WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРозміщення продуктивних сил (РПС) → Соціально-економічна характеристика промислового виробництва - Курсова робота

Соціально-економічна характеристика промислового виробництва - Курсова робота

між підприємствами); комбінування (об'єднання в рамках підприємства кількох технологічно різних, але взаємопов'язаних виробництв).
Концентрації є чотирьох типів: агрегатна (збільшення потужностей агрегатів), технологічна (збільшення розмірів технологічно однакових виробництв), заводська (розширення підприємств) і організаційно-господарська (централізація управління завдяки об'єднанню підприємств).
Розрізняють спеціалізацію предметну (виробництво готової продукції), детальну (випуск деталей або частини готової продукції), технологічну (виробництво напівфабрикатів або окремі стадії технологічних процесів). Аналогічно класифікують кооперування: предметне, подетальне, технологічне, оскільки це процес, протилежний спеціалізації.
Усі ці форми мають і свої просторові виявлення. Так, спеціалізовані підприємства виникають на території району, насамперед з урахуванням умов і факторів, сприятливих для певного виробництва саме у цьому місці. Поглиблення спеціалізації неможливе без концентрації виробництва. За інших умов це економічно невигідно. Комбінування також можливе в умовах досить великих виробництв. Диференціація виробництва водночас потребує його інтеграції, тобто розвитку зв'язків для обміну продукції і напівфабрикатів між підприємствами. Отже, формуються зв'язки кооперації як у самих районах, так і між районами залежно від конкретних соціально-економічних і природних умов.
Для таких процесів характерна тенденція подальшого поглиблення й розширення масштабів розвитку. Економічно це сприяє зростанню прибутку при найменших витратах. Цьому сприяє й розширення процесів диверсифікації виробництва, тобто паралельного розвитку не пов'язаних між собою видів виробництва, розширення асортименту виробів.
Слід зважати й на те, що надмірна концентрація призводить до розвитку гігантоманії, яка уможливлює монополізацію промисловості, що в умовах ринкової економіки є стримуючим фактором нормального формування цін на продукцію. Тому необхідний розвиток середніх і малих підприємств. Вони дадуть змогу швидше реагувати на потреби ринку, оскільки їх можна з меншими витратами реконструювати або закрити і збудувати нові.
Усі розглянуті процеси покладено в основу формування різноманітних галузевих і міжгалузевих виробничо-територіальних угрупувань, комплексів, специфіка яких залежить від конкретних умов регіону. На території України сформовано значну кількість великих промислових вузлів у всіх економічних районах (Львівський, Київський, Харківський, Одеський та ін.). Вирізняються великі промислові райони та агломерації - промисловий район або промислова зона Донецько-Придніпровського, Південного, Західного економічних районів. Можливе й докладніше промислове районування в межах економічних районів.
Територіальна організація промисловості України потребує подальшого вдосконалення і поліпшення розвитку промисловості в цілому. Проблем тут багато. Основними є розвантаження найбільших промислових районів, де зосереджена надмірна кількість великих підприємств важкої промисловості; зрушення у розміщенні нових підприємств важкої промисловості; розміщення нових підприємств у малих і середніх містах; обмеження розвитку екологічно небезпечних підприємств у районах з надмірним забрудненням навколишнього середовища; поліпшення внутрішньої структури "старих" промислових комплексів, наприклад, створення підприємств для переробки відходів, побічної продукції [10, с.120-123].
3. ПРОБЛЕМИ ТА УДОСКОНАЛЕННЯ ПРОМИСЛОВОГО ВИРОБНИЦТВАВ УКРАЇНІ
3.1. Проблеми розвитку промисловості України
Структура промислового комплексу України в цілому є неефективною. Це призводить до перевитрат природних ресурсів і водночас не задовольняє основних потреб економіки, наприклад в інвестиційних ресурсах, і потреб населення - в послугах і товарах, передусім продовольчих, а також у товарах легкої промисловості тривалого користування.
Загальною проблемою розвитку промисловості України залишається потреба поліпшення структури промислового виробництва: зменшення частки виробництва групи "А" і збільшення обсягів, а також асортименту та якості виробництва товарів народного споживання; зменшення частки ресурсо- і енергоємних виробництв; впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво і подальший розвиток наукоємних, відносно трудомістких галузей промисловості (машинобудування, особливо електронної, приладобудування та ін.); впровадження екологічно безпечних технологій та обладнання.
Необхідна також поглиблена інтенсифікація виробництва на всіх рівнях. Впровадження "високих технологій" потрібне як у старих, традиційних галузях (паливно-енергетичному комплексі, чорній металургії, хімічній промисловості, важкому машинобудуванні та ін.), так і в принципово нових галузях. Це потребує поширення обміну досягненнями "ноу-хау" з високорозвиненими країнами світу, впровадження досвіду воєнно-промислового комплексу України (який відрізняється відносно високим рівнем розвитку НТП). Поліпшення якості кінцевої продукції, доведення її до світових стандартів - це головна умова виходу промисловості України на світовий ринок.
Україна серед інших країн СНД маєвисокий рівень розвитку науки, деяких галузей НТП. Проте науково-технічний потенціал використовується не повністю. Навпаки, останніми роками склалася тенденція до скорочення ролі науки у промисловій діяльності. Так, скорочується впровадження нових технологій, у тому числі маловідходних і ресурсозберігаючих; використання верстатів з ЧПУ, промислових роботів; більшість підприємств і наукових організацій припинили раціоналізаторську діяльність. Частка осіб, зайнятих у науці для створення ВВП, скоротилася до 0,6% (світовий показник - 2,7%). Тільки 0,5% всіх машин і обладнання є конкурентоспроможними.
Скорочується також виробництво прогресивних видів продукції та використання вже впроваджених прогресивних технологій. Так, неперервний розлив сталі становить тільки 6% загального обсягу (в Японії цим методом розливають 100% сталі). Виробництво прокату з низьколегованої сталі із зміцнювальною термічною обробкою становить тільки 17,7% всього виробництва. У 2 рази зменшилося виробництво полістиролу і співполімерів, у 4 рази - поліетилену, в 1,4 рази - труб і деталей з термопластів, шин для вантажних автомобілів, у 5,6 разів - гумотканевих стрічок, у 1,3 рази - лікарських засобів. Ці негативні тенденції зменшують потенційні можливості України щодо виходу на світовий ринок. Частка продукції машинобудування (основної експортної галузі України на перспективу) зменшилася до 12% у загальному обсязі експорту, в тому числі за валюту - до 2%. У структурі експорту продукції промисловості продовжують домінувати сировинні галузі та галузі з невисоким рівнем переробки сировини.
Останніми роками розпочався процес створення спільних підприємств за допомогою зарубіжних країн, які мають найкращі можливості виходу на світовий ринок. Проте основна частка їх працює в сфері торгово-посередницьких послуг. Дослідження СП у Києві показали, що на підприємства з виробничими функціями припадає тільки 15%.
До факторів, які обмежують розвиток промисловості, належать складна демографічна ситуація; негативне екологічне і соціальне становище у великих містах і промислових районах; дефіцит паливно-енергетичних, водних, лісових ресурсів, руд кольорових металів та деяких інших видів сировини; зменшення інвестицій на нове будівництво і реконструкцію старих підприємств.
Для
Loading...

 
 

Цікаве