WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРозміщення продуктивних сил (РПС) → Економічне районування території України: принципи, проблеми, класифікація, характеристика, перспективи. - Курсова робота

Економічне районування території України: принципи, проблеми, класифікація, характеристика, перспективи. - Курсова робота

законів, указів, розпоряджень, неодноразова їх заміна і відміна. Неформальні, а в деяких випадках тіньові структури користуються такою ситуацією, набирають силу, лобіюють свої інтереси, на всіх рівнях роблять спроби підмінити офіційну владу.
3. Посилення законодавчого забезпечення життєдіяльності держави та рівня соціального контролю через силові структури - суд, органи внутрішніх справ, податкову адміністрацію з податковою міліцією, службу безпеки, армію. Вони повинні не допустити як системи відхилень від норм суспільства, здійснити обов'язкове покарання за злочин, сприяти стабілізації ситуації.
У загальному вигляді управління - це застосування певних важелів та виконання дій, які призводять до зміни стану об'єкта, системи чи процесу і направлені на досягнення поставленої мети. Говорячи про організацію упра-вління народним господарством, як мету, потрібно розглядати створення, підтримку і розвиток рівня матеріального та духовного комфорту членів суспільства шляхом вирішення завдань розвитку його економіки. Це повністю стосується і функції управління відповідною територією.
Вирішення економічних проблем сучасності в Україні, що характеризуються кризою, яка повсякчас поглиблюється, найбільш ефективне у випадку створення оптимальної структури народногосподарського комплексу, впровадження новітніх досягнень науково-технічного прогресу, що забезпечить інтенсивний розвиток суспільного виробництва, стабільне наростання його обсягів та конкурентоспроможності. Але цей шлях пов'язаний з великими капітальними вкладеннями, потребує значного відтинку часу для реалізації і отримання видимих позитивних результатів. Тому, виходячи з реальної ситуації, в сучасних умовах важливо в повну силу використовувати організаційно-економічні фактори, які можуть бути задіяні оперативно і без істотних затрат. Серед них найбільш важливим є удосконалення системи планування та управління народним господарством.
Відомі і застосовуються дві основні системи управління - галузева та територіальна, а також їх сполучення у різних варіантах. До недавнього часу управління економікою здійснювалось переважно по галузевому принципу, у відання регіонів передавались в основному тільки питання соціальної сфери. Але на практиці перелік завдань, які були вимушені вирішувати територіальні органи влади і управління, був значно ширшим. Серед них доцільно виділити:
1. Організація функціонування та розвитку соціальної сфери (як і передбачалось в розподілі функцій між державою та регіоном), необхідної для життєдіяльності населення даної території і його подальшого відтворення.
2. Управління народногосподарським комплексом регіону (нова функція). Відповідальність території за вирішення цих питань обумовлюється тим, що нормальне функціонування народного господарства:
надає населенню території засоби для існування у вигляді заробітної плати та інших доходів;
формує фінансові ресурси через бюджет та позабюджетні фонди для реалізації функцій держави і державних територіальних формувань;
забезпечує населення регіону необхідними продуктами, товарами та послугами.
3. Охорона навколишнього середовища, вирішення екологічних питань (також нова функція).
Всі ці завдання взаємопов'язані і не можуть вирішуватись у відриві одне від іншого. Їх реалізація нереальна без ефективної системи уиравління на територіальному рівні.
Звідси випливає, що територіальна система повинна здійснювати керівництво народним господарством, соціальною сферою та питаннями екології, мати для цього необхідні повноваження, методику і важелі управління, а також відповідні структурні підрозділи.
Звичайно, розробка широкого кола проблем території можлива і через галузеві органи - міністерства та відомства. Але питання розвитку регіону не є їх основною функцією, а значить вони, як правило, вирішуватимуться складно і повільно. Крім того, в умовах все більш широкого розповсюдження різноманітних форм власності галузева система, яка розрахована на організацію в основному державного сектору, стає неефективною. При подальшому розвитку ринкових економічних відносин можливості діяльності галузевого органу управління звужуються. Це веде до втрати керованості народним господарством, як наслідок, до диференціації суб'єктів господарської діяльності, їх хаотичності та безпорадності, послідуючого зруйнування економіки.
Ситуацію об'єктивно ускладнює ще один фактор. Сучасні тенденції в розвитку економіки направлені на все більш масове розповсюдження виробництв і технологій, що виникають на етиці галузей, та тих, які характерні своїм міжгалузевим характером. Споживчий ринок диктує умови господарської діяльности, визначає її доцільність і ефективність, примушує виробників випускати продукцію, виконувати роботи та послуги, визначені не галузевою належністю підприємства, а виключно питаннями кон'юктури. До того ж необхідно враховувати значні відмінності регіонів щодо їх демографічних, природних, геополітичних та соціально-економічних умов, рівня розвитку продуктивних сил тощо. Все це свідчить, що при впровадженні складових ринкової економіки здійснення галузевого управління народним господарством як визначальний фактор об'єктивно неможливе. Потрібний невідкладний і енергійний перехід до територіальної системи державного управління. Він потребує передусім чіткого розмежування функцій держави і регіону, про що автором наголошувалось у попередній частині дослідження. Основними напрямками територіального управліня мають бути:
1. У соціальній сфері (розпочнемо з неї, враховуючи особливу важливість для людини та суспільства в цілому);
забезпечення розвитку інфраструктури;
регулювання якісних і кількісних характеристик розміщення населення;
повне задіяння людей у праці, ефективне використання трудових ресурсів, здійснення комплексу заходів для їх відтворення;
підтримка сприятливого для проживання, роботи та рекреації природного середовища;
задоволення потреб у продуктах харчування, товарах і послугах.
2. У сфері виробництва та нематеріальної діяльності населення:
раціональне використання виробничого, науково-технічного і ресурсного потенціалу;
участь у вирішенні державних завдань з врахуванням місця регіону в загальнодержавному розподілі праці та специфічних інтересів території;
створення сприятливих умов для розміщення і ефективного функціонування виробничих об'єктів - розвиток територіальної виробничої інфраструктури та міжгалузевих проектів, виконання робіт загальнобудівельного профілю тощо;
розширення територіальних виробничо-господарських комплексів;
відлагодження спільної діяльності підприємств, внут-рірегіональний розподіл праці, спеціалізація і кооперування;
керівництво підприємствами місцевої промисловості, координування випускупродукції і надання послуг внутрі-регіонального характеру;
сприяння всім формам негосподарської діяльності (освіта, охорона здоров'я, спорт, мистецтво і так далі).
Оскільки перехід до ринкових відносин в економіці та територіальної схеми управління народногосподарським комплексом регіону здійснюється в процесі роботи на всіх рівнях і в усіх ланках без будь-якої зупинки функціонування суб'єктів господарської
Loading...

 
 

Цікаве