріальний, індустріальний і постіндустріальний періоди економічне значення головних структурних підрозділів економіки - частка у ВВП і чисельність зайнятого в них населення знаходилася в постійній динаміці (рис. 3).
Рис. 3. Динаміка зміни частки пріоритетних видів діяльності у світовій економці
Частка сільського господарства, яке тривалий період в історії людства відігравало провідну роль в економіці за чисельністю зайнятих і обсягами виробленої продукції, має тенденцію до постійного скорочення. Так, у найбільш економічно розвинутих країнах до кінця ХХ століття, частка сільського господарства у ВВП скоротилася в США до 2%, у Великобританії до 1%, ФРН і Японії до 3%.
Частка промисловості постійно зростала, досягши піку в індустріальний період, під час бурхливого розвитку гірничодобувної промисловості, будівництва нових заводів і фабрик, нарощування виробничих потужностей, росту споживання енергії усіх видів і, як наслідок - різкого загострення екологічних проблем.
Частка сфери послуг в умовах переходу до постіндустріальної, а значить інформаційної моделі економіки розвитку постійно зростає. У структурі послуг на перше місце виходять фінансові, зокрема, банківські послуги, страхові, друге місце належить сфері виникнення і поширення нових знань і інновацій.
Відповідно до статистичних даних ВТО іЮНКТАД, світовий ринок технологій промисловості в 2003 році оцінювався майже 2660 млрд. доларів США. Найбільший його сегмент - ринок обладнання й устаткування склав майже 2300 млрд. доларів США, ринок ліцензій і патентів і ринок науково-технічних послуг склали, відповідно, майже 77 і 205 млрд. доларів США (рис. 4):
Рис. 4. Динаміка структури світового ринку технологій у 2003 році, млрд. дол. США
Ринок науково-технічних послуг також має тенденції до зростання. Ріст обсягу цього сегмента світового ринку технологій у 2003 році відносно 2002 р. склав 7%. Провідними експортерами цього ринку в 2003 році були: США - 55,3 млрд. дол. (33 %), Великобританія - 35,3 млрд. дол. (21 %), Німеччина - 31,7 млрд. долл. (19 %), Франція - 21,0 млрд. дол. (12,35 %), Японія 19,7 млрд. дол. (11,6 %), Італія - 15,7 млрд. дол. (9 %) - країни, що є членами ВТО. Треба відзначити високі темпи нарощування експорту науково-технічних послуг Китаєм у 2 рази і Кореєю на 60 % відносно 2002 року, що свідчить про ріст
Loading...

 
 

Цікаве