WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРозміщення продуктивних сил (РПС) → Демографічна думка в Україні – історія і сучасність - Реферат

Демографічна думка в Україні – історія і сучасність - Реферат

професійно-виробничі ознаки".
20-ті - початок 30-х років були часом пошуку таких нових концепцій, які узагальнили б уже нагромаджені демографічні знання, дозволили б створити сучасну теорію відтворення населення, вдосконалити вже існуючу систему демометричних показників. Значний внесок у розвиток теоретичних уявлень про відтворення населення зробив Ю.О.Корчак-Чепурківський, котрий вирізнявся глибоким розумінням характеру зв'язку демографічних і соціально-економічних процесів.
Ю.О.Корчак-Чепурківський вважав, що "характер суспільного виробництва, змінюваний у процесі історичного розвитку, - це та матеріальна база, яка визначає особливості відтворення населення". Він наголошував, що відтворення населення - це не тільки вкрай необхідний і неминучий у будь-якому суспільстві біологічний процес заміни одних недовговічних людських істот іншими, в дійсності сам по собі біологічний процес відтворення населення набуває вигляду відтворення робочої сили. Відтворення населення, в тому числі робочої сили, Ю.О.Корчак-Чепурківський розглядав як момент відтворення виробничих відносин. Ця точка зору набагато випереджала політекономічну теорію того часу, яка тлумачила проблему відтворення населення виключно як проблему розвитку продуктивних сил.
Проблему відтворення класів і соціальних груп у суспільстві Ю.О.Корчак-Чепурківський порушив саме як проблему відтворення виробничих відносин. Йому ж належить єдина у вітчизняній демографічній літературі спроба аналізу відтворення різних соціальних груп радянського суспільства, здійснена для Української РСР за матеріалами перепису населення 1926 року. Вдосконалюючи методичний інструментарій демографічного аналізу, Ю.О.Корчак-Чепурківський розробив показник сумарної характеристики вікового складу населення, який він запропонував назвати індексом нахилу вікової піраміди. Використання цього індексу дозволяє розкрити структурні зв'язки у віковому складі населення, наприклад, вплив на нього міграцій.
У теоретичних та прикладних демографічних працях 20-30-х років в УРСР значну роль відіграли твори соціал-гігієністів, котрі досліджували проблему якості населення в біосоціальному аспекті. Вагоме місце серед них належить працям С.А.Томіліна, засадовим стосовно яких був системний підхід до вивчення народонаселення. Він розглядав народонаселення як багату на соціальні й біологічні ознаки сукупність. Він же запропонував концепцію про циклічність глобального демографічного розвитку.
Еволюцію суспільства, на думку С.А.Томіліна, не можна уявити у спрощеній схемі послідовної зміни господарчих епох. "Крім цього поступового руху, - писав учений, - і переходу однієї доби в іншу, є ще інша, супутня форма розвитку, яку можна сформулювати як фазис побічного розвитку . Одні народи, що нещодавно зробили крок від однієї доби до іншої, ще не звільнилися цілком від звичаїв і переживань попередньої доби, інші мають за собою вже сотні років побічного розвитку й перебувають в умовах тривалого й міцного пристосування до умов життя цього середовища. Тому кожну господарчу добу треба поділяти на два періоди - період експансивного розмноження людства, коли всталені за конкретної форми господарства матеріальні засоби розширювали можливості розмноження, й період превентивний, коли при рівні конкретного господарчого ладу продуктів харчування вже не вистачає для нових співчленів і коли розмноження обмежується... Обидва ці співвідношення - експансивності та превентивності - варто розуміти не в буквальному значенні, а у значенні головних тенденцій". Погляди С.А.Томіліна на циклічність демографічного розвитку можна вважати своєрідною паралеллю до теорії демографічної революції, що була обгрунтована французьким демографом А.Ландрі 1934 року.
Важливими напрямками наукової діяльності С.А.Томіліна були пропаганда й розвиток ідей нової галузі економічного знання - "економіки людини", головні принципи якої були сформульовані німецьким соціологом Р.Голдшайдом у 1908-1911 роках. С.А.Томілін зосередив увагу не на розширенні поняття "економіка людини", а на його поглибленні з точки зору пізнання біосоціальної якості людини, управління демографічними процесами, вироблення наукових засад демографічної політики. Завдання прикладної "економіки населення" С.А.Томілін вбачав у вивченні впливу вікової структури населення на про-дуктивність праці у суспільному виробництві, у визначенні середньої "прибутковості" людського життя й шляхів її підвищення, амортизації робочого життя на окремих виробництвах, впливу раціоналізації праці на соціально-гігієнічний побут робітника, співвідношення продуктивної та генеративної функцій жінки, у вивченні впливу кваліфікації працівників на їх "рентабельність" з точки зору "економіки населення", у дослідженні типової долі робочого життя (тут позначився вплив концепції "демографічної біографії пересічної людини" М.В.Птухи).
Важливим завданням демографічних досліджень у 20-ті - на початку 30-х років було складання прогнозів демографічного розвитку країни загалом і союзних республік зокрема. Проблемами прогнозування чисельності населення УРСР у цей період займалися Ю.О.Корчак-Чепурківський, М.В.Птуха, А.П.Хоменко. Попри деяку недосконалість прогнозних гіпотез розвитку населення, спроба складання перших прогнозних розрахунків чисельності населення УРСР була важливою віхою у становленні вітчизняного демографічного прогнозування.
Увага українських демографів у 20-30-ті роки була зосереджена на широкому колі проблем, що далеко виходили за рамки вузькодемографічної проблематики. Досліджували питання професійного складу населення, його грамотності, міграцій, комплексно вивчали населення великих міст - Києва, Харкова, Одеси, міське населення України загалом, його національний склад. Ці проблеми висвітлені у працях А.П.Хоменка, Ю.М.Масютіна, М.М.Трацевського, А.М.Гіршфельда, І.В.Лебединського, А.С.Бориневича, І.Вікула та інших.
Значний крок був зроблений у розвитку історичної демографії України. Історико-демографічні дослідження проводили переважно вчені Всеукраїнської Академії наук. У 20-30-ті роки С.В.Шамрай, О.І.Баранович, Б.П.Вологдін та інші вели розробки щодо визначення чисельності, соціально-станового складу населення окремих регіонів, міграцій населення. Так, О.І.Баранович дослідив населення Волинського воєводства за подимовими реєстрами XVII сторіччя; В.Ф.Клименко вивчав методику проведення переписів населення Лівобережної України у першій половині XVIII сторіччя; В.О.Романовський опублікував переписові книгиподвірного перепису селян і міщан Лівобережної України 1666 року й намагався визначити чисельність населення Лівобережної України у середині 30-х років XVIII сторіччя. Вивченням міграцій населення, Що призвели до створення нового регіону - Слобідської України, займався В.Д.Юркевич. Справді узагальнюючий характер мала монографія М.В.Птухи про демографічний розвиток населення Київської губернії від кінця XVIII до початку XX сторіччя. Співробітники Інституту демографії П.І.Пустоход і В.К.Воблий підготували як завдання до перепису 1937 року роботу з історії та сучасної організації переписів населення у СРСР та капіталістичних країнах.
Інститут демографії АН УРСР, інші центри, що вивчали народонаселення України, здійснювали велику роботу щодо створення бібліографії з проблем
Loading...

 
 

Цікаве