WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРозміщення продуктивних сил (РПС) → Ґрунтозахисна контурно-меліоративна система землеробства - Реферат

Ґрунтозахисна контурно-меліоративна система землеробства - Реферат

2,2 (21%) і сильноеродовних - 0,5 (4,8%). Площа дефляційно небезпечних орних земель досягає 16,5 млн. гектарів (49,7%).
За експертними оцінками,щорічні втрати родючого шару ґрунту з орних земель становлять 450-600 млн. тонн (табл. 4.19). З родючим шаром ґрунту щороку втрачається від 11 до 20 млн. тонн гумусу, 0,5-0,9 - азоту, 0,4-0,7 - фосфору, 0,72-1,30 млн. тонн калію.
4.19. Розрахунковий рівень втрат родючого шару ґрунту з орних земель від водної та вітрової ерозій
Водна і вітрова ерозії при ігноруванні планування і здійснення комплексу заходів завдають непоправної шкоди сільському господарству, руйнуючи або за короткий проміжок часу фізично знищуючи ґрунти - основний, незамінний засіб сільськогосподарського виробництва, на утворення якого природа витрачає століття. Історія розвитку ерозійних процесів нерозривно пов'язана з історією землеробства, тобто з господарською діяльністю людей.
Вирубування лісів у передгірному і гірському районах та на схилових площах інших територій, надмірне випасання худоби, розорювання цілинних земель, зростання інтенсифікації обробітку ґрунту, застосування рівнинної прямолінійної організації територій на схилових землях, як правило, супроводжуються інтенсивним розвитком водної та вітрової ерозій.
Наявність родючих земель в Україні сприяла надмірній їх розораності. Розораність суші досягла 57, а сільськогосподарських угідь - близько 80%. Внаслідок надмірної розораності земель, наявної рівнинно-прямолінійної організації території на схилах, значної питомої ваги просапних культур, зростання інтенсифікації обробітку ґрунту при високій потенційній небезпеці прояву ерозійних процесів створили умови для інтенсифікації як площинної, так і лінійної ерозій, зниження родючості ґрунтів, особливо на схилах.
Територія України розташована в кількох природнокліматичних зонах - у Степу, Лісостепу, на Поліссі, в передгірних і гірських районах Карпат та Криму, які мають своєрідні зональні особливості факторів розвитку ерозійних процесів. Без знання цих особливостей неможливі планування і проведення комплексу протиерозійних заходів, які б забезпечили зменшення до допустимих рівнів втрат ґрунту від ерозії й одержання прибутків від збереження та відтворення родючості ґрунтів.
При здійсненні земельної реформи, що передбачає перерозподіл земельних угідь між власниками, зміну меж самої території землекористувань, необхідно враховувати потребу дотримання контурно-меліоративної організації території з охопленням цілих водозборів як необхідної умови забезпечення не тільки захисту ґрунтів від ерозії, але й збереження малих річок та інших водних джерел в агроландшафтах. Якщо не дотримуватиметься ця умова у процесі формування нових меж землекористувань, то виправити допущені помилки в майбутньому, при переході земель у приватну власність, буде дуже складно або і неможливо.
Ось чому ерозійною ситуацією в країні повинні досконально володіти власники, користувачі та орендарі земельних ділянок, щоб успішно забезпечувати раціональне використання ґрунтів, збереження й відтворення їхньої родючості для сучасного і прийдешніх поколінь. Службовці владних структур мають володіти ерозійною ситуацією, щоб кваліфіковано здійснювати державне управління та регулювання щодо охорони і раціонального використання земель, збереження й відтворення родючості ґрунтів усіма землекористувачами незалежно від форм власності на землю і господарювання на ній. Але для цього потрібно щоб у процесі проведення земельної реформи діяла ефективна державна політика в галузі охорони та раціонального використання земель, яка передбачала б покладення в основу створення контурно-меліоративної організації території й перехід до планування і реалізації ґрунтоохоронних заходів власниками, користувачами та орендарями земельних ділянок, розробку і запровадження відповідного законодавства та нормативного забезпечення, економічне стимулювання застосування ґрунтозахисної технології вирощування сільськогосподарських культур, створення відповідної Держаної служби охорони ґрунтів при Міністерстві аграрної політики.
Оптимізація структури агроландшафтів
Ландшафт - це природно-територіальні комплекси (ПТК) з одним геологічним фундаментом і близьким генетичним типом рельєфу. Під агроландшафтами (АЛ) за Швебсом Г.І. слід розуміти природно-господарські територіальні системи сільськогосподарського призначення, які складаються з географічної оболонки, що в свою чергу є сукупністю природних елементів із різним ступенем антропогенного навантаження, у тому числі з різною структурою сільськогосподарських угідь.
Агроландшафти формуються в результаті взаємодії природно-потенціальних комплексів (ППК) з усіма ланцюгами системи землеробства, зокрема з інфраструктурою, протиерозійними заходами постійної дії (лісосмуги, протиерозійні гідротехнічні споруди різних типів, межі полів і сівозмін, польові дороги, гідрографічна мережа). Сучасні агроландшафти - складні системи, які створені з різних елементів агроекосистем (рілля, сіножаті, пасовища, багаторічні насадження) незначних за площею ареалів лісів, чагарників, лісосмуг, природних лук, боліт, торфовищ та розташованих на їхніх територіях доріг, комунікацій і будівельних споруд.
Структурна організація агроландшафту. Кожний агроландшафт (як і природний) характеризується відносною територіальною замкненістю та наявністю у ньому зон трьох типів:
1. а) зон зв'язування і трансформації енергії та речовини (рілля, ліс, луки);
2. б) зон транзиту (схилові землі, улоговини і балкові мережі, тимчасові й постійні водні джерела, які становлять гідрографічну мережу ландшафту);
3. в) зон концентрації та акумуляції речовини й енергії (заплави, стаки, озера, болота).
Виділяються такі рівні структурної організації агроландшафту:
1. а) з одним замикаючим створом і тимчасовим водотоком (улоговинний водозбір);
2. б) агроландшафт, що складається з декількох улоговинних водозборів і балок з одним замикаючим створом (балковий водозбір);
3. в) агроландшафт, який складається з кількох балкових водозборів із наявністю постійного водостоку, боліт, озер, заплави (річковий водозбір).
Названі рівні включають такі морфологічні одиниці ландшафту, як фація, підурочище, урочище, місцевість, які можуть бути використанні при складанні агроландшафтної карти території. Для відображення ландшафтно-територіальної структури проводять агроландшафтне картографування території. В процесі складання ландшафтної карти дають всебічну характеристику території на основі комплексу карт, що розкривають ландшафтно-територіальну структуру.
Вихідними картографічними матеріалами є топографічна карта, ґрунтові карти, агрохімічна інформація, інженерно-геологічні, гідрогеологічні, геоботанічні, геоморфологічні карти, карти землекористування з розміщенням сівозмін.
Loading...

 
 

Цікаве