WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРозміщення продуктивних сил (РПС) → Теоретичні основи і принципи соціально-економічного районування - Реферат

Теоретичні основи і принципи соціально-економічного районування - Реферат

О.М. Паламарчук (1997) виділяють наступні принципи соціально-економічного районування:
- змістовність соціально-економічного районування - соціально-економічний район є не статистично однорідною територієюза якоюсь ознакою ( дуже поширене уявлення), а соціально-економічною єдністю, цілісністю, спільністю життєдіяльності.
Як характерну рису району часто називають реально існуючу зв'язаність. У наш час ця ознака стає відносною. Дуже часто цілі підприємства працюють на довізній сировині, а вся їхня продукція вивозиться за межі регіону. Таким чином зовнішня зв'язаність переважає внутрішню. В основі цього лежить використання дешевої робочої сили та наявного устаткування. Тому інтуїтивне уявлення про те, що в межах району існують більш інтенсивні зв'язки, ніж поза ними, зараз певною мірою треба переглянути.
З наведеного принципу випливає, що інтегральне соціально-економічне районування не можна здійснити тільки за допомогою узагальнення кількісних показників, тут обов'язково повинні бути і якісні неформальні моменти, структурне наповнення виділених таксонів.
- перспективний аналіз районування - визначається часова властивість мереж районування. За допомогою районування треба вирішувати і прогнозувати соціально-економічні завдання. Районування може реконструктуювати минуле, відбивати стан реґіоналізації соціально-економічної диференціації.
Принцип висуває вимоги до показників, параметрів районування. Вони повинні мати часову стійкість, відбивати довготривалі процеси.
- проблемність районування - націленість його на вирішення соціально-економічних проблем у різних регіонах України. Разом з районуванням мають бути визначені і регіональні соціально-економічні проблеми.
- відповідність соціально-економічного районування і адміністративно-територіального устрою України - незбалансованість окреслених двох окреслених проблем веде до внутрішньої соціально-економічної розбалансованості.
Серед інших принципів соціально-економічного районування дослідники пропонують: 1) зміцнення територіальної єдності держави; 2) врахування історико-географічних особливостей українських земель, національно та етнічного складу населення; 3) посилення територіальної спеціалізації виробництва і можливості для комплексного та економічного і соціального розвитку території; ;4) збереження єдності локальних систем розселення; вибір найбільших центрів, які стануть ядрами районів
Проф. О.І. Шаблій виділяє наступні ознаки районів, які певною мірою можна визнати принципами районування:
1) Тісний соціально-економічний, демографічний і культурний взаємозв'язок території району з головним ядром її найбільшим за кількістю населення містом.
2) Формування у великому регіоні ТСЕК, тобто такого просторового поєднання населення, соціальної, економічної та екологічної сфер, в якому на основі їх взаємозв'язаності, збалансованості взаємодоповнюваності створюються оптимальні умови для життєдіяльності суспільства.
3) Спеціалізація району в загальноукраїнському поділі та інтеграції праці.
4) Можливість здійснювати в межах району територіальне регулювання та координацію соціальних, економічних, демографічних процесів на субукраїнському рівні.
Виділяються, за М.Д. Пістуном, фактори районоутворення:
- рівень розвитку географічного поділу праці, господарська вигода від нього, характер внутрішніх і зовнішніх зв'язків та особливості їх територіальної локалізації;
- рівень розвитку матеріально-технічної бази і науково-технічної озброєності праці (основні виробничі фонди, транспортна мережа, будівельна база, регіональна технічна політика);
- наявність необхідних природних умов і ресурсів як матеріальної основи діяльності людини (рівень освоєності території);
- наявність трудових ресурсів з певними трудовими навичками, кваліфікацією праці, національними та етнічними особливостями;
- функціональні типи населених місць;
- рівень урбанізованості території;
- рівень розвитку соціальної інфраструктури, його територіальна локалізація;
- національні межі.
Конкретними критеріями процесу районування повинні бути:
- наявність вузлової проблеми як єдності природи, виробництва і волі людей;
- урахування районоформуючого значення міст як ядер господарських вузлів, центрів і пунктів;
- рівень сформованості та інтенсивності зв'язків;
- вплив історичних особливостей розвитку людської та природних характеристик території (заболоченість, залісненість, гористість тощо);
- рівень життя населення.
- 4 -
Основний зміст суспільно-географічного району характеризується структурою, насамперед функціональною структурою - сукупністю суттєвих зв'язків між його компонентами, внутрішніми властивостями предметів і явищ. Найважливішими її суспільно-географічними ознаками є територіальна спеціалізація, комплексно-пропорційний розвиток та особливості управління.
Функціонально-територіальна структура соціально-економічних районів характеризує співвідношення і взаємне розміщення різних форм територіального зосередження діяльності людини.
Функціонально-управлінська структура соціально-економічного району повинна бути ієрархічно підпорядкована системі органів управління життям населення в регіоні. Вона повинна територіально реалізувати механізм прийняття рішень, від яких залежить стратегія і тактика діяльності людини, досягнення певних соціально-економічних та економічних результатів (цілей). Сьогодні відбувається становлення новітньої системи управління. Що поєднує галузеве і територіальне управління.
Література:
1. Андрейцев Ю.І. Екологічна експертиза, право та практика. - К.: 1998, 230 с.
2. Бахмачук Ю.А. Доповідь про забезпечення народогосподарського комплексу водою і стан водних ресурсів. - Львів: 2000, 58 с.
3. Білявський Г.О. Основи загальної екології. - К.: 1999, 154 с.
4. Водний кодекс України.
5. Ворнов А. К. Навколишнє середовище та розвиток. - Харків: 1998, 243 с.
6. Друзь В.Л. Методичні засади еколого-географічних досліджень річкових систем. - Рівне: 2000, 139 с.
7. Махортов Ю.А. Эколого-экономические проблемы использования земельных угодий. - Луганск: 1999, 140 с.
8. Музика О.Л. Проблеми використання водних ресурсів України. - К.: 2000, 352 с.
9. Постанова Верховної Ради України Про основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки.
10. Пропозиції Держводгоспу до проекту програми діяльності Кабінету Міністрів України.
11. Семенченко П.М. Практика экономического регулирования и охраны окружающей среды /Приаз. гос. техн. ун-т. - Донецк: 1997, 143 с.
12. Старченко В.Я. Проблеми і перспективи розвитку водних ресурсів К.: 1998, 108 с.
Loading...

 
 

Цікаве