WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРозміщення продуктивних сил (РПС) → Аналіз соціально-економічного районування України. Концепція регіональної політики України - Реферат

Аналіз соціально-економічного районування України. Концепція регіональної політики України - Реферат


Реферат на тему:
Аналіз соціально-економічного районування України. Концепція регіональної політики України
ПЛАН
1. Аналіз схем соціально-економічного районування України ХІХ-ХХ ст.: теоретико-методологічний аспект.
а) районування України в прфцях українських та російських вчених кінця ХІХ -початку ХХ ст.;
б) районування України С.Рудницького;
в)соціально-економічне районування України В. Садовського.
2. Місце України в економічному районуванні Радянського Союзу.
3. Новітні схеми соціально-економічного районування України: В.А. Поповкіна, Ф.Д. Заставного. М.М. Паламарчука, О.І. Шаблія, М.Д. Пістуна, В.М. Гузєєва, С.І. Дорогунцова, П.О. Масляка.
4. Стратегія розвитку регіонів.
З пізнавальною метою географ і статистик К.І. Арсеньєв поділяв Росію на 10 "просторів' (1818), з яких два - в межах України: Карпатський і Степовий. При цьому враховувались подібність губерній за кліматом, якістю земель і розвитком промисловості.
П.П. Семенов-Тян-Шанський в межах України (1880) виділив три "області" - Південно-Західна, Малоросійська, Новоросійська. Дещо пізніше, в 1911 р.,в праці "Торгівля і промисловість Європейської Росії по районах" він виділив 3 смуги - Південну гірнопромислову, Південну хліботоргівельну та Південно-Західну землеробну.
С.А. Рудницький також серйозно ставився до проблем районування. Відомі його практичні вислови щодо районування України Госпланом СССР.
В районотворенні визначальну роль відводив містам "невеликим огородним містам і містам з передмістями тип, який би творив сильне, активне, здорове неселення і давав би можливість гармонійного розвитку духовної сторони і індивідуальні якості".
Щодо районування Госплану РСФСР, то за ним Україна ділилась на:1) Південно-західну область; 2) Південна гірничопромислова область.
Формування і виділення таких великих регіонів Рудницький визнавав анахронізмом, який не мав фізикогеографічних, ні антропогеографічного обгрунтування. Поділ не губернії також не відповідав потребам тогочасного Українського суспільства. Практично правильним він визнавав виділення округів, що формувались на основі природних та антропогенових критеріїв і рівності кількості населення - 300-600 тис. осіб в окрузі.
На основі історико-географічного принципу С.Рудницький поділив Україну на Правобережну, Лівобережну і Південну.
Проблема економічного районування України знайшла своє відображення і в творчій спадщині В. Садовського.
У працях "Районізація України"(1931),"Спроба районування України"(1931), "Нариси економіки Українських земель"(1935). В. Садовський зробив аналіз районувань дореволюційних і післяреволюційних часів. Так, було охарактеризовано праці К. Арсеньєва, А. Єрмолова, П. Семенова-Тян-Шанського, Д. Менделеєва, а з пореволюційних - П. Фоміна, І. Александрова, м. Гуревича. Всі вони характеризували українські райони з всеросійської чи всесоюзної (практично також всеросійської) точки зору.
В. Садовський критично ставиться до спроб районізації України, здійснених держпланом РСФСР у 1921 р., за яким Україна була поділена на два великі райони - Південно-Західний (хліборобський) і Південний (гірничопромисловий) на основі виробничого принципу "спеціалізації" у всеросійському масштабі. "Поділ України на дві економічні області політично оформлені в повноправні краєві виконкоми перш за все означав би ліквідацію України, як республіки, що було б при даній політичній кон'юктурі виявом політичної короткозорості і найбільшою політичною помилкою. Поділ України на дві економічні області означав би роз'єднання між західною, переважно селянською частиною України з промисловістю та сільськогосподарській сировині і східною, пролетарською з індустрією на промисловій сировині, що так само мусить бути визнано недоцільним".
