WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРозміщення продуктивних сил (РПС) → Основні критерії розміщення продуктивних сил. Вугільна промисловість України, її значення. Особливості розміщення, її значення. Сучасний стан та персп - Реферат

Основні критерії розміщення продуктивних сил. Вугільна промисловість України, її значення. Особливості розміщення, її значення. Сучасний стан та персп - Реферат

3
ВИДОБУТОК ВУГІЛЛЯ В УКРАЇНІ у 1990-2003 pp., млн. т
1990 1991 1992 1993 1994 1995 1998 2003
Україна 164,8 135,6 133,6 115,7 94,4 83,6 71,7 75,9
Донецький басейн 145,1 120,4 119,4 103,6 85,3 76,4 66,3 70,9
Львівсько-Волинський басейн 10,5 8,0 8,4 8,0 6,4 4,9 3,8 3,6
Дніпровський басейн 9,2 7,2 5,8 4,1 2,7 2,3 1,6 1,4
* За даними Міністерства вугільної промисловості України.
Із загального обсягу постачання вугілля на територію України до 95% припадає на донецьке вугілля, з якого майже 30% становить коксівне. Львівсько-Волинське вугілля і буре вугілля Дніпровського басейну використовується головним чином як енергетичне паливо на електростанціях та в комунальному секторі економіки.
Основним споживачем донецького вугілля є Донецька, Дніп-ропетровська, Луганська і Запорізька області, де воно використовується головним чином для потреб енергетики та коксохімічної промисловості. В решту областей донецьке вугілля постачається лише для теплової електроенергетики.
Львівсько-Волинське вугілля постачається у західні області (Івано-Франківська, Львівська та ін.) і до того ж лише на енергетичні потреби. Буре вугілля використовується головним чином для виробництва буровугільних брикетів (Кіровоградська, Черкаська області).
Частина вугілля із Луганської, Дніпропетровської та Донецької областей постачається на експорт, головним чином у Молдову та країни далекого зарубіжжя.
Імпорт вугілля в Україну здійснюється в основному з Росії і Казахстану (для потреб коксохімічної промисловості) та Польщі.
Першочерговим завданням розвитку вугільної промисловості є компенсація вибуваючих потужностей за рахунок завершення вже початого будівництва і реконструкції ряду шахт. Крім того, слід закрити ряд нерентабельних шахт й переглянути політику цін на вугілля і вугільну продукцію. Це дасть змогу дещо сповільнити спад виробництва, а потім стабілізувати видобуток вугілля і створити передумови для його зростання завдяки будівництву нових шахт, збільшенню обсягів реконструкції діючих та при-діленню особливої уваги технічному переозброєнню галузі.
Підприємства вугільної промисловості відносяться до еколо-гонебезпечних, оскільки розробка вугільних родовищ істотно впливає на гідрохімічний режим експлуатації поверхневих і підземних вод, посилює забруднення повітряного басейну, погіршує родючість грунтів.
Специфічним забрудненням водних басейнів республіки є скидання значної кількості високомінералізованих шахтних вод у поверхневі водойми та водостоки, а також у накопичувачі, в яких відбувається відстій шахтного водозливу та зливу збагачувальних фабрик.
Вугільна промисловість забруднює і повітряний басейн. Викиди забруднених речовин в атмосферу підприємствами Мінвуглепрому становлять до 25% від викидів цих речовин по Україні. На очисні споруди направляється менше половини всіх викидів, з яких уловлюється й обезводнюється 95%. Решта викидів здійснюється без очистки у вигляді газоподібних та рідких речовин.
Значним джерелом забруднення повітряного басейну, поверхневих та підземних вод, а також зниження родючості грунтів є розміщення відходів вуглевидобутку і особливо вуглезбагачення в спеціальних природних відвалах та накопичувачах - щорічно у відвали скидається 60-70 млн. м3 породи. Кількість природних відвалів становить майже 1300, з яких близько 300 - це ті, що горять. Втрата родючості земель під відвалами становить більш як 7000 гектарів.
