WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРозміщення продуктивних сил (РПС) → Агропромисловий комплекс - Реферат

Агропромисловий комплекс - Реферат

національної безпеки.
Стан галузі тютюнництва в Україні
Тютюнництво - високодохідна галузь сільського господарства, яка розвивається в єдиному агропромисловому комплексі України і є сировинною базою для тютюново-ферментаційних заводів та тютюнових фабрик. Виробництво тютюнової сировини - необхідна галузь вітчизняного тютюнового підкомплексу і разом з підприємствами тютюнової промисловості дає суттєвий доход до державного бюджету у вигляді податку на додану вартість, акцизного збору та податку з прибутку.
Виробництво тютюнових виробів ефективне, але при сучасних недосконалих економічних відносинах галузь знаходиться в дуже складних умовах господарювання і за останні роки стала хронічно збитковою. Внаслідок цього в Україні значно скоротилися посівні площі тютюну, знизилися врожайність та валові збори цієї важливої культури (табл. 6).
У роки стабільного виробництва Україна мала 24-30 тис. т власного тютюну при посівних площах 24-27 тис.га. Найбільшу кількість тютюнового сухого листя було зібрано у 1972 р. - 36,8 при урожайності 13,8 ц/га і площі 26.6 тис. га.
Різкий спад у галузі намітився з 1989 р., коли вперше за всю історію тютюнництва в Україні було зібрано 13,2 тис. т тютюну, або на 8,5 тис т менше, ніж у 1988 р., а вже з 1991 р. тенденція зниження виробництва тютюну в державі стала катастрофічною для сировинної галузі. При потребі ринку в 50-55 тис.т тютюнової сировини в 1997 р. в Україні господарствами всіх форм власності вироблено 2,8 тис.т, у тому числі 1,5 тис.т, або 53.4% -у громадському аграрному секторі та 1,3 тис. т. або 46% - у приватному секторі. У 80-х роках таку кількість тютюну вирощував один Борщівський район Тернопільської області. Основні площі тютюну приватного сектора сконцентровані у придністровській тютюносійній зоні. За даними Держкомстату, в останні роки тютюн вирощують у господарсвах приватного сектора інших областей, зокрема Волинської. Житомирської. Київської, Полтавської, Сумської, Чернігівської та Черкаської. Однак площі тут незначні -20-50 га з розрахунку на одну область. Питома вага всіх цих областей невисока і у 1997 р.
Запорізькій та Миколаївській областях, а також у Дніпропетровській І Донецькій областях . Друге місце займає Лісостеп , де найраціональніше розміщувати посіви озимих у Черкаській області . Непогано складаються умови для вирощування озимих зернових у Полтавській та Хмельницькій областях. У перспективі в цих двох зонах доцільно зосереджувати, в основному всі посіви цих культур.
В результаті недостатньо обґрунтованого розміщення посівів озимих зернових культур, господарства зони Полісся зазнають великих збитків, оскільки тут недоотримують значну кількість продукції з одиниці площі при значно вищих затратах праці і коштів, ніж в умовах Лісостепу . Про це свідчать дослідження, проведені вченими Інституту аграрної економіки УААН у 1996 р. в трьох областях Поліської зони з площею посівів 618478 га і тринадцяти областях Степу та Лісостепу, які вирощують озимі на площі 3413333 га. Проведеними розрахунками встановлено, що коли перенести вирощування озимих культур у Степ і Лісостеп, то за рахунок використання кращих природно-економічних умов можна було б отримати 680,3 тис. т додаткової продукції тільки у 1996 р. (за рахунок підвищення врожайності на 11 ц/га). зменшити затрати праці на 1 ц зерна з 0,54 до 1,0 людино-години, а собівартість 1 ц зернових культур знизити з 10,21 до 6,8 грн. У цілому від впровадження цього заходу (щодо оптимальних варіантів розміщення зернових культур) можна було б досягти економії в розмірах: грошово-матеріальних ресурсів близько 140 млн. грн. і праці 781,3 тис. людино-днів.
