WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРозміщення продуктивних сил (РПС) → Демографічна думка в Україні – історія і сучасність - Реферат

Демографічна думка в Україні – історія і сучасність - Реферат


Реферат на тему:
Демографічна думка в Україні - історія і сучасність
ПЛАН
1. Основи демографічного стану в Україні.
2. Початок ХХ сторіччя - новий етап у розвитку дореволюційної демографічної думки в Україні.
3. Розвиток демографічної думки в Україні за радянської доби.
Природною основою демографічного стану в Україні є народонаселення. Роль його як основи суспільного виробництва полягає в тому, що воно виступає споживачем матеріальних благ і тим самим зумовлює розвиток насамперед галузей, які орієнтуються у своєму розміщенні на споживача. Однак найважливішою характерною рисою народонаселення є те, що воно є природною основою формування трудо-вих ресурсів, найголовнішого елемента продуктивних сил, які відіграють вирішальну роль як фактор розміщення трудомістких галузей господарства.
Чисельність населення, його динаміка і віково-статева структура є найважливішими показниками демографічної характеристики народонаселення.
Найважливішим фактором динаміки загальної чисельності населення України є його природний рух.
Зниження природного приросту спричиняє деформацію вікової структури населення, зумовлює зниження природного приросту трудових ресурсів. "Старіння" населення призводить до збільшення економічного навантаження на працездатних, труднощів у формуванні трудових ресурсів, забезпеченні народного господарства робочою силою.
Підвищення рівня життя населення в територіальному розрізі залежить від раціонального використання трудових ресурсів, що відображено і в затратах живої праці на виробництво відповідної продукції.
Для характеристики розміщення населення використовують поняття "розселення". Розселення є міським і сільським. Основними чинниками розселення, в тому числі його інтенсивності і напрямів, є соціально-економічні (розвиток та розміщення продуктивних сил тощо), природні та демографічні.
Природні фактори позначаються на процесі розселення внаслідок територіальних відмінностей природного середовища (поверхні, клімату, гідрографічної мережі, корисних копалин, якості земельних ресурсів та ін.).
Територіальні особливості розселення, крім того, залежать від інтенсивності та напрямів постійних та маятникових переміщень населення.
Щодо темпів зростання населення України, то вони надто повільні через зниження природного приросту, його механічну рухливість та інтенсивний відплив осіб молодого віку, що зумовлює деформацію вікової структури працездатних. У перспективі очікується зменшення приросту трудових ресурсів, що позначиться на розширеному відтворенні і зумовить потребу максимальної орієнтації на впровадження трудозберігаючих технологій.
Початок XX сторіччя являє собою новий етап у розвитку дореволюційної демографічної думки в Україні. Глибокий вплив на розвиток комплексного підходу до вивчення народонаселення у програмах земських міських і сільських переписів справили праці доцента Київського університету М.І.Зібера. Під його керівництвом була складена програма перепису населення Києва 1874 року, а також програма діяльності Російського географічного товариства.
У розширення й поглиблення уявлень про розвиток народонаселення вагомий внесок зробили й представники української революційно-демократичної думки. Так, І.Я.Франко та П.А.Грабовський присвятили низку публіцистичних статей трудовій міграції селян з українського села внаслідок аграрного перенаселення.
Праці С.О.Подолинського з проблем здоров'я населення в Україні сприяли розвитку досліджень демографічного характеру на початку XX сторіччя. Водночас провідну роль у вивченні якості населення та його природного руху починають відігравати праці українських соціал-гігієністів - І.І.Пантюхова, Т.І.Маковецького, І.П.Скворцова, М.М.Кузнецова, Є.В.Святковського, О.Ю.Корчак-Чепурківського, Л.О.Смідовича та інших.
Розвиток земської статистики, в тому числі й санітарної, створення в губерніях лікарських товариств, відкриття кафедр гігієни в Київському, Харківському та Новоросійському університетах створюють необхідні науково-організаційні передумови для розгортання медико-демографічних досліджень. Істотне значення для вивчення демографічної ситуації, посталої в Україні у другій половині XIX сторіччя, мали методичні розробки й конкретні дослідження знаних соціал-гігієністів А.І.Якобія, М.С.Уварова, М.І.Тезякова, П.М.Діатропова, котрі працювали на той час в Україні. Переважання медико-демографічних аспектів досліджень стали у другій половині XIX сторіччя об'єктивною необхідністю: за умов швидкого розвитку продуктивних сил у пореформений період висока смертність населення стала серйозним гальмом соціально-економічного прогресу, завдаючи відчутної шкоди господарству. Тому головною проблемою демографічних досліджень на той час стало вивчення смертності, особливо дитячої, а також смертності міського й сільського населення в її віковому розрізі.
Праці провідних соціал-гігієністів того часу не тільки істотно збагатили прикладну демографію, вдосконалюючи її методику, але й зробили вагомий внесок у розвиток демографічних ідей і відкриття нових напрямків у вивченні народонаселення. Так, професор А.І.Якобій своїм циклом праць про демографічну кризу низки невеликих за чисельністю народів (дослідження з проблеми "вимирання іншорідних племен") багато зробив для того наукового напрямку, що сьогодні відомий під назвою етнічна демографія.
Вчений-енциклопедист, професор Харківського, а згодом Київського університетів І.П.Скворцов сприяв своїми працями утвердженню демографії як самостійної суспільної науки. Полемізуючи з відомим німецьким статистиком Г.Майром, він підкреслював, що демографію не можна ототожнювати із статистикою населення: "Статистика як наука має бути радше за все віднесена до царини суто формальних наук, як математика, логіка, тобто наук, які визначають шляхи й способи здобуття людиною знань про себе й про природу".
Проте спеціальні праці з теоретичних проблем демографії не були численними. Поважне місце серед них посідає праця Т.Р.Рильського, громадського діяча, близького до ліберального напрямку, етнографа та економіста. Ця праця, написана в першій половині 1870-х років, присвячена вивченню форм руху населення в їх залежності від соціальних і географічних умов життя. До географічних, або природних, автор відносив серед інших і антропологічну специфіку народів, а до соціальних умов - вплив різних рівнів добробуту на фізіологічну здатність до відтворення потомства, життєстійкість і психологічні установки людей. На відміну від своїх сучасників Т.Р.Рильський не розглядав епідемії як стихійне явище природи, а відносив їх до групи "динамічних соціальних причин", які впливають на рух населення. Він ставив завдання вивчити вплив роду занять на рух населення, а також вплив способу життя загалом на відтворення населення.
Великий вплив на розгортання праць з вивчення природного руху населення в Україні справила праця вихованця Московського університету, математика К.О.Андрєєва, яку він подав 1873 року на публічнийдиспут для заняття посади приват-доцента Харківського університету, де він працював упродовж 25 років, до 1898 року. Його монографія містила більш реалістичну оцінку смертності в Росії, ніж таблиці В.Я.Буняківського, сприяючи тим самим правильній орієнтації демографічних
Loading...

 
 

Цікаве