WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРозміщення продуктивних сил (РПС) → Інтеграція України в сучасну світогосподарську систему - Реферат

Інтеграція України в сучасну світогосподарську систему - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
"Інтеграція України
в сучасну світогосподарську систему"
ПЛАН
1. Світові інтеграційні процеси. Місце України в світовій інтеграції
2. Проблеми і перспективи України на шляху до світової економічної інтеграції
Використана література
1. Світові інтеграційні процеси.
Місце України в світовій інтеграції
У континентальній економічній інтернаціоналізації на початку нового тисячоліття чітко вимальовуються три основних зони: американська, європейська та азіатсько-тихоокеанська. Саме між ними у подальшому й розгортатиметься гостра конкуренція і перерозподіл сфер впливу. Основна конкурентна боротьба зосереджується на найновіших галузях наукоємного та техноємного виробництва. Йдеться про посилення протекціонізму передових напрямів світової економіки з боку розвинутих країн.
За останні півтора десятиліття в світі за умов поглиблення інтернаціоналізації господарського життя спостерігаються тенденції до зростання регіоналізму та створення крупних торгівельних блоків, підвищення ролі регіональних економічних угруповань. Країни з близькими рівнями техніко-економічного розвитку, по суті, приречені на обмін одна з одною різноманітними варіантами однотипних готових виробів, тому між ними інтенсивно розвивається внутрішньогалузева торгівля.
У розвитку світових інтеграційних процесів нині спостерігаються дві основні тенденції. По-перше, одержала широке визнання концепція так званого "відкритого регіоналізму", тобто регіональної інтеграції, підгрунтям якої є низькі митні бар'єри та відкритість для світового ринку. По-друге, модель розвитку, орієнтована на досить ємні національні ринки з одночасною реалізацією на зовнішньому ринку стратегії багатосторонніх відносин. Орієнтація на загальну диверсифікацію торгівельних зв'язків сьогодні досить обмежена, що спричинено передусім істотним посиленням міжнародної конкуренції, зростанням державної підтримки експорту, протекціоністськими заходами стосовно національних товаровиробників у ряді зарубіжних країн, труднощами переговорів у рамках ГАТТ/СОТ.
Яскравий приклад відмови від цієї стратегії продемонстрували на початку 90-х років Аргентина і Бразилія, які в минулому не були зацікавлені в регіональній інтеграції, хоча і брали участь у ЛАІ, а в 1991 р. заснували економічне угруповання МЕРКОСУР. Темпи створення зони вільної торгівлі та митного союзу в рамках цієї організації за перших чотири роки існування (1991-1995) були оцінені світовою спільнотою як безпрецедентні у світовій практиці.
Однак жодна з цих концепцій, на наш погляд, не прийнятна для української економіки. Цьому є кілька причин. По-перше, відсутність ємних національних ринків, які нині лише формуються. Виробники східноєвропейських постсоціалістичних країн, втративши ринок країн-членів РЕВ, на початковому етапі не допускали на національні ринки виробників пострадянських республік, тому "позбавилися" і ринку РЕВ, і єдиного національного ринку. По-друге, економічний розвиток пострадянських республік свідчить, що низькі митні тарифи в умовах економіки, що трансформується, призводять до втрати національних ринків унаслідок постійного жорсткого натиску конкурентів як із розвинутих країн, так і з Польщі, Туреччини, Китаю, країн АСЕАН. За таких умов та коли економіка, орієнтована головним чином на поставки сировини і товарів з низьким ступенем обробки, можна потрапити в глибоку залежність від іноземного капіталу і світового ринку, втратити економічний суверенітет.
Інтеграція України в західну економіку вкрай проблематична, оскільки яскраво простежується відносна відокремленість країн з розвинутою ринковою економікою від інших. Розвинуті країни дедалі більше "замикаються" одна на одну. Низка чинників стимулює їх внутрішньогрупове співробітництво, ввійти в яке непросто. Західні країни вже поділили або встановили сфери впливу на світових ринках, створили досить стійкі структури міжнародного поділу праці й технологічної взаємодії. Крім того, через низьку якість і застарілість основної маси промислового потенціалу України не завжди можливо застосовувати у виробництві сучасні західні технології, досягати високих якісних характеристик виробів. Вони відрізняються від західних стандартів якості продукції, системи метричних стандартів.
Характер розвитку інтеграційних процесів у рамках СНД теж не може задовольнити Україну. Сукупний товарообіг між країнами СНД відчутно скорочується. І справа тут не стільки у відцентрових тенденціях, скільки в техніко-економічній непідготовленості більшості країн СНД до реінтегрування на новій, ринковій основі. Виявилася нежиттєздатною значна частина колишньої системи науково-виробничої спеціалізації і кооперування.
Відбувається переоцінка ставлення до СНД як до інтеграційної структури, переглядаються колишні економічні зв'язки з погляду доцільності, вигоди і зиску і на мікрорівні - підприємствами. Інтеграційний процес на макрорівні обумовлюється узгодженням на міждержавному рівні структурної, науково-технічної, соціальної та зовнішньоекономічної політики, чого досі не спостерігається в рамках СНД.
Члени Співдружності підписали понад 800 міждержавних документів - угод, конвенцій, меморандумів тощо, тобто основа договірно-правової бази розвитку співробітництва вже створена. Проте й досі ця інтеграційна якість не отримала практичного відображення в організаційній структурі та механізмах роботи Співдружності. Свідчення цьому - зниження зовнішньоторговельного обороту країн СНД (табл. 1).
Внутрішніми загрозами у сфері техніко-економічних відносин є низька частка торгівлі Україною машинами, устаткуванням, готовими виробами (а загалом - інформаційно та інтелектуально насиченою продукцією), ліцензіями, інжінірінговими та управлінськими послугами, втрата традиційних ринків збуту продукції машинобудування внаслідок її неконкурентоспроможності, майже повна відсутність участі у міжнародному поділі праці з країнами далекого зарубіжжя та незначна з країнами близького зарубіжжя, значна втрата внутрішнього ринку внаслідок ввезення в країну іноземних товарів нерідко сумнівної якості і придушення внаслідок цього вітчизняного товаровиробника тощо.
В межах технологічного способу виробництва найбільшими загрозами для України є низька продуктивність праці (за цим показником наша держава відстає від розвинутих країн світу майже у 20 разів), висока енергомісткість продукції (у 1999 році енергомісткість в Україні становила 1,91 кг ум.п. на 1 дол. ВВП, тоді як у країнах ЄС - 0,2 кг), матеріаломісткість, фондомісткість, надмірно висока частка базових галузей (у 1999р. на металургію, паливну промисловість, хімію і енергетику припадало 59%, тоді як у 1991р. - 25,6%; за цей час частка машинобудування скоротилася з 30,7 до 13,8%)[5], надмірно велика частка технологічного способу виробництва, що базується на ручній праці (понад 40%), на машинній праці, але з низькою якістю техніки (майже 50%) та незвичайно низька на автоматизованій праці не належної якості (менше10%), а отже майже всеохоплююча технологічна відчуженість працівників від засобів виробництва, відсутність могутніх національних компаній, які могли б конкурувати з іноземними ТНК, глибока екологічна криза, продовольча криза та ін. Про наявність продовольчої кризи засвідчує, зокрема той факт, що середня кількість ккал, що
Loading...

 
 

Цікаве