WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРозміщення продуктивних сил (РПС) → Аграрна політика України на шляху інтеграції у світове середовище - Реферат

Аграрна політика України на шляху інтеграції у світове середовище - Реферат

однаково, все одно будуть нетто-втрати при внесенні змін у політику уряду. В деяких випадках безповоротні втрати дуже незначні, але в інших, наприклад при утриманні цін, - досить великі. Такі безповоротні втрати є формами економічної неефективності й мають бути враховані при розробці та впровадженні інструментів аграрної політики.
Аграрна політика має справу з цілеспрямованими і свідомими діями уряду, покликаними досягти результатів, зіставних із громадською думкою або концепцією щодо кінцевого результату. Прогресивні аграрні політики - це дії уряду, спрямовані на поліпшення інфраструктури індустрії виробництва продуктів харчування. Такі форми державних політик, як підтримка цін на сільськогосподарську продукцію та підвищення прибутків аграрних товаровиробників, ставлять за мету досягти кращих результатів у вищеназваних випадках порівняно з вільним ринковим розподілом.
Аграрна політика існує тому що існує уряд. Вона - невід'ємна складова державного устрою. Певний вид політики повинен прийматися й застосовуватися тоді, коли цього бажає більшість членів суспільства, яка голосувала за політичних кандидатів, що поділяють думку своїх виборців і спроможні сформувати організації, які через політичні процеси досягнуть поставленої мет. Ось чому ми маємо аграрну політику й чому так важливо її вивчати.
Однією з основних складових національної безпеки України є економічна безпека. Надійне забезпечення країни продукцією сільського господарства, використання наявного експортного потенціалу агропромислового комплексу - важливі завдання загальнонаціонального масштабу. Цим зумовлюється особливе, стратегічне значення аграрної реформи в процесі реформування економіки країни у цілому.
Від ефективності аграрної реформи значною мірою залежать хід і результати ринкових перетворень, оскільки 32% населення проживає у сільській місцевості, в аграрному секторі сконцентровано майже чверть виробничих фондів, виробляється близько 14% річного обсягу товарів і послуг. У документах, що визначають стратегію політики реформування в Україні, сказано, що саме аграрна політика має бути провідною ланкою, стимулюючим фактором прискореної ринкової трансформації економіки.
Україна має значний потенціал аграрного виробництва. Її земельні ресурси становлять 42 млн. га сільгоспугідь з переважно родючими ґрунтами чорноземного типу. Проте наявний потенціал використовується не більш як на третину. Однією з причин цього є низька економічна ефективність аграрного виробництва. Про це свідчать, зокрема, велика частка населення, зайнятого в агропромисловому виробництві (далі АПВ), та низька продуктивність праці. Якщо у країнах ЄС потреби в сільськогосподарській продукції задовольняють близько 5% загальної чисельності робочої сили, у США - 3%, то в Україні - близько 22,7%, або 4,8 млн. чоловік. На одного працівника у сільському господарстві України припадає річна валова додана вартість в 2500 USD, що у 8-16 разів менше, ніж у розвинутих країнах світу.
Таке явище стало наслідком як системної економічної кризи у країні, так і надзвичайно повільного й суперечливого процесу реформування АПВ. Навіть досягнуті, починаючи з 2000 року, позитивні зрушення істотно не змінили його економічно складного становища: основні показники сільськогосподарського виробництва нижчі від рівня 1990 року; залишаються складними соціальні проблеми - життєвий рівень селян наближається до критичної межі, оплата праці у сільському господарстві набагато нижча, ніж в інших секторах економіки, і становить у середньому 147 грн. на місяць, тоді як у промисловості - 406 грн., а в середньому по Україні - 305 грн.; не відбулося становлення ефективного власника.
Головною рисою аграрної політики в Україні у даний час є стан реформованості з певною невизначеністю стратегії ринкових перетворень, внаслідок чого сільське господарство й надалі залишається на роздоріжжі загальних дискусій щодо переваг велико- та дрібнотоварного виробництва. Не зважаючи на суттєві зміни в функціях Міністерства аграрної політики, управління сільським господарством загалом все ще не набуло ринкового характеру. Реальний шлях оздоровлення сільського господарства України i головне завдання держави полягає, по-перше, у завершенні структурно-інституціональної визначеності побудови сільського господарства, по-друге, в запровадженні раціональної системи державного управління та його підтримки й, по-третє, у переході до економічних (опосередкованих ринковими, біржовими механізмами) методів регулювання обсягів агропромислового виробництва.
Слід зазначити, що останнім часом в економічній літературі розгорнулася дискусія щодо визначення ролі держави у розвитку АПВ. Деякі економісти-аграрники відстоюють такі методичні підходи, коли в сучасних економічних умовах необхідно широко використовувати тільки переваги ринкової теорії управління, яка ґрунтується на принципах лібералізму, тоді як інші на основі оцінки реального стану виробничих процесів в аграрному секторі виступають за державний вплив на АПВ. На нашу думку, варто погодитися з тими вченими-економістами, які стверджують, що на етапі переходу до ринкової економіки пріоритетне значення повинно мати державне регулювання економіки. Його оптимальне поєднання з ринковими регуляторами в сучасних умовах зможе забезпечити найбільш прискорений вихід аграрного сектора, передусім сільського господарства, з кризи.
Ми також поділяємо думку вчених, згідно з якою для кожної конкретної країни у певний період її історичного розвитку складається одна з трьох типових ситуацій: 1) існує дефіцит сільськогосподарської продукції; 2) попит на неї і пропозиція відносно збалансовані; 3) пропозиція сільськогосподарської продукції перевищує попит на неї. Зрозуміло, що у всіх випадках держава не може проводити однакову політику відносно аграрного сектора. Перша і третя ситуації потребують активнішого втручання держави в аграрне виробництво. В Україні за останні роки з'явилася загалом позитивна тенденція нарощування виробництва сіль господарської продукції, тому в найближчому майбутньому роль держави та її органів повинна бути особливо активною і спрямованою на його стимулювання й збільшення пропозиції товарної продукції.
З другого боку, механізми державного регулювання АПВ України проявляються в аграрній політиці, яка розглядається нами як постійний процес управління аграрним сектором економіки з метою забезпечення його ефективного, конкурентоспроможного розвитку по одному або одночасно кількох політично задекларованих, економічно забезпечених і соціально захищених напрямах.
Інструменти аграрної політики, що використовуються державою, можна об'єднати у чотири групи: нормативно-правові; фінансово-економічні; організаційно-адміністративні; соціально-психологічні.
В організаційно-господарському, виробничому розумінні особлива роль у системі агропромислового виробництва належить сільському господарству оскільки саме воно є головним споживачем матеріально-технічних ресурсів промисловогопоходження, водночас
Loading...

 
 

Цікаве