Незадовільний екологічний стан у вугледобувних районах, особливо у Донбасі, посилюється також високим рівнем концентрації підприємств металургійної та хімічної промисловості, що посилює техногенне навантаження на навколишнє середовище і характеризує його як надзвичайно небезпечне для здоров'я населення.
3. Тваринництво України і його значення. Галузева структура. Зональний характери розміщення, вплив на формування спеціальних АПК
Галузь тваринництва поділяється на : скотарство, свинарство, вівчарство, конярство, птахівництво та інші допоміжні галузі.
Залежно від особливостей кормової бази, застосовують різне утримання худоби: стійлове та стійлово-пасовищне.
При стійловому утриманні худобу годують заздалегідь заготовленими кормами, а при стійлово-пасовищному худоба більшу частину року перебуває на природних пасовищах, а взимку - в стійлах.
Україна має величезні природні пасовища і луки, але для кращого розвитку тваринництва треба розширювати кормову базу, збільшувати виробництво концентрованих і сокових кормів, щоб забезпечувати ними худобу цілий рік.
У лісовій і лісостеповій зонах розводять молочні породи худоби , тут легше забезпечувати її соковитими кормами.
Молочно-м'ясну худобу розводять у степовій зоні , де на природних пасовищах мало соковитих кормів, але є можливість забезпечувати худобу силосом та концентрованими кормами при стійловому утриманні.
Приблизно 1/3 поголів'я великої рогатої худоби припадає на поголів'я корів. За останні роки значно збільшився обсяг виробництва молока, в зв'язку із збільшенням корів. Однак досягнутий рівень виробництва молока ще не відповідає реальним можливостям галузі. Середньорічні надої молока від корови в цілому по державі становили 2918 кг.
Напрям тваринництва визначається також потребами населення і промисловості в його продукції. Наприклад , велика рогата худоба поширена майже всюди в усіх землеробських районах України. Але використання її продукції не скрізь однакове. Біля великих міст і в промислових районах розвивається молочне тваринництво для забезпечення населення молоком. Далеко від цих районів молоко переробляють на масло , сир, молочні консерви.
Поблизу міст і особливо в зерновій зоні створюють птахофабрики для прискореного одержання м'яса та яєць. За останні роки м'ясо птиці зросло із 225 до 364 тис. тонн. Зросло також виробництво яєць за той же період - з 7,2 до 17,7 млрд штук. У розрахунку на одного жителя їх припадає 320 штук щорічно - близько до науково-обгрунтованої норми споживання цього продукту.
Але завдяки застосуванню машин та електроенергії почали менше розводити робочої худоби. Проте в гірських районах ще потрібні коні. Поголів'я коней з часів колективізаціїпостійно знижувалося і налічується приблизно 782 тис. голів. Вони зосереджені переважно в районах Карпат , Закарпаття , Поділля та Полісся. На українських заводах розводять племінних коней.
Вівчарство розвивається в південних степах, гірських районах. Воно може бути додатковою галуззю в районах розведення великої рогатої худоби. У північних районах розводять овець на хутро і м'ясо у південних - тонкорунних. Смужкове та молочне вівчарство переважно склалося в Карпатах.
Товарною галуззю тваринництва в багатьох районах є кролівництво. В останні два десятиріччя виробництво кролячого м'яса в Україні досягло 69-80 тонн на рік. Чисельність поголів'я кролів коливається в межах 10-15тис. Основна їх кількість зосереджена в підсобних господарствах.
Перспективною галуззю є рибне господарство. Воно розвивається на основі ставків (200 тис.га) ; водоймів Дністра, Дніпра, Південного Бугу та ін., а також уздовж багатьох середніх та великих річок. Тут переважно розводять коропа, білого амура, ляща, товстолобика, судака та ін.
У державі організовано кліткове звірівництво і практично у всіх областях розводять нутрій ,

 
 

Цікаве

Загрузка...