На основі використання сукупного індексу вченими проводились дослідження і розрахунки так само по ярих зернових культурах (див. табл. 9). Судячи з величини сукупних індексів, які склалися в регіонах, можна дійти висновку, що існуюче розміщення виробництва ярих зернових культур у господарствах України не відповідає сучасним умовам ринкової економіки. Особливо невдало розміщено посіви ярих зернових у Миколаївській та Одеській областях, де найнижчий сукупний індекс ( відповідно 0,72 і 0.63). При вирощуванні цих культур у сприятливіших природно-економічних умовах, наприклад, у Дніпропетровській та Луганській областях або ж у Лісостепу, можна було б тільки в 1996 р. отримати додаткової продукції (за рахунок підвищення врожайності на 10 ц/га) в розмірі 280.1 тис.т на суму понад 30 млн. грн.(у закупівельних цінах 1996 р.). зекономити грошово-матеріальних ресурсів на вирощуванні врожаю близько 8 млн. грн. і затрат праці -473 тис. людино-днів.
Таким чином, лише за рахунок деякого поліпшення процесу організацій розміщення озимих і ярих зернових культур, зосередивши їх у сприятливіших умовах, можна було б тільки у 1996 р. отримати економію грошово-матеріальних засобів на суму 191,3 млн.грн. і
праці - 1479,6 тис. людино-днів. Водночас із цим господаства отримали б додаткову кількість зерна (за рахунок підвищення врожайності) у розмірі 1070,8 тис.т.
До важливих невикористаних резервів підвищення ефективності виробництва зерна слід віднести раціоналізацію виконання робіт, особливо на сівбі та збиранні врожаю, зменшення його витрат, тобто реально вирощеного зерна, яке через ті чи інші причини не надійшло споживачеві. Найбільші втрати зерна у сільськогосподарських підприємствах припускаються під час збирання врожаю. Оптимальна тривалість збирання зернових колосових, як правило, не перевищує 15 днів. В Україні фактична тривалість робіт на збиранні все ще істотно перевищує оптимальну, внаслідок того, що відсутня достатня кількість техніки, її продуктивність низька і коефіцієнт використання невисокий.
Насіння олійних культур і продукти їх переробки користуються великимпопитом на
внутрішньому і світовому ринках, а рентабельність виробництва має відносно високий
рівень порівняно з виробницвом інших культур. Ці та інші причини призвели до того, що
в останні роки соняшник вирощується в Україні за тактикою "спаленої землі". Якщо в 1998 р.
було посіяно понад 2.5 млн. га і зібрано близько 2,2 млн. т соняшнику при середній
урожайності 9,3 ц/га. то вже в 1999 р. посівні площі соняшнику досягли 2,85 млн.га. або на
350 тис.га більше, ніж у попередньому році, площа посіву в 1999 р. на 1,2 млн. га перевищує
межу науково обґрунтованих оптимальних розмірів посівів цієї культури. Таку ситуацію
слід розглядати як екологічно небезпечну, бо за наслідками її можна прирівняти до вивозу за
межі держави родючого шару ґрунту.
У зв'язку з цим вчені розробили комплекс заходів, необхідних для оптимального функціонування галузі, а саме:
- раціонально розмістити посіви олійних культур за грунтово-кліматичними зонами згідно з їх біологічними вимогами до умов вирощування;
- у зв'язках з різними грунтово-кліматичними умовами вирішувати проблему збільшення виробництва насіння олійних культур, шротів, олії найдоцільніше за рахунок не однієї культури - соняшнику, а поєднання сої, соняшнику і ріпаку;
- удосконалити структуру посівів олійних культур, насамперед, сої.
враховуючи унікальне поєднання в її насінні білка й олії, здатність культури до
біологічної фіксації азоту, особливу увагу звернути на розширення посівів цієї
культури на не зрошуваних землях у зоні Лісостепу, північному і
центральному Степу та на зрошуваних землях у центральному і північному Степу;
- у тих регіонах, де хоча б одна з олійних культур не забезпечує одержання
високого врожаю, або виробництво їх економічно невигідне, вирощувати
Loading...

 
 

Цікаве