WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРозміщення продуктивних сил (РПС) → Соціальна структура населення України, працересурсний потенціал, міграція населення - Контрольна робота

Соціальна структура населення України, працересурсний потенціал, міграція населення - Контрольна робота

років на українській землі.
Ще більше активізувалася еміграція з України після столипінської земельної реформи, коли пройшло значне майнове розшарування селянства. Внаслідок цього велика кількість незаможних селян Київщини, Полтавщини, Чернігівщини та інших земель Східної України змушена була подаватись на сезонні заробітки на великі цукрові плантації Лісостепової зони, в зернові райони українського Степу, де сільськогосподарське виробництво базувалося на капіталістичних засадах, а решта - в східні райони Російської імперії.
Інтенсивність еміграційних потоків з України на початку XX ст. можуть засвідчити такі дані: якщо у 1894-1903 pp. переселялося в середньому по 42 тис. чол. за рік, то за 1906-1910 pp. - 202 тис. чол. Найбільше емігрантів на той час було з Лівобережної України (Київщини, Полтавщини,?"
Чернігівщини), значно менше - з Поділля, Волині та південних губерній України.
Важкі економічні умови (безземелля, непосильні податки, соціальний і національний гніт) на початку XX ст. зумовили еміграцію селян із західного регіону України - Галичини, Буковини, Закарпаття. Населення названого регіону емігрувало до США, Канади, Бразилії, Аргентини. До Першої світової війни із цього регіону виїхало до 800 тис. чол. Паралельно йшов зворотний процес: західноукраїнські землі інтенсивно заселяли поляки. Так, їх чисельність в Галичині за перше десятиріччя XX ст. зросла на 19,4%, а чисельність українців - лише на 8,9%.
Еміграція селян із Галичини та інших земель західного регіону України була на той час великим національним лихом, про яке з болем писали І. Франко, В. Стефаникта ін.
Еміграція населення західного регіону, яіс і всієї України, наприкінці XIX-на початку XX ст. була зумовлена в основному економічними причинами. У XX ст. після жовтневого перевороту (1917 р.) із встановленням радянської влади в Україні проходили вимушені політичні еміграції. Так, цілий ряд політичних та військових діячів, частина інтелігенції, яка була на боці УНР, змушені були покинути Україну. Під час колективізації на селі в примусовому порядку під виглядом "куркулів" у східні райони колишнього Союзу були виселені заможні селяни, а також великий загін української інтелігенції. В 30-40-х роках з України були виселені окремі національні меншини, зокрема німці, поляки, татари. Перед початком німецько-радянської війни і після її закінчення із західних земель України було депортовано у східні райони колишнього Союзу понад 1 млн чол.
Під час війни й одразу після її закінчення чимало населення, в першу чергу із західних земель України, виїхало із політичних мотивів у західні країни Європи, до Канади, США, Австралії. Це в основному були бійці ОУН-УПА, члени їх родин. Після війни з України на свої споконвічні землі переселилась велика кількість поляків, німців, чехів.
У 70-80-х роках з України також з політичних мотивів була виселена група громадян (дисидентів), частина з них повернулася на Батьківщину.
У повоєнний період, зокрема з середини 80-х років, в Україні зросла еміграція євреїв до США, Канади, Ізраїлю. В післявоєнний період чимало молоді з України емігрувало на освоєння цілинних і перелогових земель Казахстану, на будівництво господарських об'єктів та шляхів сполучення європейської Півночі Росії, Уралу, Сибіру, Далекого Сходу.
Близько тисячі українських громадян з релігійних мотивів (переважно віруючі християни-п'ятидесятники) із західних земель у 1988 р. переселились до США.
Після здобуття незалежності іміграційні процеси в Україні дещо сповільнилися. Щодо еміграцій населення в Україну необхідно зазначити, що вони теж мають давню історію, їх характер пов'язаний з особливостями історичного розвитку України: Для імміграцій населення в Україну характерні такі риси: 1) оскільки Україна упродовж сторіч не мала своєї державності, то й імміграція населення на її територію ніколи не контролювалась; 2) на всіх історичних етапах найбільша кількість іммігрантів прибувала в Україну від її безпосередніх сусідів - Росії, Білорусі, Польщі, Молдови, Угорщини, Словаччини і, як виняток, із Німеччини; 3) упродовж двох останніх сторіч найбільша кількість іммігрантів прибула в Україну з Росії. Це було викликано освоєнням південних степів, промисловим розвитком Донбасу іПридніпров'я в другій половині XIX-на початку XX ст., з переселенням російських селян в Україну після голодомору 1932-1933 pp., інтенсивним завезенням їх у повоєнний період. Із всіх росіян, які зараз проживають в Україні, 43,3% прибуло в повоєнний період; 4) у повоєнний період розширилась географія іммігрантів в Україну за рахунок прибулих із республік колишнього Союзу, зокрема Казахстану, республік Середньої Азії, Закавказзя, Прибалтики, Білорусі, Молдови; 5) після здобуття Україною незалежності на Батьківщину повертаються громадяни української національності як із західної, так і зі східної діаспор.
Важливе значення для України мають внутрішні міграції населення, тобто міграції, які відбуваються між її регіонами, областями, населеними пунктами.
Залежно від тривалості переміщення населення виділяють стаціонарну (безповоротну) міграцію (переміщення на постійне або довгострокове місце проживання) і тимчасову (переміщення на відносно короткий строк). Тимчасові міграції включають сезонні і маятникові переміщення. Всі тимчасові міграції населення є поворотними. Стаціонарні і тимчасові міграції можуть бути внутрідержавними і міждержавними.
Сезонні міграції населення - це тимчасові міграції, для яких характерне тимчасове (сезонне) територіальне переміщення мігрантів. Відповідно сезонні міграції можуть бути внутрідержавними і міждержавними. Залежно від причин, що їх зумовлюють, виділяють економічну сезонну міграцію (необхідність забезпечити робочою силою певні
галузі господарства на період сезонного збільшення робіт) і соціально-культурну сезонну міграцію (поїздки на навчання, лікування, відпочинок, туризм).
В останні десятиріччя соціально-культурні сезонні міграції населення в нашій державі постійно зростають.
Маятникова міграція - це регулярне переміщення населення із одного населеного пункту в інший на роботу або навчання без зміни місця проживання. Мадтникові міграції зумовлюються невідповідністю між розміщенням виробництва і розселенням населення. Головний напрям цих міграцій - із села в місто, із малого міста у велике місто. Найбільше маятникові міграції спостерігаються в приміських зонах великих міст, в міських агломераціях. Ці міграції поширені і в зоні середніх і малих міст, в сільській місцевості урбанізованих територій.
Маятникові міграції сприяють збалансованому і раціональному використанню трудових ресурсів міських і сільських поселень. Вони впливають на соціальну мобільність населення, на зміну соціальної структури сільського населення, на подолання суттєвих відмінностей між містом і селом.
Внутрідержавні переміщення населення не впливають на його загальну чисельність, проте відіграють значну роль у перерозподілі і формуванні трудових ресурсів областей, регіонів, міст та сільських поселень.
Серед внутрідержавних міграційних потоків головними є внутріобласні переміщення, які в Україні становлять понад 70% обсягу внутрідержавних міграцій.
Внутріобласні міграційні потоки відбуваються в основному в напрямку "село-місто". Це зумовлено значним зростанням продуктивності праці в сільському господарстві і промисловим розвитком нашої держави, а також значними відмінностями в
Loading...

 
 

Цікаве