WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРозміщення продуктивних сил (РПС) → Техногенне руйнування ґрунтового покриву і рекультивація порушених земель - Реферат

Техногенне руйнування ґрунтового покриву і рекультивація порушених земель - Реферат

заліснення та обводнення. З цією метою влаштовують осушувальну мережу, планують поверхню, споруджують дороги. Торфовища, вироблені гідроспособом, звичайно рекультивують для рибогосподарського використання. На них викорчовують та вивозять пеньки, планують та закладають осушувальну мережу. В Німеччині існує технологія ренатуралізації боліт і торфовищ.
4.8.5. Біологічний етап рекультивації
Біологічна рекультивація - це етап загальної рекультивації, що охоплює комплекс агротехнічних і фітомеліоративних заходів для підвищення родючості порушених земель.
Біологічна рекультивація може бути сільськогосподарською або лісовою. Сільськогосподарська рекультивація слугує для підготовки землі під ріллю, багаторічні насадження чи природні кормові угіддя. Найсуворіших вимог слід дотримувати під час біологічної й технічної рекультивації земель, які відводять під ріллю. У такому разі потрібні селективне відсипання відвалів, перекриття токсичних порід 0,5-метровим шаром глини, потенційно родючою породою завтовшки 1,5-2 м, а також поверхневим шаром ґрунту, 5-10-річний період відновлення родючості з вирощуванням багаторічних трав, внесенням високих норм органічних і мінеральних добрив. Після такої рекультивації ці землі можна використовувати інтенсивно. За потенційною та ефективною родючістю вони можуть не поступатися перед зональними ґрунтами. У зоні поширення родючих чорноземів під ріллю слід рекультивувати не більше 70 % порушенихземель. Решту 30 % відводять під укоси відвалів, терасоподібні уступи, під'їзні шляхи, протиерозійні споруди. Ці землі заліснюють або залужують травами.
Порушені землі мають несприятливі режими, на них навіть багаторічні трави потребують удобрення. Взагалі економічно доцільним є насипання гумусового шару ґрунту до глибини 50 см.
Землеробство на рекультивованих землях має специфічні особливості, базуючись у той же час на основних ланках системи, застосовуваних у непорушених агро ландшафтах, і включає: організацію території відповідно до спеціалізації господарства та його природноекономічних умов; сівозміни згідно зі сформованою структурою посівних площ; засоби обробітку ґрунту, сівби і догляду за рослинами відповідно до ґрунтового покриву; систему удобрення; захист від бур'янів, хвороб і шкідників; систему заходів щодо захисту ґрунтів від ерозії. За основу при організації території рекультивованих земель потрібно брати спеціалізацію господарства, яка полягає у створенні сівозмін з оптимальними розмірами полів і чергуванням культур, лісосмуг, лісомеліоративного фонду на крутосхилах або невикористовуваних ділянках, під'їзних шляхів, засипанні ярів чи створенні гідротехнічних протиерозійних споруд, в організації рекреаційних зон навколо збережених водойм тощо.
До специфічних особливостей землеробства в техногенних агроландшафтах слід віднести поетапне освоєння земель. Згідно з вимогами до біологічного етапу рекультивації останній поділяється на два періоди. У першому, меліоративному, періоді вирішують докорінні питання окультурення рекультивованих ґрунтів добором культур або сівозмін, внесенням добрив та іншими меліоративними заходами, пов'язаними із періодом подальшого інтенсивного сільськогосподарського використання. У другому після меліоративного періоді рекультивовані землі повинні бути включені у структуру сільськогосподарських угідь із відповідною плановою віддачею від них. Залежно від окультуреності й досягнутого в меліоративному періоді рівня родючості такі землі відводять у категорію орних угідь або ж під кормові культури (поліпшені вигони, сіножаті, пасовища).
Сформовані у техногенних агроландшафтах ґрунти більшою мірою піддаються ерозійним процесам та іншим деградаціям, тому необхідно мати протиерозійний фон протягом року.
Ерозія визначається не тільки відомими чинниками, але й особливостями техногенного ландшафту, в основному динамічністю його складових елементів. Тому для припинення ерозійних процесів необхідно застосовувати ґрунтозахисні технології вирощування культур.
У меліоративний період рекультивації найдоцільніше вирощувати багаторічні трави, особливо бобові - люцерну, еспарцет, буркун - з використанням їх як сидератів. Ці культури менше реагують на порушення ґрунтового покриву і погіршення поживного та водного режимів. Після проходження меліоративного періоду рекультивовані землі включають до складу ріллі під польові, кормові та ґрунтозахисні сівозміни (табл. 4.22, 4.23).
4.22. Рекомендовані сівозміни на рекультивованих землях сільськогосподарського використання
Створювати кормові угіддя на рекультивованих землях найдоцільніше тоді, коли не вистачає гумусового шару для їх покриття. Люцерна синьогібридна без внесення добрив майже у десять разів продуктивніша, ніж злакові трави. Травосумішки забезпечують вищу врожайність порівняно з чистими посівами багаторічних трав. На рекультивованих землях без покриття гумусовим шаром створюють сіяні сіножаті, які підвищуватимуть їхню потенційну родючість. Пасовища на них створювати нераціонально, оскільки тварини копитами розбиватимуть вузли кущення багаторічних трав, призводячи до їх випадання.
4.23. Система удобрення на рекультивованих землях із насипним гумусовим шаром 40-50 см
При протиерозійній організації території рекультивованих земель під залуження відводять укоси відвалів, щоб травостій запобігав розвитку водної ерозії. Для підвищення ґрунтозахисної ефективності багаторічних трав після нанесення потенційно родючого шару на укоси відвалів їх ще покривають і родючим шаром ґрунту.
При створенні багаторічних насаджень на рекультивованих землях вимоги до технічного етапу рекультивації такі ж самі, як і при відведенні рекультивованих земель під ріллю. Під лісову рекультивацію можна відводити відвали з різними ґрунтосумішами без селективного відсипання. Якщо ґрунтосуміші токсичні, проводять їх хімічну меліорацію або перекривають потенційно родючими породами. Менш строгі у такому разі й вимоги до загального планування (вирівнювання) відвалів. За даними В.М. Данька (1973), на відвалах кам'яновугільних та марганцевих виробок найпристосованішими виявилися акація біла, в'яз дрібнолистий, жимолость татарська і навіть сосна звичайна.
Складовою частиною проекту рекультивації земель є протиерозійні заходи: будівництво водозатримних і водовідвідних валів, водоскидних споруд, терасування, залуження та заліснення, застосування ґрунтозахисних технологій вирощування сільськогосподарських культур.
Loading...

 
 

Цікаве