У своїх працях з районування В.Садовський врахував приналежність українських земель до різних держав. Закарпаття розглядається як окремий регіон (тогочасна територія Чехословаччини). Підрумунську Україну В. Садовський членує на Українську Бесарабію та Українську Буковину. Підпольську територію членували на : волино-польський та галицький. Найбільш диференційованою є територія "підсовєтської" України, де В. Садовський виділяв чотири райони: поліський, правобережний лісостеповий, лівобережний лісостеповий, степовий (таким чином було зроблено природно-господарську регіоналізацію України).
У 80-х рр. Нашого століття О.Т. Діброва вперше здійснює внутріреспубліканське районування в результаті чого він виділяє шість районів:
- Донбас (Донецька, Луганська обл.);
- Промислове Придніпров'я (Дніпропетровська; Запорізька обл.);
- Північно-Східний (Полтавська, Сумська, Харківська обл.);
- Центральний (Вінницька, Житомирська, Київська, Кіровоградська, Черкаська, Чернігівська, Хмельницька);
- Західний (Волинська, Закрпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська та Чернівецька)
- Причорномор'я (Одеська. Миколаївська, Херсонська, АР Крим).
Останніми роками з'явились численні пропозиції щодо нового економічного і соціально-економічного районування. Вони опубліковані у монографіях, підручниках, навчальних посібниках, журналах, тезах доповідей, у проекті "Концепції державної регіональної економічної політики". Ці пропозиції фігурують за різними назвами: еклномічне районування, природно-господарське районування, соціально-економічне районування. В усіх випадках райони виступають як інтегровані соціально-економічні утворення. Тому вважається правомірним далі оперувати спільними поняттями: "соціально-економічний район", "соціально-економічне районування".
Так, Я.М. Маринич вичленовує 9 соціально-економічних районів (схема 1990 р.):
1) Донбас (Луганська, Донецька обл.):
2) Промислове Придніпров'я (Дніпропетровська, Запорізька обл.);
3) Українські Карпати (Закарпатська, Івано-Франківська, Чернівецька області і гірська частина Львівської області);
4) Лівобережне Придніпров'я (Полтавська, Сумська, Харківська обл.);
5) Київське Придніпров'я (Житомирська, Київська, Черкаська, Чернігівська обл.);
6) АР Крим;
7) Західне Полісся (Волинська, Рівненська, рівнинна частина Львівської обл.);
8) Поділля (Вінницька, Тернопільська, Хмельницька обл.);
9) Причорномор'я (Кіровоградська, Миколаївська, Одеська, Херсонська обл.).
Історико-генетичного принципу дотримується в своєму районуванні В.А. Поковкій (1993), виділяючи 10 соціально-економічних районів:
1) Донбас - Луганська, Донецька обл.;
2) Катеринославське Придніпров'я - Дніпропетровська, Запорозька обл.;
3) Слобідська Україна - Харківська, Сумська, Полтавська обл.;
4) Київське Полісся - Київська, Чернігівська, Житомирська обл.;
5) Волинське Полісся - Рівненська, Волинська обл.;
6) Українські Карпати - Львівська, Івано-Франківська, Закарпатська, Чернівецька обл.;
7) Поділля - Вінницька, Хмельницька, Тернопільська обл.;
8) Середнє Подніпров'я - Черкаська,Кіровоградська обл.;
9) Північне Причорномор'я - Одеська, Миколаївська, Херсонська обл.;
10) АР Крим.
Професор О.І. Шаблій в межах України на основі населеного пункту, як ядра районотворення, виділив шість соціально-економічних районів:
1) Західний - Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Волинська, Рівненська, Тернопільська, Хмельницька обл.;
2) Центральний - Київська, Житомирська, Чернігівська, Вінницька, Черкаська;
3) Північно-Східний - Сумська, Харківська, Полтавська обл.;
4) Південний - Одеська, Миколаївська, Херсонська, АР Крим;
5) Східний - Донецька, Луганська обл.;
6) Центрально-Східний - Кіровоградська, Запорізька, Дніпропетровська обл.
Групування цих районів проведено з врахуванням впливу таких факторів як географічне розташування,
Loading...

 
 

Цікаве