WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРозміщення продуктивних сил (РПС) → Охарактеризувати спільну аграрну політику країн ЄС. Місце України в процесах світової економічної інтеграції - Реферат

Охарактеризувати спільну аграрну політику країн ЄС. Місце України в процесах світової економічної інтеграції - Реферат

сільськогосподарського виробництва. Ця мета здебільшого досягнута. Зазначені заходи забезпечили стабілізацію і зростання виробництва та фінансове оздоровлення галузі. У 1999 році галузь отримала 3,4 млрд грн збитків при рентабельності - 22,1 відсотка, у 2004 році - майже 2,7 млрд грн прибутків при рентабельності 12,6 відсотка.
Ринкові відносини в українському селі значною мірою наблизились до загальноцивілізаційних, європейських стандартів.
Нова аграрна політика повинна мати зовнішньоекономічне, інтеграційне спрямування, зумовлене вступом України найближчим часом до СОТ та підготовкою до вступу до ЄС. Епіцентром спільної аграрної політики ЄС (САП ЄС) є особлива система державної підтримки та регулювання сільського господарства, яка визначає характер розвитку галузі. Запровадження такої системи в Україні - необхідна умова забезпечення конкурентоспроможності вітчизняного аграрного сектора на європейському ринку.
Однак система державної підтримки та регулювання сільського господарства в Україні надто деформована і відстає від цивілізаційного розвитку та від європейських стандартів.
По-перше, бюджетна підтримка галузі в Україні практично повністю проїдається диспаритетом цін. На 100 грн бюджетних виплат припадало 100 грн цінових втрат. В ЄС, навпаки, на 100 євро бюджетних виплат фермерам припадає 130 євро цінової підтримки. У Росії - на 100 рублів бюджетних виплат припадає 200 рублів цінової підтримки. Отже, в ЄС цінова підтримка доповнює бюджетну підтримку, а в Україні вона її проїдає.
По-друге, в Україні ще за радянських часів склалась деформована система державної підтримки продовольчого ринку загалом. Так, співвідношення обсягів підтримки виробників сільськогосподарської продукції до обсягів підтримки її споживачів становить 1 до 3, тоді як у США 20 до 1. В ЄС, Австралії та Канаді, навпаки, споживачі через систему цін надають підтримку виробникам сільськогосподарської продукції. В ЄС на 100 євро підтримки фермерів припадає 40 євро трансфертів споживачів. В Росії на 100 рублів підтримки виробників припадає 200 рублів трансфертів споживачів. Тобто в ЄС та в Росії через політику цін споживачі надають підтримку аграрним виробникам (споживачі платять за вітчизняну продукцію вище світових цін). В Україні, навпаки, через деформовану політику цін виробники надають трансферти споживачам (споживачі платять за вітчизняну продукцію нижче світових цін).
Балансування всіх складових державної підтримки аграрного сектора України в міжнародному порівнянні дає можливість зробити два принципово важливих висновки. Перший. Цінова підтримка аграрних виробників в Україні негативна і дуже суттєва (45 відсотків), що значною мірою знецінює загальну державну підтримку галузі. В ЄС та Росії цінова підтримка виробників, навпаки, позитивна і дуже суттєва (50 відсотків). Другий. Бюджетна підтримка аграрних виробників в Україні у структурі їхньої загальної підтримки становить 98 відсотків. Таким чином, негативна цінова підтримка фактично призводить до надмірного навантаження на бюджет країни. В ЄС бюджетна підтримка не перевищує 50 відсотків загальної підтримки галузі.
Звідси очевидні два пріоритетні напрями нової аграрної політики на найближчу перспективу. Перший - вдосконалення цінової політики, яка б відновила паритетність цін і забезпечила позитивну цінову підтримку сільськогосподарських виробників. Другий - вдосконалення бюджетної підтримки аграрного сектора. В обох напрямах систему державної підтримки потрібно вдосконалювати в напрямку приведення у відповідність до вимог СОТ та нової спільної аграрної політики ЄС.
Для України дуже важливо не допустити повторення помилок "старої" аграрної політики ЄС, що була націлена на підтримку цін і виробництва, не стимулювала до конкуренції, підривала фіскальну стійкість ЄС і призводила до міждержавних торговельних конфліктів. Тому Україні потрібно орієнтуватись на нові підходи агарної політики ЄС, сформовані на основі великого досвіду, націлені на підтримку розвитку сільської території загалом. Для України це принципово важливо.
По-перше. У 2001-2003 роках загальна підтримка аграрного сектора в ЄС сягала до 40 відсотків його бюджету. Це десятки мільярдів євро. Таких бюджетних можливостей в Україні немає.
По-друге. Підтримка цін і виробництва, яка становила основу "старої" САП і яка зараз копіюється Україною, лише формально націлена на підтримку виробників, а фактично спрямована на підтримку їхніх суміжників (партнерів). В ЄС від цінової підтримки фермерам дістається не більше чверті ефективності, а постачальникам техніки та ресурсів - більше третини. Через диспаритет цін в Україні також вже десятки років відбувається переливання коштів державної підтримки від аграріїв, яким вони призначені, до суміжних виробництв.
По-третє. Державна підтримка цін і виробництва надається сільськогосподарським підприємствам, в яких виробляється лише третина продукції галузі. Селянські господарства і переважна більшість фермерських господарств, в яких виробляється дві третини валової сільськогосподарської продукції, такої підтримки практично не отримують. Таким чином, діюча система підтримки цін і виробництва несправедлива навіть по відношенню до самих сільськогосподарських виробників.
По-четверте. У сільськогосподарських підприємствах, які отримують державну підтримку цін і виробництва зайнято менше третини працездатних сільських жителів. Із зростанням продуктивності праці в галузі ця частка буде знижуватись. Отже, діюча система державної підтримки цін і виробництва через сільськогосподарські підприємства не розв'язує головної проблеми на селі - проблеми зайнятості сільського населення.
Таким чином, нова аграрна політика України має забезпечити адаптацію системи державної підтримки і регулювання сільського господарства до стандартів СОТ та ЄС, насамперед у сфері ціноутворення та бюджетного фінансування.
Для вдосконалення цінової політики останнім часом було чимало пропозицій, переважна більшість яких зводиться до державного регулювання цін на сільськогосподарську продукцію, в тому числі встановлення параметрів цін (мінімальних, середніх, максимальних тощо). Однак це не ринковий метод розв'язання проблеми, а скоріше вимушене реагування на її тривале загострення. Подолання цінового диспаритету можливе (значною мірою) за рахунок вдосконалення ринкових відносин, забезпечення прозорого аграрного ринку. Саме через непрозорість аграрного ринку значною мірою на сьогодні твориться вакханалія з цінами. Є численні факти, коли одну й ту саму продукцію різні господарства в одній області і навіть в одному районі продають за цінами, що коливаються у 2-3 рази. У світовій практиці допустимимивважаються відхилення на 10-20 відсотків. В Україні практично не застосовуються ринкові механізми прозорого ринку. Частка сільськогосподарської продукції, яка продається через біржі, коливається в межах 1-3 відсотків, тоді як вона має становити як мінімум не менше 10 відсотків (як це має місце у країнах з цивілізованим ринком). Такі прогресивні методи біржової торгівлі, як форвардні, ф'ючерсні та опціонні контракти, ярмаркові торги, становлять мізер у системі оптової торгівлі сільськогосподарською продукцією.
Прямі контракти (між сільськогосподарськими і переробними підприємствами) не сприяють прозорості ринку та
Loading...

 
 

Цікаве